В розмові про роботу над першим серіалом в Україні, що зняли під час повномасштабного вторгнення, Антоніна Хижняк прокоментувала важливість цього проєкту. За її словами, "Я – Надія" допоможе глядачам пережити емоції та виплеснути їх.

Читайте наш попередній ексклюзив Бісило примирення після 2014 року, – Ірина Мак про росіян в кіно та зйомки серіалу "Я – Надія"

"Я – Надія" – це історія про працівників швидкої допомоги, які попри страх і втому, попри обстріли й бомбардування під час війни мужньо рятують життя людей. На ідею серіалу авторів Артема Кобзана й Андрія Віштака надихнула історія 22-річної фельдшерки Анни Андрющенко, яка у перші місяці війни працювала у харківському Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Маючи змогу евакуюватися, дівчина не залишила рідне місто, цивільних і військових, які опинилися у самому пеклі бойових дій та потребували екстреної медичної допомоги.

Повідомляється, що серіал знятий за рекордні терміни. Від початку появи ідеї до прем’єри пройшло 5,5 місяців, стрічку зняли за 22 зміни. У серіалі були залучені медики швидкої допомоги, які консультували акторів і творчу команду проєкту. У Харкові та на деокупованих територіях Київської області задля безпеки знімальної групи на майданчику були присутні представники МВС.

Наймасштабніша сцена з порятунку людей після прильоту була знята в будинку з автографом Бенксі в Ірпені. У всіх сценах, що знімали біля зруйнованих будівель, брали участь рятувальники, працівники Ірпінського ДСНС.

"Я – Надія" 2023: дивіться анонс прем’єри серіалу

Інтерв’ю з Антоніною Хижняк про серіал "Я – Надія"

Вітаю вас! Де ви зараз і як почуваєтеся?

Я там, де і була весь цей час. Живу під Києвом, в місті Українка. З 24 лютого нікуди не виїжджала. Зараз в очікуванні якихось позитивних змін, новин з фронту. Я, як і всі українці, починаю ранок з того, що моніторю новини: як там наші хлопці, що їм треба, намагаюся допомагати тим, чим можу.

Також готуюся до прем’єри серіалу "Я – Надія" для каналу "2+2", хочеться, щоб таких проєктів було більше. Зйомки дуже допомагають бути в тонусі й дають змогу фінансово протриматися самим і донатити хлопцям на передовій. Загалом усі актори зараз в очікуванні нової пори, бо зазвичай навесні запускається кіновиробництво.

Ви згадали про 4-серійну драму "Я – Надія", в якій зіграли одну з головних ролей. Як розпочалася ваша історія із цим проєктом?

Восени кастинг-директор Орина Петрова надіслала мені самопроби, я переглянула матеріал і записала відео. Після чого мене запросили на парні проби з претендентками на головну героїню. Якщо я не помиляюсь, на мою роль був найбільший кастинг. Мене ж затвердили майже відразу.

Розкажіть про свою персонажку. Хто став прототипом вашої героїні?

Моя героїня – Олена, їй близько 30 років, у неї є чарівний син Дмитрик та чоловік-військовий. У 2014 році їм довелося тікати зі Сніжного (Донецька область) до Харкова, де їх знову наздоганяє війна. Вони прекрасно усвідомлюють, хто ворог. З початку повномасштабного вторгнення Олена йде волонтером у швидку, її ставлять напарницею до головної героїні – Надії (грає акторка Вероніка Дюпіна, – 24 Канал).

Олена має велике бажання, знання, але практики й прямого контакту з потерпілими в неї не було. Тому спершу під час викликів вона може чогось не знати або забути – це дратує Надію. Але зрештою під час роботи вони стають ближчими та розуміють, що разом їм легше впоратися з жахами війни.

У моєї героїні прототипа не було. Це збірний образ медиків, медиків-волонтерів, які під час війни рятують життя. А от у Надії прототип є – це 22-річна фельдшерка з Харкова Анна Андрющенко, яка у лютому 2022 відмовилася виїжджати з міста через власне переконання, що її головний обов’язок бути на службі й допомагати людям.

Антоніна Хижняк
Антоніна Хижняк на зйомках серіалу "Я – Надія" / Фото телеканалу 2+2

Під час зйомок ви знайомилися з Анею?

Так, вона приїжджала до нас на майданчик. Ми буквально обліпили її й вслухалися в кожне слово. Вона розповідала свою історію, ситуації з викликів, які, до речі, є в нашому сценарії. Ми не мали на меті знімати документальний проєкт, бо це художній фільм, але деякі ситуації зображені у серіалі досить правдоподібно. Нам було важливо почути саме її версію подій. Зараз ця зустріч викликає в мене тільки теплі спогади, бо та Аня у житті дуже ніжна, спокійна, тепла дівчина, хоча пройшла справжнє пекло. По відчуттях це, як побачити в реальному житті Мону Лізу.

Разом у серіалі ви граєте з Іриною Мак, вашою екранною свекрухою (за серіалом "Спіймати Кайдаша"). Як вам знову грати разом, проте в інших амплуа?

