Про фільм "Ми були рекрутами", документалістику та художнє кіно: інтерв'ю з Любомиром Левицьким

У розмові з 24 Каналом режисер поділився задумом та історією створення стрічки, розповів свої думки щодо знімання розважального та документального контенту під час війни, а також зізнався, як саме розпочалася співпраця з компанією Favbet.

Дивіться також Щоб посміятись і поплакати: 4 круті фільми та серіали про футбольних фанатів

Як виникла ідея поєднати в одному фільмі художню вигадку та реальні документальні кадри?

Почну з того, що минулого року я створив свій перший документальний фільм, який називається Follow me ("Йди за мною"). Він встиг завоювати понад шість міжнародних нагород на різних кінофестивалях і ще має 5 номінацій. Але зараз мова про інше. Про те, що саме зараз час займатися документальними історіями. Для режисера, який займається все своє життя художнім кіно, це дуже складно. Тому ідея фільму "Ми були рекрутами" у мене виникла після нашої розмови з Христиною Бондаренко, керівницею пресслужби 3-тьої окремої штурмової бригади. Після спілкування з Христиною та командою була потрібна ідея, як можна створити фільм, який буде відрізнятись від всього контенту, що створюють дуже активно медіаслужби бригади на своєму ютуб-каналі. Я пішов з домашнім завданням додому і дуже довго думав, як і для чого мені робити цей фільм.

Любомир Левицький на зйомках / Фото пресслужби 

Насамперед розумів, що у цього фільму має бути основна мета – замотивувати бійців: тих, хто вже воює, тих, хто тільки служить, тих, хто ще вагається, і тих, хто хотів би приєднатись до бригади. Оскільки мовиться про мотивацію, значить треба знайти героїв, які б могли це зробити – замотивувати. Показати все на прикладі їхніх історій. Тому спільно ми відібрали 8 персонажів, які стали основою нашого фільму. Далі я шукав формат, який сторітейлінг використати, щоб донести його максимально просто, легко і зрозуміло. Тому що матеріал досить складний. Так, ми всі розуміємо, що кадри з війни є важкими. Тому я шукав форму, як це можна зробити трохи простіше.

Почав розповідати цю історію від імені 20-річного рекрута, який до кінця не усвідомлює, куди потрапив. До яких крутих рексів, як ми їх називаємо, між якими крутими бійцями опинився, і саме по дорозі до лінії розмежування, де група їде на виконання завдання. Він якраз на зупинках пробує по черзі виловити цих 8 персонажів і взяти в них інтерв'ю. Розкриваючи кожного з них по-іншому. Ось такий задум. І мені дуже сподобалось. Це все постійний рух і зміна локації. Цей сторітелінг через наївний погляд рекрута на війну і людей.

Як і коли розпочалася ваша робота над стрічкою "Ми були рекрутами"?

Наша перша зустріч відбулася ще навесні 2023 року. У нас був девелопмент, ми дуже довго думали, як це все створити. А зйомки відбувалися в серпні. 

"Ми були рекрутами": дивіться онлайн тизер фільму

Розкажіть детальніше про сам сюжет, задум фільму, акторів.

Це історія, подана від юного рекрута з позивним "Журналіст", який замість того, щоб обрати освіту журналіста, вирішив реалізувати себе на службі в 3-тій окремій штурмовій бригаді.

Щодо акторів історія дуже цікава, бо у нас єдиний актор – головний герой. І спочатку стояло завдання, щоб це був реальний рекрут. Тому що хочеться бути чесним вже у цьому жанрі. І ми шукали з тих рекрутів, які в той час займалися на курсі молодого бійця у бригаді. Але нам не вдалось знайти такого героя, який би міг і візуально відповідати моєму задуму, і паралельно мати якісь акторські дані, щоб впорався зі всіма завданнями. Тому ми пішли зворотним шляхом: я подумав, а якщо взяти актора, який зможе пройти курс КМБ? Згадав про Бориса Савенка, який зіграв головну роль у фільмі SelfieParty у 2015 році. Я передзвонив Борису і сказав: "Слухай, є ідея. Ти не хочеш пройти курс молодого бійця?" (сміється – 24 Канал). В результаті, якби це не звучало, але це сталось. Борис пройшов курс і став трушним рекрутом.

Всі інші персонажі – реальні воїни, легенди 3-тьої окремої штурмової бригади. Цікаво те, що ми зняли художній фільм про документальний фільм з реальними персонажами. А наш герой просто розповів цю історію.

Чому співпрацювали саме з бійцями 3-ї окремої штурмової бригади?

Тому що саме від них прийшов цей запит. Але, відкрию секрет, у фільмі є момент, коли бійці 3-тьої штурмової бригади зустрічаються з бійцями інших підрозділів. Більше деталей наразі не розголошуватиму, все побачите у стрічці. 

Персонажі фільму "Ми були рекрутами" / Фото пресслужби 

Де відбувалися зйомки? Як обирали локації?

