"Сила в любові, яка нічого не вимагає": щире інтерв'ю з Марисею Нікітюк про фільм "Я, Ніна"

22 серпня 2023, 18:00
Читать новость на русском

Світ кіно завжди відкриває перед глядачами найрізноманітніші історії, які спонукають їх замислитися над найважливішими аспектами життя. Один із таких фільмів – "Я, Ніна", режисеркою якого є Марися Нікітюк. Ця стрічка розповідає реальну історію української телеведучої Яніни Соколової, яка поборола рак.

Ідея фільму вражає своєю важливістю – боротьба зі страшною хворобою, зображеною на великому екрані, надихає мільйони людей на віру в себе та свої можливості. Марися Нікітюк у межах проєкту "Інтервю24" поділилася враженнями від процесу створення картини "Я, Ніна" та наголосила, що фільм має на меті підтримати й надихнути людей на подолання складних життєвих обставин.

Це цікаво Про чоловіка в ЗСУ, серіал "Зв'язок" та відпочинок під час війни: інтерв'ю з Наталкою Денисенко

Про що розповідає фільм "Я, Ніна"

Фільм "Я, Ніна" знятий за реальною історією української телеведучої Яніни Соколової про боротьбу з раком. Що означає для вас – брати відповідальність за цей проєкт як режисерка і сценаристка?

Я знімала і писала цей фільм, вкладаючи в нього всю свою майстерність і все своє серце. За будь-який проєкт я беруся, повністю віддаючись темі та процесу. Тільки так, я вважаю, і варто знімати кіно. За основу взято історію боротьби з раком Яніни Соколової, а також інших онкопацієнтів, і кожен з прототипів пройшов свою трансформацію в художнього персонажа.

Звісно, я переживаю, як реальні люди побачать це кіно, і себе в моїх героях. Бо це не до кінця вони, можливо, їх есенція, мені важко сказати. Мене дуже надихнула Яніна й інші наші герої. Якщо ви про таку відповідальність – то це хвилює, і мені хотілося б цим фільмом повернути їм довіру і любов, якою вони поділилися. А якщо про відповідальність за групу з 70 людей на майданчику, і якісний результат у вигляді фільму – то це моя робота, я її люблю й умію.

Марися Нікітюк / Фото надане 24 Каналу 

Як Яніна Соколова долучилася до створення картини

Розкажіть про процес створення фільму. Як тривала робота над сценарієм? 

Розказуючи про свій досвід написання сценарію до фільму "П'янь", Чарльз Буковскі написав цілий роман "Голлівуд". Після кожного фільму можуть лишатися мемуари, бо кіно – це велика любов і завжди велика пригода.

Ми десь рік писали сценарій. Спершу узгоджувався вектор руху ідеї, обриси головної героїні та каркас її історії. Потім я брала інтерв'ю в онкопацієнтів, їхніх родичів та лікарів, вихоплювала ті історії й образи, які працювали б на поставлене завдання. Далі формувався тритмент – коротко описана історія без діалогів сторінок на 10.

Це дуже важливий етап написання сценарію, тритмент легко правити й узгоджувати. Коли ми з Яніною обидві були задоволені результатом, я сіла писати сценарій.

Наскільки Яніна Соколова була залучена в знімальний процес?

Ми працювали разом, вона – ще одне серце й ініціатор проєкту. Ми узгодили сценарій в кілька етапів – і це був фундамент, на якому стояли. Останню ітерацію ми правили та дотискали зі скрипт-доктором (редактор сценаріїв – 24 Канал) Володимиром Громовим. З ним вже привели сценарій до того фінального вигляду, з яким і пустилися в репетиції та фільмування.

Далі Яніна проявлялась як генеральна продюсерка, основні питання ми затверджували й узгоджували з нею, але я мала і творчу свободу. А це основне. Тому я вважаю, що у нашого фільму два серця – моє і Яніни, і дуже розгалужена кровоносна система – сплетіння зусиль і історій всіх, хто долучився до проєкт. Кожен приніс в цей фільм частинку себе.

