Хочеться вижити у цій війні, – розмова з оператором "Довбуша" про службу в ЗСУ й українське кіно

Сергій брав участь у міжнародних кінофестивалях і був відзначений престижними нагородами. На Берлінському кінофестивалі отримав "Срібного ведмедя" за видатний внесок у мистецтво, зокрема за роботу над фільмом "Під електричними хмарами". Також на "Золотій дзизі" його визнано "Найкращим оператором-постановником" за його вклад у стрічку "Дике поле".

До слова Щоб перемогти Росію: актор "Довбуша" назвав те, чого варто позбутися кожному українцеві

Відомо, що Михальчук отримував пропозиції роботи у Голлівуді, але на той час, за його словами, були цікавіші проєкти на Батьківщині. З початку повномасштабного вторгнення Сергій доєднався до лав ЗСУ, щоб якнайшвидше наблизити нашу перемогу. 

У межах проєкту "Інтерв'ю24" на 24 Каналі Сергій Михальчук розповів про особливості зйомок найдорожчого українського фільму "Довбуш", військову службу та висловився про те, чи варто українцям зараз знімати розважальні серіали та художнє кіно про війну.

"Довбуш" – це легенда

Вітаю. Пане Сергію, як і коли почалася ваша робота з Олесем Саніним над стрічкою "Довбуш", яку зараз показують у кінотеатрах?

Довбуш почався для мене наприкінці 2017-го року, коли ми з Лесем поїхали в першу експедицію. Це був пошук локацій і ознайомлення з матеріалом. Ми шукали всякі свідчення, що могли б нам допомогти, та матеріальні предмети, з якими б ми могли працювати.

Чим Довбуш як персонаж є особливим для вас?

По-перше, я люблю фільми історичні або пригодницькі, за мотивами історичних персонажів, тому що мені дуже цікаво, як оператору, відтворити епоху. А, по-друге, Довбуш – це легенда. Тобто цікаво було спробувати відтворити цю легенду, спробувати створити цей світ. Мало що збереглося з якоїсь реальної та матеріальної культури цієї епохи. Це надзвичайно цікаво як оператору створювати щось незвичне від того, що ми бачимо сьогодні.

"Довбуш" 2023: дивіться трейлер фільму онлайн 

Про зйомки та локації у фільмі

За два тижні "Довбуш" зібрав чимало схвальних відгуків у мережі. Його називають шедевром, а картинка просто заворожує. Які історичні локації залучені до фільму?

Я зараз вам усі не перерахую. Багато локацій. Насамперед це Карпати. Далі частково Львів і навколо Львова. Це Свірзький замок, замок у Збаражі, печера Вертеба, в якій збереглися артефакти трипільської культури, яким більше 5 тисяч років. Також дуже багато будували. З точки зору широти локацій, у нас була велика палітра.

Як довго тривали зйомки?

Знімальних днів було близько ста, вони були розбиті на три періоди. Це було пов'язано з тим, що спочатку ми використали гроші, які дала держава. Але з масштабом проєкту їх просто не вистачило на таку амбітну ідею. Далі були у нас ще гроші, які Олесь залучив від приватних інвесторів, а потім підключилася канадська сторона і теж дала чималу суму на завершення проєкту. Тому знімали в три періоди. Перший період ми зняли у вісімнадцятому році. Ми знімали ціле літо і частково осінь. Другий період це осінь дев'ятнадцятого року. Потім літо двадцятого першого року.

Ви знімали в горах, погода там не зовсім стабільна. Який момент зі знімального майданчика запам'ятався найбільше? Наприклад, зйомки на 2 тисячах метрів...

Та я вас прошу, це ж нормальний виробничий процес. Це нормально працювати в якихось нестабільних умовах. Зараз, у зв'язку з війною, то це взагалі, чесно кажучи, не виглядає як складнощі. Це все в порівнянні, розумієте? Що складного з висотою? Доставка техніки була складною. Але це вже все минуло і згадується як приємна історія. Принаймні для мене.

Сергій Михальчук / Фото надане 24 Каналу

А як щодо наймасовішої сцени фільму, де зіграли понад 498 акторів? 

У нас було чимало таких сцен. Я особисто не знаю, де саме було чотириста дев'яносто вісім. У нас, можливо, було навіть і більше, тому що були масштабні зйомки битв. Вся картина у нас частково про любов, частково про війну.

Як ви готувалися до таких масштабних зйомок?

Я готувався до сцен боїв. Ми приїжджали на локацію, переробляли її, старалися відтворити все максимально ефектно та достовірно.

У нас було багато масштабних боїв. Це і в Свірському замку, і з армією Потоцького, і багато інших. Це все складні зйомки, але поскільки я до цього займався частково подібними речами, то для мене це було просто чисто професією.

