Заробітки, "Памфір", серіал від НВО та гуцульський діалект: інтерв'ю з Олександром Яцентюком

27 березня 2023, 13:00
Читать новость на русском

Атмосферна сімейна драма "Памфір" вийшла в українських кінотеатрах 23 березня. Головну роль у фільмі зіграв Олександр Яцентюк, який майстерно перевтілився в хорошого сім’янина Леоніда. Як актор готувався до ролі та чому важливо переглянути повнометражний дебют Дмитра Сухолиткого-Собчука – читайте далі.

Щоб максимально реалістично втілити образ свого героя на екрані, Яцентюк вдався до найменших деталей. Наприклад, для ролі Памфіра актор набрав 17 кілограмів за 7 місяців. Про це та інше читайте в інтерв’ю 24 Каналу – з Олександром ми поспілкувалися недільного вечора 19 березня, перед допрем’єрним показом "Памфіра" у Львові.

Читайте наш ексклюзив Про Оскар-2023, українське кіно та "Похорони Путіна": інтерв’ю з Анною Мачух

У межах проєкту "Інтерв’ю24", актор поділився, що сюжет фільму є йому надзвичайно близьким і зрозумілим, особливо зрезонувала тема стосунків батька з сином. Загалом це історія про хорошого сім’янина, якому доля дає випробування, де він звертає з чесного шляху заради своєї сім’ї. Події відбуваються на Заході України напередодні традиційного карнавалу Маланки.

Кастинг-директоркою стрічки виступила Ольга Любарова, проте Олександра на головну роль запропонувала Алла Самойленко ("Коли падають дерева", "Мати Апостолів", "Сторожова застава").

Постер до фільму "Памфір" / Фото з фейсбуку проєкту

Інтерв’ю з Олександром Яцентюком 

Враження Яцентюка після першого перегляду фільму у Каннах

Стрічка Дмитра Сухолиткого-Собчука здобула світове визнання та отримала чимало схвальних відгуків, зокрема за кордоном. Які у вас були відчуття, коли ви переглянули "Памфір" вперше?

Вперше я побачив стрічку на прем’єрі в Каннах: цілісний порядок сцен, фінальний монтаж. Оскільки ми (актори – 24 Канал) не читали повний сценарій і знали тільки про ті події, які відбуваються в сценах за нашої участі, тож акурат до прем’єри не бачили, як це все поєдналося у фільмі.

Під час перегляду я поринув у цей кіновсесвіт як глядач і так, знаєте, аж втиснувся у своє крісло – на піджаку, який був на мені на прем’єрі, навіть залишилися заломи. Звісно я переживав, адже в це кіно було вкладено багато сил та енергії.

Згадаймо, як усе почалося. Поділіться, як ви потрапили в цей проєкт.

Я дуже вдячний Аллі. Ця людина має велике бажання допомагати й нічого не чекає натомість. Вона просто дуже любить кіно, живе ним, і це видно. Це все сталося випадково. Дмитро (автор фільму Дмитро Сухолиткий-Собчук – 24 Канал) побачив мої проби, зняті для одного короткого метру, запросив на бесіду. Ми поспілкувалися, а згодом почали з’являтися певні завдання, і я розумів, що знімати будемо не через місяць і не через пів року (підготовка до зйомок тривала близько 1,5 року, за цей час актори встигли з’їздити в експедицію, де мали змогу глибше зрозуміти своїх персонажів та відобразити глибину всієї історії на екрані – 24 Канал).

"Памфір": дивіться трейлер фільму 

 

Підготовка до ролі та атмосфера на зйомках

Розкажіть про особливості роботи на знімальному майданчику. Як готувалися до ролі та скільки часу, власне, тривала ця підготовка?

Знаєте, трапляються такі роботи, коли на підготовку майже немає часу, ви поспішаєте, аби втиснутися в бюджет та таймінг, тож не встигаєте зануритися в цей світ. А тут (у фільмі "Памфір" – 24 Канал) якось все від початку було правильно спроєктовано і вбудовано: від знайомства й до завершення останнього знімального дня.

Для мене ця історія дуже близька і зрозуміла, особливо зрезонувала тема стосунків батька з сином. У житті ми з моїм сином дуже багато спілкуємося, і вийшло так, що зі своїм кіношним сином ми так само потоваришували й здружилися, у нас дуже теплі відносини.

Можна навіть сказати, що під час зйомок відбулася, скажімо так, підміна: я намагався трошки обмежити спілкування зі своїм сином, щоб сильніше зблизитися з кіношним.

Набрати вагу – такою була задача режисера. Майже увесь час я жив з вагою 86 кілограмів. Не скажу, що я й зараз надто великий ("амбал"), але ще під час проб і перших читок Дмитро показав мені референс. Я одразу зрозумів про що йдеться. Одразу поясню, що це не якась там забаганка, а дуже обґрунтоване рішення. Та й в принципі все, що Дмитро пропонував, було спрямоване на результат – для втілення кожної деталі, закладеної по сюжету та для його підсилення.