Зйомки відбувались у різних місцях, на жаль, не можу повідомити усі. Задля безпеки ми підписали документи, які забороняють нам розповідати деталі. Але, звісно, серед локацій був і Київ. Мені хотілось поєднати урбанізм з мілітарі. Знаєте, коли на тлі мирного міста, людей, які сидять в кафе, проїжджає військова техніка і військові, завдяки яким це місто й перебуває у безпеці. Мені дуже хотілося показати перехожих, які спостерігають за цим. Також захотілось показати, що Київ дуже різноманітний і в час війни живе по-різному. Ми показуємо і зруйновані будівлі в місті, і ту частину, яка продовжує жити. Це симбіоз різних відчуттів. Фільм дуже атмосферний. У цій стрічці я робив ставку на дві речі: характер і атмосферу.

А скільки часу тривало фільмування?

У нас було лише 5 днів для того, щоб відзняти всі інтерв'ю і проїзди. Тому ми працювали практично "від світанку до світанку". Працювати у воєнний час складніше, ніж у мирний період. Тому що дуже багато обмежень, зокрема комендантська година. Але ми були готові до всього. Знімальна група мала всі документи для пересування під час комендантської години, ми мали право це робити, але жодного разу не довелось. 

Зйомки фільму "Ми були рекрутами" / Фото пресслужби 

Які ваші особисті враження від цієї роботи?

Перш за все, це пізнання нових ідей. Пізнання того, що у Силах оборони України служать не просто солдати. Це круті люди зі своїми долями, зі своїми баченнями, зі своїми філософіями, зі своєю культурою. І, на мою думку, це найдорожче, що ми маємо сьогодні. Попри все ми розвиваємо культуру. Я щасливий, що дотичний до цього. 

З технічного боку для мене це був звичний процес. Дуже приємний, до речі, бо обожнюю знімати влітку. Тепла погода, можна краще сфокусуватися на результаті, на хорошій картинці. 

На зйомки фільму "Ми були рекрутами" не витрачали бюджетних коштів, фінансування взяла на себе компанія Favbet. Нещодавно в суспільстві був скандал щодо доцільності використання бюджетних коштів на зйомки розважальних проєктів. У вас зовсім інша ситуація – документальний фільм, однак грошей з бюджету все одно не отримували. На вашу думку, чи має держава зараз фінансувати створення документальних фільмів? Чи ці кошти варто витратити на забезпечення ЗСУ?

Ми задумали цей фільм, не маючи ні копійки. У нас була лише ідея, сценарний план і розуміння приблизної кількості знімальних днів, які нам потрібні. Але я хотів зробити цей фільм якісно, зі своєю командою, на те обладнання, на якому звик працювати, тому склався певний бюджет, який потрібно було закрити технічно.

Ключові люди на цьому проєкті працюють без гонорарів. Тобто я на ньому не заробляю абсолютно нічого. Навпаки, ще й вкладаю. Тому з боку команди – це волонтерська робота. На мою думку, зараз не час думати про те, як можна на цьому заробляти.

Зараз основна мета – зробити фільм, який зможе привернути увагу людей до правильних цінностей, замотивувати і принести у Збройні Сили України достойних кандидатів, які не будуть йти туди насильно, а тих, для кого це буде правильний вибір. Вони навчаться та стануть крутими воїнами. Це дуже важливо. І саме наш фільм має долучитися до цього.

А для цивільних людей – це розповідь про нові цінності у Збройних силах. Це розповідь про воїнів, завдяки яким сьогодні лунає звук ложечок у чашках з капучино у центрі міста і дитячий сміх. Для закордонного глядача – це показ того, що їхня техніка, їхнє обладнання в надійних руках. Крутих руках. Воно потрапило туди, куди потрібно і робить свою роботу.

До теми Фільм Любомира Левицького вийде за підтримки FAVBET та буде присвячений воїнам 3-ї ОШБр

Ми шукали мецената, який зможе нам допомогти. Тому що розуміли, що це не комерційна робота. Для нас було просто важливо зняти цей фільм. Так сталось, що на одній із зустрічей поспілкувались з компанією Favbet. З'ясувалося, що вони мають свій фонд, який допомагає фронту від початку повномасштабної війни. Допомагає армії автомобілями, дронами та іншими необхідними речима. Їх зацікавила наша ідея і вони сказали: "Так, ми готові підтримати". Так ми отримали фінансування, щоб відзняти матеріал. 

Щодо того, чи треба сьогодні брати гроші у держави на кіно – гарне питання, на яке мені, як режисеру, дуже важко відповісти. Розумію, наскільки важливо знімати у важкі часи хороші роботи. Наскільки це підіймає дух і працює, як контрпропаганда.

На мою думку, потрібно знімати виключно те, що принесе користь безпеці країни. Якщо це розважальний контент для тих, хто "втомився від війни", то він може почекати. Пріоритет сьогодні – це фронт. Пріоритет сьогодні – гроші, які мають рятувати життя наших бійців. Це найголовніше. 

Любомир Левицький на зйомках / Фото пресслужби 

Як розпочалася співпраця з Favbet, хто став її ініціатором?