Потрібно було розробити максимально якісний та зручний варіант для відтворення.

"Ми однокласники", – про роботу з Олесем Саніним

Як у вас зазвичай відбувається робота з Олесем Саніним?

По перше, з Олесем ми однокласники, і тому вже дружимо і працюємо дуже багато років. Дружимо вже близько сорока п'яти років, а це серйозний термін. Досить добре знаємо один одного. Ми ще в школі сиділи за одною партою. А в роботі все досить традиційно. Є методологія. Спочатку є якісь розробки, мізансцени, потім проходять репетиції і акторські, і каскадерські. Все це – загальний алгоритм, який чітко працює, як в практичній медицині. Не потрібно там щось міняти місцями, чи плутати якісь речі. Це виробничі протоколи.

Сергій Михальчук / Фото надане 24 Каналу

Розкажіть про технічні аспекти зйомок: які камери та обладнання ви використовували на зйомках "Довбуша"?

Все досить просто. Дві камери Alexa, екшн-камери, фотоапарати які можуть писати відео 4К у хорошій якості, крани і гіростабілізовані дистанційні голови компанії "Фільмотехнік", в якій я працюю з дев'яносто шостого року. Ця компанія є золотим стандартом зараз у всьому світі. Тобто всі, починаючи картини від "Титаніка" до "Хоббіта" – всі використовували обладнання нашої компанії, яка зародилася в Києві і працює зараз у всьому світі. Компанія є лауреатом двух технічних Оскарів. Також у фільмі ми використовували дрони, які вже тоді з'явилися.

У своїй роботі треба постійно моніторити і бути на вістрі прогресу технологічного. Брати технологічно те, що тільки з'являється, те, що навіть, можливо, хтось боїться використовувати. Тільки тоді ви можете досягти досить якогось цікавого неочікуваного результату. Або це зробить хтось інший. Якби я знімав зараз цю картину, я вже частково використовував абсолютно іншу палітру. Сучаснішу.

Враження від роботи з "Довбушем" 

Які ваші особисті враження від роботи над "Довбушем"?

Цей проєкт – марафон. У мене немає якихось вражень. Враження є від якихось швидкоплинних речей, які вас вражають. Тобто, якщо у вас якесь сіре, буденне життя і тут ви бачите щось яскраве, і воно якось бентежить вашу душу. Тут це був дуже довгий марафон. Вважайте, як марафонська дистанція для бігуна чи велосипедиста. Він має пройти через все. І через біль, і через виснаження, і через лінь, а часто, іноді й через відчай. Власне, всі ці етапи я старався пройти максимально чесно.

Сергій Михальчук / Фото надане 24 Каналу

Не можу оминути увагою, що ви є володарем "Срібного ведмедя" Берлінського кінофестивалю та отримували десяток світових нагород. З вашої біографії відомо, що вас багато разів запрошували працювати в Голлівуді, але ви вирішили залишитись на Батьківщині. Чому? Вам не здавався Голлівуд привабливим?

Про Голлівуд трохи вирване з контексту формулювання. Так, мене туди рекомендували, були якісь розмиті пропозиції, двічі були конкретні. Але там, за океаном, це було менш цікаво, ніж те, що я робив на той момент тут. А ще тоді, до війни, я багато працював в країні-агресорі. Зараз я цього не роблю з ідеологічних причин і з багатьох інших. Те, що я працював в країні-агресорі, я пробую зараз компенсувати.

Та країна зробила фактично з мене кінооператора. Тепер я проти них. Я приймаю участь у цій війні. Мені пропонували проєкти у Франції, але не було цікаво. Але зараз про це сказати важко, це було багато років тому. Це просто як етап біографії. І зараз ми є тим, чим ми є зараз. Тому я радий, що зробив картину Довбуш. Дай Бог, щоб вдалося зробити на батьківщині ще інші картини.

До речі "Сила в любові, яка нічого не вимагає": щире інтерв'ю з Марисею Нікітюк про фільм "Я, Ніна"

Про службу та кіно під час війни

Коли 1 березня 2022 року Росія обстріляла телевежу в Києві, загинули люди. Ви в цей момент проїжджали поблизу. Можете згадати, як це було, що ви відчували, що робили насамперед?

Ті свої емоції, чесно скажу, я не пам'ятаю. Зараз вони досить віддалені, тому що за цих півтора року сталося дуже багато страшних речей, які перевершили ту подію за ступенем брутальності, жорстокості і всього іншого.

Сергій Михальчук / Фото надане 24 Каналу

Чи документуєте ви російсько-українську війну зараз? 

Так, документую. Зараз мене і запросили цим займатися.

Над якими проєктами працюєте?