"Я, Ніна": дивіться трейлер фільму 

Як вдалося закінчити історію під час війни 

Які виклики виникли під час зйомок?

Викликів під час зйомок вистачало, але прям з рубрики "новеньке": ми знімали в розпал пандемії, взимку 2021 року. Лютував ковід, зима навалювала снігу по коліна, на інших знімальних майданчиках навіть вмирали люди. Тоді ми думали що апокаліпсис виглядає саме так.

Відомо, що постпродакшн уже був під час війни. Як, власне, вам вдалося закінчити історію в час абсолютної невизначеності?

Очікувано складно. Якби не зусилля нашої продюсерки Юлії Сінькевич, все могло завершитися не так добре для фільму. Юля з Яніною рятували матеріал з напівоточеного Києва, перевозили до Польщі, потім до Німеччини. Ми зняли кіно в копродукції з німецьким продакшеном, отримали також фінансування місцевих фондів. Тому логічно, що фільм ми дороблювали там. Але не одразу. Я взагалі перших три місяці навіть не думала про свої проєкти. І вже влітку ми вирішили вольовим зусиллям повернутися до завершення кіно, до пошуку фінансів і таке інше.

У мені сформувалося відчуття, що навіть якщо я загину, то після мене лишаться фільми. Два повнометражних фільми краще, ніж один – така мотивація допомогла мені особисто доробити фільм до міжнародної прем'єри на кінофестивалі в Таллінні.

А загалом всі історії мають бути дорозказані, всі історії, які ми знаємо і коли-небудь чули, хтось коли-небудь дорозповів, незважаючи ні на що. Ми вчинили так само.

Марися Нікітюк / Фото надане 24 Каналу

У 2019 році вийшла книга "Я, Ніна: тепер я нічого не боюся". Чи знімався фільм за книгою, чи це зовсім нова історія? Наскільки книга та фільм перегукуються?

Це два окремих проєкти. Історії не перетинаються й автори різні. Звісно, в центрі обох проєктів – особистість і історія Яніни Соколової, але робота з реальністю і сюжет різний.

Як фільм "Я, Ніна" вплинув на режисерку Марисю Нікітюк

Ви провели багато часу, спілкуючись із реальними онкохворими для підготовки до фільму. Як це вплинуло на вашу роботу та сприйняття теми раку в контексті стрічки?

Це була велика частина мого дослідження для написання сценарію. Я завжди працюю з реальністю, досліджую, знімаю, беру інтерв'ю. Тільки так я можу бути правдивою в тій чи іншій темі, так я знаходжу історії, героїв, емоції. Це дослідження дуже вплинуло на мене в контексті теми раку. До фільму тема онко – була терра інкогніта, де просто страшно, де, зачувши слово рак, тебе паралізувало страхом смерті.

Це звична реакція на невідоме, в нашому соціумі, на жаль, дуже багато табуйованих тем, майже все пов'язано з хворобами, болем і смертю. Все під мовчазною забороною до обговорення. Покоцане радянським союзом і Росією, наше суспільство просто має мало ресурсу, щоб спокійно дивитися в очі своїм страхам і говорити про них. Страх має не паралізувати, а вказувати, де є небезпека, де треба бути уважнішим, і сходити на онкоскринінг.

В Україні ж більшість людей не воліють дізнаватися, що у них може бути рак, хоча на ранніх етапах це питання можна швидко і легко вирішити.

Словом, я була вражена, наскільки я так само налякана, і волію нічого не знати про хворобу, яка присутня фактично в кожній сім'ї в Україні, на хворобу, яка супроводжує всю органічну фауну на землі. Рак був ще у динозаврів – про це ви дізнаєтеся з нашого фільму.