Взагалі Дмитро для мене – справжній феномен. У нього все було продумано до дрібниць і під час експедицій, і під час зйомок.

Олександр Яцентюк з Дмитром Сухолитким-Собчуком / Фото з фейсбуку актора

Режисер створив певні правила на майданчику. За задумом, ми повинні були спілкуватись тільки з режисером, його асистентом та оператором стрічки. І це було дуже правильне рішення, адже нас ніщо не відволікало від роботи. По суті, ми весь час проживали історії своїх персонажів.

Цікаво. За сюжетом фільму, герой Олександра, Леонід, не вживає алкоголь з певних причин і протягом усього періоду підготовки до зйомок і під час самих зйомок акторів зовсім відмовився від спиртного.

Чи були у вас референси для втілення цієї ролі? Чим надихалися, які фільми переглядали та яку літературу перечитували під час підготовки до зйомок?

14 січня, майже за 9 місяців до початку зйомок, я поїхав у Чернівці, побував у Красноїльську та Белелуї, споглядав Маланку. В Белелуї – це дійство, під час якого з трьох кутів сходяться в центр стадіону — і там відбувається Боранка. Саме там я побачив чоловіка, схожого на мого героя, у загальних рисах, він був там із сином. Досить тривалий час я за ним спостерігав: як він поводиться з сином, як він вболіває за свій кут. І це лише один із прикладів.

Протягом цих 1,5 року тривала не тільки фізична підготовка, а й пошук якихось невимовних речей, які ти приміряєш на себе й дивишся, чи приживуться вони, а потім пропонуєш це режисерові.

Олександр Яцентюк у ролі Памфіра / Фото з фейсбуку фільму

Памфір — це збірний образ, я багато спостерігав і ці спостереження лягли в основу образу. У мене було досить багато часу пожити з цими думками, якісь речі після прочитання сценарію одразу завібрували, з'являлося відчуття "та це ж я" (Сміється). І от після цього, коли ти вже цим загоряєшся, а режисер тобі ще підкидує й підкидує, ти розумієш, що ви починаєте рухатися в одному напрямку, з’являється енергія, певний азарт. І це приносить тобі левову частку задоволення. Це був прекрасний період. Мені здається, що такі ролі трапляються раз у житті.

Факт. Певними референсом для актора стала стрічки "Нафта" Пола Томаса Андерсона, а серед прочитаної літератури Олександр виділяє поезію Стуса та роботу Петра Шекерика-Доника, "Діда Иванічка", яка допомагала у вивченні діалекту.

Це цікаво З красивим діалектом, еротичною сценою і потужною грою акторів: в кіно вийшов фільм "Памфір"

Гуцульський діалект у "Памфірі"

Усі герої стрічки розмовляють гуцульським діалектом. Як ви вивчали мову?

На майданчику нам дуже допомагав Василь Зеленчук, він провів титанічну роботу. Спілкувався з нами в експедиціях, ми дуже багато переписувалися, він навіть надсилав нам аудіоповідомлення, де проговорював наш текст. Часом було відчуття, що він хотів нам усе віддати (Сміється). У нас не було стільки часу, аби всотувати усе те, що він нам пропонував.

Часом буває, що персонаж фільму з його виконавцем геть не схожі, і постійно потрібно вдавати з себе іншу людину, жити з цим днями, щоб увійти в роль. У реальному житті ви схожі з Памфіром, чи ні?

Після завершення зйомок я ще довго "ходив у Памфірі", ніяк не міг відійти, у хорошому сенсі. Під час експедицій і звісно ж періоду знімань, ми називали один одного іменами своїх героїв: Леонід, Олена, Назар — і настільки звикли до цього, що коли в останній знімальний день мене почали кликати Саша, у мене це викликало навіть певну агресію. Хотілося сказати: "Почекайте, не зараз, дайте мені ще цей час".


Олександр Яцентюк на виставці "Памфірова Маланка. Танець смерті та життя" / Фото з фейсбуку фільму

Я досить пізно прийшов у професію, у 28 років. А до цього часу я їздив по заробітках, жив у Португалії, Іспанії майже 5 років. Так само як і мій герой, я досить довго не бачив сина, бо багато працював за кордоном. Ці емоції, ці переживання не треба було грати, тому що я відчув це на своїй шкірі і як ніхто знаю, що відбувається всередині: які відчуття з’являються, коли ти приїздиш додому, обіймаєш сина, цілуєш дружину.

Багато речей, які трапилися зі мною в реальному житті, вони відбулися і в житті Памфіра, сталося певне злиття: коли ти не можеш передати, що відбувається всередині.

Про експедиції знімальної команди в різні села 

Коли відбувалися зйомки, ви їздили в експедицію в різні села. Яке вам найбільше запам’яталося? Що взагалі зі зйомок найбільше вразило?

Цікаво. В одному зі своїх інтерв’ю продюсерка фільму Олександра Костіна згадувала, що для відтворення селища, у якому проживає родина Памфіра, були використані кадри з 16 сіл Івано-Франківської та Чернівецької областей.