Найважливіший і документальний, і ігровий проєкт – це "Вижити". Вижити фізично. Вижити в повному складі з усіма кінцівками. Не кажу про здоров'я, просто вижити. Інших проєктів немає. Достойно дожити до кінця нашої війни. Живим. Багато побратимів втрачає кінцівки. І це теж дуже драматична історія.

Поговоримо детальніше про кіно під час війни. Нещодавно Римма Зюбіна дала інтерв'ю і зауважила, що у 2025 ми можемо опинитися в такій ситуації, коли українського кіно в прокаті не буде. За її словами, те, що показують зараз у кінотеатрах, було знято у 2018 − 2021 роках. "Фільм створюється кілька років. Цього року не запустили жодного", – сказала вона. Ви погоджуєтеся з пані Риммою?

Я погоджуюсь, що в нас може не бути ігрового кіно. Чи потрібно зараз вкладати гроші в кінематограф? Я просто бачу, що відбувається на фронті. Один фільм зараз – це один танк, це Челленджер чи Леопард. Ну, тобто я чесно кажу, як кінематографіст, я все розумію, що треба знімати кіно, щоб підтримувати галузь. Але як зараз? Як людина я бачу, як стікає кров'ю країна.

Говорять, що у нас дуже численна армія, вона дуже оснащена. Так, у нас є озброєння, але його недостатньо. Це тривожить. І це може стати величезною проблемою цієї війни, від чого і гинуть наші хлопці.

Так, нам зараз потрібні і фільми, і нам зараз потрібна освіта і медицина. І підтримати зараз треба наших пенсіонерів, про яких ніхто не каже, але їх зараз стало набагато менше. Я бачу людей, у яких немає дому. Я не хочу сказати безхатьків. Просто я ще не звик називати це так, хоч це, напевно, правильно. Це не з мого лексикону. Але я бачу, шо це люди, які не були постійно такими.

Сергій Михальчук / Фото надане 24 Каналу

Дехто з них навіть в минулому інтелігенти, бо це просто переселенці. Але, розумієте, в нас просто не вистачає коштів. Або кошти частково ідуть не туди.

Мені складно судити зараз, знаходячись в армії, але я бачу величезні проблеми в суспільстві. І все б можна списати на війну, але однаково свідомість з цим не погоджується. І я бачу, що зараз, якщо ми не будемо все вкладати в армію, то ми можемо і не виграти цю війну.

Пробачте, що кажу це, але нам це життєво необхідно. І мені ну дуже хотілося б, щоб кіно було. Але якщо обирати між кіно і здобуттям нашої перемоги, незалежності, то я вибираю все таки перемогу та незалежність.

І нам точно необхідне зараз документальне кіно. І частково треба переорієнтувати наших спеціалістів на документальні проєкти. Кожен з нас має зробити вибір. Це питання нашої незалежності, життя наступних поколінь, руху нашого вектору. Тому я вважаю, що якщо можна залучити кошти іноземні, кошти інвесторів і знімати, то тоді можна знімати ігрові фільми, але не беручи гроші у держави.

Сергій Михальчук / Фото надане 24 Каналу

Не знаю, кому це потрібно, – про скандал довкола "Інгульця"

Ви точно чули про скандал із серіалом Горбунова "Інгулець", який він мав зняти за державні 33 мільйони гривень. Продюсер запевняє, що такий проєкт на часі, адже людям потрібен розважальний контент під час війни, навіть військовим. Ви – військовий, ви зараз відчуваєте потребу в зйомках комедійного серіалу?

Добре, що це не почули військові і не направили до цього продюсера воєнкома. Я не знаю, хто це, чесно кажучи. Такі речі звучать для військових особливо образливо. Я вам чесно скажу, при всьому ентузіазмі, я не знаю, кому це потрібно. Мені здається, нам не треба розважальний контент, знятий за державні кошти.

Якщо охота посміятися, можна зробити просту ретроспективу того, що вже було зняте і передивитися. Взагалі ми маємо перестати фінансувати телесеріали. Чому? Тому що телесеріали – це в принципі бізнес-контент. На цьому люди заробляють гроші. Це як реклама.

Тобто, яке відношення має держава, гроші наших людей до серіального виробництва? Це мають бути приватні гроші тих людей, тих структур, які збираються на цьому заробити.

Що Сергій Михальчук думає про "Юрика" 

Чи варто зараз знімати художнє кіно про війну? Маємо яскравий приклад ігрового фільму "Буча" та проєкту "Юрик", який уже вийшов і не лише розгнівав усіх маріупольців, а й сильно образив. Ба більше, українці вважають, що таке кіно лише грає на руку ворогові, оскільки жорстокі злочини росіян подаються в легкій формі, не так, як це було насправді.