Ініціатором розмови стали ми, команда Films Division та 3-тя окрема штурмова бригада. А Favbet погодилися на наші перемовини і далі вже перехопили ініціативу. Склали одразу адженду, як ми будемо рухатись, який у нас план, які наміри, що ми хочемо сказати і як рухати далі цей проєкт. Склали певний бізнес-план, який має свої таймінги, включає в себе промокампанію проєкту. Більше ініціативи в цьому йде від Ксенії Тюрікової, яка відповідає за маркетинговий департамент на Favbet. Це професіонали, які розуміють свою справу. Дуже круто, що сьогодні такі компанії, як Favbet, можуть підтримувати творчі проєкти, що справді несуть користь.

Я вважаю, що наш проєкт саме такий. Наперед не хочу нічого говорити, бо фільм ще в роботі, але впевнений, що він стане знаковим для багатьох людей. 

Чи допомагає компанія ще якось, окрім надання фінансування?

Звісно, у нас є моральна підтримка. Також плануємо спільно робити реліз і промокампанію, розробляємо маркетинг проєкту. Якщо вдасться, то навіть зробимо тур Україною, щоб показати його якомога ширшій аудиторії. 

А як ставитеся до зйомок фільмів про Бучу, Маріуполь? Тут маю на увазі як документальні, так і художні стрічки.

Під час зйомок документального фільму треба дотримуватись максимально правдивих джерел, бути дуже конкретним і чітким. Будь-яке відходження від фактів викличе негативні емоції. Це зрозуміло. Як недавно було з фільмом "Юрик", пам'ятаємо цей скандал.

Зі свого боку можу сказати, що потрібно знімати те кіно, яке буде мотивувати і показувати сильних українців в дуже складних обставинах. Чому? Тому що це буде працювати на нашу спільну мету, на роботу, на аудиторію Заходу. Всі ці історії мають працювати виключно на те, щоб привернути до нас увагу. Однак щоб нас не жаліли, а щоб нами пишались. Щоб від наших дій, від наших рішень у людей за кордоном йшли мурахи і вони хотіли допомогти.

Зйомки фільму "Ми були рекрутами" / Фото пресслужби 

Цього року претендентом від України на Оскар став документальний фільм Мстислава Чернова "20 днів у Маріуполі". Що ви можете сказати про цю стрічку?

Сильна, важка робота. Тому що документалістика – це завжди складно. Це проживання всього і це зовсім не кіно, не постанова. Тому я бажаю цьому фільму успіху.

Ще років 10 тому я говорив про те, що перший Оскар Україні привезуть документалісти. Бо ми маємо дуже багато драматичних, документальних історій. Художнє кіно у нас ще не розвинулося на той рівень. Але все ще попереду. 

На вашу думку, "Ми були рекрутами" наступного року може претендувати на Оскар?

Все може бути. Як я вже й казав, документалісти мають всі шанси, аби потрапити у якусь номінацію. "Ми були рекрутами" – це документальний фільм з реальними персонажами. Тому все може бути.

На вересень 2023 року був запланований вихід ще одного вашого фільму "Капітан Україна", однак прем’єра наразі не відбулася. Коли українцям чекати на цей фільм і про що він?

Виробництво цього фільму почалося у січні 2022 року. Ми почали препродакшн, але на початку повномасштабної війни зупинили його. Зараз проєкт перебуває на етапі заморозки. Що буде з ним далі – не зрозуміло. Мені здається, що в плані сценарію він змінився і потрібно буде переписати його. Я думаю, цей проєкт відкладемо на пізніше. І мова йде про декілька років.

Яким і про що має бути українське кіно після перемоги у цій війні?

Різне кіно. Знову ж таки, не варто робити фокус лише на стражданні українців. Цього не потрібно ні нам, ні світу. Тільки про те, як ми з цим справляємось, тільки про те, як ми у цьому живемо, і про те, як ми змінюємося.

Найголовніше, що має зробити кінематограф України для світу – це показати нас новими, показати нас зі змінами.

Любомир Левицький на зйомках фільму "Ми були рекрутами" / Фото пресслужби 

Тому що, на жаль, як би ми не хотіли в це вірити, але світ ще не переконався, що ми змінились. Я вам чесно скажу. Наша корупційна еліта, яка не може ніяк зупинитися красти гроші, на жаль, псує репутацію всьому українському народу. Тому ми повинні максимально показувати ці зміни, як ми з цим боремось, які отримуємо результати. 

Для українців потрібно робити патріотичні фільми, підіймати дух. Я не кажу зараз про якусь "байрактарщину" з дурними сценаріями, ні. Потрібно робити історії про нас, про пережите, про якісь перемоги. Але все одно, я б робив історії про крутих персонажів. Тому що вони роблять все.

Пам'ятаєте фільм "Рембо"? Він був на часі, коли країні бракувало героя після в'єтнамської війни. Так само у нас має з'явитися свій Рембо, має з'явитися свій Джейсон Борн, має з'явитися свій герой, який потягне за собою аудиторію в кіно. Новий образ героя потрібно зараз досліджувати. Але, так чи інакше, це фільми з хорошими закінченнями. Навіть, якщо головний герой помре, то він має померти за щось. За ідею, яка змінюватиме країну.