А з естетичної точки зору, я була вражена моїми героями. У мене було емоційне вигорання після фільму "Коли падають дерева", і я дозволяла собі нити, страждати, вважати, що життя не таке вже до мене й хороше. Я жила в якомусь майбутньому, де мене нарешті оцінять і полюблять. Мої ж герої повернули мене в теперішнє, де з усіх сил вони боролися, і деякі, як Наталя Барська, продовжують боротися за своє життя надалі. Вся наша реальність завжди тут, огортає нас, наче тепла ковдрочка, або як тортура "діва" пронизує шипами. Але іншої реальності ні в кого з нас нема. І її треба спішити якщо не полюбити, то відчути, бо інакше життя схоже на дивний сон в холі на дивані.


Марися Нікітюк / Фото надане 24 Каналу

Ви зазначили, що "Я, Ніна" має як документальну, так і художню частини. Як ви збалансували ці дві сторони, щоби передати історію Яніни Соколової якнайглибше?

Мені здається, що ми з Яніною намагалися передати якнайглибше тему боротьби за життя, ідею що варто жити попри все, підняли табуйованість онкології та стереотипи. Всіма засобами ми намагалися передати глибину проблеми, біль, і пошуки надії. І це ми поєднали з яскравою формою, операторською роботою, що надала кольорів, яскравими персонажами та сильними акторськими роботами. Загалом ми намагались поєднати глибину змісту і легкість, яскравість форми. Наскільки це нам вдалося, вже скаже глядач.

Наскільки героїня стрічки схожа з Яніною Соколовою

Наскільки схожа Яніна Соколова зі своєю героїнею у фільмі й що їх відрізняє?

Ніна Сокіл – вигаданий персонаж, з драматургічними поворотами та подіями, яких ніколи не було в житті Яніни Соколової. Але її мрії, частина її переживань, певні риси характеру, наприклад впертість і стоїчність, як есенція, присутні в Ніні.

Як ви підходили до вибору акторів для ролей у фільмі?

Як завжди – професійно. Актор, на мій погляд, вже носить в собі персонажа, в ній чи в ньому вже є те, що я написала. Тому там і правдивість, і пристрасть вмикаються, треба просто знайти того, від кого ти не зможеш відвести очей, хто змусить тебе забути, що репліки написані тобою ж. І в нашому фільмі мені в цьому, як і завжди, допомагала Алла Самойленко, одна з найкращих кастинг-директорок в Україні.

Постер до фільму "Я, Ніна" / "Артхаус Трафік"

Як це кіно може допомогти онкопацієнтам

Як ви вважаєте, як це кіно може допомогти людям, які борються з раком?

Це лише моя думка, я всередині процесу, легко можу помилитися. Але це кіно як чесні обійми, зможе підтримати й обійняти у правдивий спосіб, без марних обіцянок і ілюзій. Адже героїню долають обставини і їй доводиться під примусом визнати, що вона вразлива, ми всі вразливі. Право бути слабкою чи слабким і не опускати при цьому руки – дуже важливе, кожен може сам собі дозволити побути слабким, щоб коли-небудь стати знову сильним.

Які важливі повідомлення або теми ви хотіли донести через фільм "Я, Ніна"?

Сила у вразливості. Сила в любові, яка нічого не вимагає. Жити варто і варто жити. Не буде якоїсь ще спроби, всі наші спроби тут і зараз. Попри біль і несправедливість, у світі є багато краси, змогти її відчути, і є щастя.

Українська прем'єра фільму відбулася на кінофестивалі в Чернівцях Миколайчук OPEN. Відомо, що глядачі не стримували своїх овацій упродовж 10 хвилин. Це один із показників хорошого сприйняття, втім, які ще були відгуки від глядачів?

Різні, багато людей плакало, мені здалося, у публіки були осяяні обличчя. Думаю, були й розчаровані, але це теж нормально. Головне, щоб фільм викликав емоції.

Марися Нікітюк / Фото надане 24 Каналу