Я фільм не бачив. Я бачив щось у фейсбуці про нього. Але я категорично проти "Бучі" і "Юрика". Взагалі треба заборонити такі речі. І я впевнений, автори, якщо вони до сих пір у професії, то вони не мобілізовані і про війну вони нічого не знають. Для них війна лише по списку "летять шахеди чи не летять". Війна набагато жорсткіша та драматичніша. І вона відбувається тут і сьогодні, на жаль.

Сергій Михальчук / Фото надане 24 Каналу

Знімати зараз про Бучу, знімати у Бучі – це аморально. Це моральне згвалтування тих людей, що це пережили. Я бачив картинки скріншоти фільму "Юрик", тому я можу сказати точно, що це не має відношення до сучасної війни.

Може, це якась метафора, яку автори вбачають з Маріуполем, як воно мало виглядати. Це не зовсім розумна ідея. Тобто для чого це було зроблено? Для чого така подача? І взагалі, тема Маріуполя дуже складна виробничо. Тобто, щоб це відтворити по-чесному.

От якби мені сказали і дали такий самий бюджет, наприклад, як у нас був на "Довбуші", але вже після війни, то я б відмовився. По-чесному зробити це все неймовірно важко. Ми не зможемо показати той драматизм. У нас не вистачить художніх та технічних засобів. Я не хочу нікого засуджувати. Я думаю, що автори вже і так після цього розголосу зрозуміли свою помилку. І я щиро сподіваюся і думаю, що не будуть далі займатися такими речами. І нехай це буде наука для кінобізнесменів, ділків, щоб не чіпати на даний момент таку тему.

Взагалі, через кіно ми можемо відповідати на російську пропаганду?

Я думаю, що ми не можемо відповідати на їхню пропаганду. Нам треба відповідати зараз на їхні військові дрони. Чим ми хочемо відповісти зараз і в чому надати противагу? Вони зараз можуть кинути сотні мільйонів доларів в кіновиробництво, так, як вони зараз зробили з фільмом "Свідок" і ще наклепати таких штук сорок. Ми цього зробити не можемо, але від нас і не треба. Не вимагається симетричних відповідей.

Нам треба з ними воювати не на кінематографічному полі, а на військовому полі, реальному. Хтось каже, що ми маємо там в противагу їм щось зняти. У противагу кому? Всі і так знають, що вони упирі та вбивці. Про що з ними розмовляти? Чи ми хочемо щось довести європейцям? Тут всі маски зняті, і тим, хто адекватно мислить за кордоном, зрозуміло, хто агресор, а хто жертва. Нашим людям, якщо щось незрозуміло, то їм слід змінити місце проживання.

Сергій Михальчук / Фото надане 24 Каналу

Чи всі чоловіки мають бути на фронті

Нещодавно Олег Сенцов написав, що не може "дивитися на кав'ярні, переповнені бородатими накачаними мужиками без однострою та пусті клітини в штатці свого підрозділу". Ви як військовий вважаєте, що всі чоловіки мають бути на фронті? У мережі стосовно цього питання дуже різні думки.

Я не вважаю, що всі мають бути на фронті, але всі мають пройти підготовку. Частково, думаю, Олег сказав про цих чоловіків, що займаються отими розважальними серіалами. Тобто, в принципі, ми собі створили міф, що розважальні серіали всім так необхідні, особливо під час такої жесті в країні, включаючи військових на передовій, яким навіть, чесно кажучи, ніде то і глянути.

Мені здається, що сучасний та розважальний серіал їх не настільки потішить, як вважають продюсери і інвестори цього фільму. І мені важко дивитися, як деякі чоловіки ведуть себе зухвало і зневажливо до тих, хто гине на фронті.

Я бачу молодих солдат, старших, дорослих і навіть уже і пристарілих, які реально жертвують всім. Якщо ти відчуваєш, що не можеш воювати, тоді займайся чимось іншим. Тим, що може допомогти твоїй країні дійти до перемоги. Але не можна ігнорувати і старатися всім своїм видом жити далі якимось життям, яким ти жив до війни.

Не можна, якщо ти громадянин цієї країни. Це моя думка.

Як війна вас змінила?

Я перестав радіти. Мені хочеться вижити у цій війні. Втратилась легкість. З'явилося більше сумних думок. Я перестав нормально спати. Є ще багато інших речей, але вже внутрішніх. Я думаю, що багато того, що ми переживаємо зараз – це саме сильне емоційне потрясіння за наше життя, яке ми проживаємо. Я впевнений, що більшість моментів буду пам'ятати до останнього дня, скільки я буду жити.

Дякую за це інтерв'ю та за захист. Бережіть себе!

Сергій Михальчук / Фото надане 24 Каналу