Я була дуже рада зустріти Ірину. Вона моя любов! Це було чудо і щастя, що ми через три роки після "Кайдаша" знову побачилися на зйомках, але вже у зовсім інших ролях. Вона грає маму головної героїні й водійку "швидкої". І хоча ми не часто перетиналися у кадрі, Ірина – рідна для мене людина на знімальному майданчику.

Дивіться також Де є трагедія, там відсутня любов, – щира розмова з творцями фільму про українських переселенців

Зйомки тривали у Києві, Харкові та Ірпені. Як це – знімати під постійними обстрілами, в умовах відключень світла? Розкажіть про новий досвід роботи.

У Харкові знімали тільки заявні плани міста, зокрема Салтівки. Основні зйомки з акторами проходили у Києві та області.

Зйомки під час війни – це унікальний досвід для всіх. Купа обмежень, комендантська година, проблеми зі зв’язком і постійний ризик. Ми виходили на зміну, навіть не знаючи, що нас очікує в цей день.

Я пам’ятаю, у нас була зміна в Ірпені, треба було приїхати на майданчик о 6 чи 7 ранку. Я їхала з дому, це за 70 кілометрів від місця зйомки, тому виїжджала біля 5. Коли вже під’їжджала до Ірпеня, мені почали надходити від усіх повідомлення: "Боже, у вас в Українці щось сталось, кудись прилетіло!". А я навіть не знала про це, бо з самого ранку без зв’язку була на іншому кінці області.

Я Надія
Кадр зі зйомок в Ірпені / Фото надане 24 каналу

Я не знаю, як так сталося, але в особливо важкі дні, коли були прильоти в Києві, ми працювали за містом. Під час зйомок в столичній лікарні швидкої, тривог практично не було. Звісно, ми дотримувались усіх правил безпеки, але в умовах війни це все одно лотерея. Ось так створюється мистецтво під час війни.

Яка локація вразила найбільше?

В Ірпені ми знімали сцену порятунку пораненого в аварійному будинку, який був розбомблений окупантами. Це була реальна квартира, де у шафі висів жіночий одяг, на столі стояв чайник, якісь речі… Все таке обгоріле, вікон немає. Страшно розуміти, що це не декорації, не побудований павільйон, це реально чиясь квартира, де люди жили, снідали, раділи…

І я пам’ятаю, який жахливий там стояв сморід. Потім нам сказали, що цей запах від холодильників, у яких почали гнити продукти. Через те, що це аварійний будинок, зрозуміло, що ніхто туди не заходив і нічого не лагодив. Цей день я пам’ятаю найяскравіше, це було важко. Після зміни я приїхала додому, а світла немає – піднялася пішки на 16 поверх, уся в пилюці, гримі, помитися не можу, бо ні світла, ні тепла нема. Але після всього побаченого на зйомках думала лише про одне: "Добре, що в мене хоч така квартира є, а хтось втратив усе…".

Антоніна Хижняк
Кадр зі зйомок серіалу "Я – Надія" / Фото телеканалу "2+2"

"Я – Надія" – це перший серіал, який знімається від початку війни. І це перше художнє осмислення страшних подій, які відбувалися у лютому та березні 2022 року. Прокоментуйте важливість створення воєнної драми саме зараз.

По-перше, зараз безліч виняткових історій про звичайних людей, які роблять незвичайне заради країни, і я дуже сподіваюся, що все це буде задокументовано. Я хочу, щоб наш серіал дійшов до сердець глядачів. Я на собі відчуваю, що через війну ми не дозволяємо давати волю емоціям, часто заштовхуємо їх далеко-далеко, аби просто не відчувати, але рано чи пізно можна зірватися через дрібничку.

Скажу чесно, дуже тривалий час я не могла дати волю сльозам, і коли мені на зйомках потрібно було заплакати, я боялася цього, бо, думала, якщо почну, то просто не зможу заспокоїтися. Було кілька важких сцен, коли треба було дати емоції, а я розуміла, що звичні гачки мене вже не чіпляють.

Поріг сприйняття болю знизився. Саме життя змушувало бути витривалим, не розклеюватися, зберігати силу духу. І у момент, коли мені в кадрі потрібно було бути слабкою, я відчувала, що складно й страшно собі це дозволити. Фільми та музика дозволяють людям виплакатися, аби стало легше, або навпаки – надають сили боротися далі. Сподіваюся, що "Я – Надія" також допоможе глядачам пережити емоції та виплеснути їх.

Попри усі труднощі та нову реальність – що вас зараз найбільше заспокоює? Що відволікає від новин?

Зустрічі з рідними й друзями. Це той фундамент, який мене тримає. Мені важливо бути серед своїх людей, однодумців. Вони всі тут, слава Богу, живі. Зрештою, повертаюся до того, що люди – це найцінніше, що в нас є. Наші люди – найбільший скарб.

Я надія
Зйомки серіалу "Я – Надія" / Фото телеканалу "2+2"