Найбільше запам’ятався Селятин. Він ніби відрізаний від цивілізації, поряд проходить румунський кордон. Особлива якась атмосфера, досить дивна енергетика, а у жителів є своя особлива форма спілкування. Відчуття, які найбільше резонують атмосфері самого фільму.

А от що вразило найбільше, то це зйомка сцени, яку, як і кілька інших сцен, довелося вирізати на монтажі. Це сцена Леоніда з батьком. Я в 9 років втратив батька й от саме ця сцена була для мене досить інтимною, все всередині переверталося. Я не грав, а просто говорив ті слова, які б сказав своєму батькові, якби той був живий.

Бекстейдж зйомок "Памфіра" / Фото з фейсбуку фільму

Олександр Яцентюк до "Памфіра"

Чим ви займалися до роботи у кіно? Наскільки мені відомо, ви знімалися у французькому шпигунському серіалі "Бюро легенд" та у проєкті НВО у Польщі. Розкажіть свою історію.

"Бюро легенд" фільмували в Києві, в одному з павільйонів. У мене була там епізодична роль. Єдине, я б хотів зазначити про режисера саме того блоку, де я брав участь. Спостерігати за ним було дуже цікаво: особливо за тим, як він спілкувався з українцями французькою. Уявіть, він стоїть за три метри від мене, розмовляє з українським фокус-пуллером французькою, і той, не знаючи мови, усе розуміє. Було видно, що людина живе цим проєктом і пояснює на енергетичному рівні, що вона хоче. А от "Ватага", польський серіал від HBO, його знімав звичайний продакшн. Це був хороший досвід.

В одному інтерв’ю, ви говорили про те, що навчалися в Росії, "це був експериментальний український курс". Якщо детальніше, що саме це було і коли? Скільки часу тривали ці курси, хто викладав?

У 2011 році оголосили набір до творчої майстерні Варлей та Горянського в Росії. Тоді зібралися актори майже з усіх куточків України, і нас привезли в Москву. Проте, уже по приїзду, виявилося, що в нас буде викладати Володимир Мірзоєв, більш відомий як кінотеатральний режисер. Знаєте, і нам у цьому плані пощастило, бо Мірзоєв в дуже сильній опозиції – він проти Путіна. З 2009 року він почав свою боротьбу проти диктатури, яку бачив у перспективі.

Там же (у Москві – 24 Канал) ми всі зустріли початок війни на Сході, граючи в спектаклях, які засуджували ці дії. Тобто спроби всередині "логово" були, комусь цю роботу теж потрібно було робити. І нам довелося долучитися до цієї справи – тоді мені здавалося, що це необхідність.


Олександр Яцентюк / Фото з фейсбуку актора

Українське кіно після перемоги 

Як ви думаєте, яким буде українське кіно після перемоги? Які перспективи бачите для себе?

У мене вже є навіть кілька пропозицій від іноземних режисерів, але я б хотів попрацювати й з українськими режисерами, серед яких і Павло Остріков, і Наталка Ворожбит, і Катерина Горностай, і Антоніо Лукіч, і багато інших. Це люди, які почали створювати оцю нову хвилю українського кіно ще до війни, продовжують під час війни, і мені здається, це має тенденцію. Вони це робили навіть тоді, коли ми всі ще були під цією жахливою російською хмарою. Мені здається, що вони, а також нові імена в українській режисурі, мають бути, і в принципі вже є, дуже прискіпливими до того матеріалу, який вони роблять, де роблять і з ким роблять. Дуже важко зробити щось хороше, маючи обмежені бюджети та можливості. Але саме в таких ситуаціях і народжуються шедеври. Мені здається, ми будемо дуже вимогливими до самих себе.

Причини, чому на "Памфір" варто піти в кінотеатр

А також назвіть причини, чому українцям варто піти на фільм "Памфір" у кіно.

Я дуже хочу, аби це кіно подивилося якомога більше людей. Навіть з точки зору глядача, який вперше побачив це кіно на прем’єрі в Каннах, хочу сказати, що він мене вразив. І це не тому, що я взяв в ньому участь. Можливо, він би по-іншому звучав до війни, але цей фільм транслює дуже правильні речі: оцю от незламність, яка є в нас генетично закладена – не підкорятися, а йти до своєї мети до кінця. Можливо, хтось це відчує. Кожен по-різному буде читати це кіно: для когось, як і для мене, це буде історія про батька та сина, про незламний дух українського народу, а для когось – це буде геть інша історія.

Певно так зійшлися зірки, що фільм вийшов у національний прокат під час одного з найважливіших етапів цієї війни, коли у всіх нас є оцей внутрішній підйом: ми чекаємо важливих новин з фронту, чекаємо на контрнаступ. Є відчуття чогось неземного в цьому.

На великому екрані історія відкривається глибше: картинка, звук, деталі. Дмитро та Микита (Микита Кузьменко, оператор-постановник фільму – 24 Канал) провели титанічну роботу.

Фільм "Памфір" з 23 березня в усіх кінотеатрах України! Не пропустіть!

Допрем’єрний показ "Памфіра" у Львові / Фото Христини Кобак, 24 Канал