Нас не знищити, – інтерв’ю з авторами фільму "Памфір" про Канни та унікальність українців

10 травня 2022, 14:00
Читать новость на русском

Світова прем’єра дебютної стрічки "Памфір" режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука відбудеться в програмі Каннського міжнародного кінофестивалю "Двотижневик режисерів". Фільм став одним із 23 ігрових картин з усього світу, яких відібрали до участі. Про що розповідає "Памфір" та чому Україні важливо бути в Каннах – читайте далі.

"Памфір" – історія про хорошого сім’янина, якому доля дає випробування, де він звертає з чесного шляху заради своєї сім’ї. Події відбуваються на Заході України напередодні традиційного карнавалу Маланки. 

Читайте попередню розмову Життя – режисер нашого кіно: інтерв’ю зі співавтором серіалу "Україна в огні 2"

Перед Каннським кінофестивалем 24 канал поспілкувався з режисером Дмитром Сухолитким-Собчуком та продюсеркою Олександрою Костіною про фільм, участь російської стрічки "Дружина Чайковського" в програмі Канн та підтримку України від Європейської академії.

У межах проєкту "Інтерв’ю 24" автори стрічки "Памфір" поділилися, що представити свій фільм на такому майданчику в Каннах "означає показати те, що в нас є, і чого не забрати. Наші голоси мусять звучати скрізь. Це означає, що ми існуємо й нас не знищити, не розстріляти, не забути й не проігнорувати. Це про те, що ми є унікальними".

Інтерв’ю з режисером Дмитром Сухолитким-Собчук та продюсеркою Олександрою Костіною 

Що варто знати про назву та тему стрічки "Памфір"

Про що кіно "Памфір", чому така назва?

Дмитро Сухолиткий-Собчук: Назва – це прізвисько, яке отримав головний герой у своєму селі. Сама історія "Памфіра" розкривається у фільмі. Переглядаючи його, глядачі дізнаються відповідь на питання: "Чому таке його ім’я?" Зараз можна сказати лише про те, що це його прізвисько, яке він отримав від свого діда.

Саме кіно зачіпає дуже багато аспектів людського життя, які виникають унаслідок того, що головний герой дуже хоче допомогти своїй сім’ї, яка його неймовірно любить, обожнює й хоче, щоби він залишився. А ось йому потрібно знайти можливості для того, щоби зробити життя своєї сім’ї кращим.

Власне, його головне бажання – зробити так, щоби наступне покоління, його дитина жила краще, в інших умовах, аніж він. І зробити це варто в чесний спосіб, або звернутися до якогось нелегального і кримінального діяння.


Головний герой фільму "Памфір" Олександр Яцентюк / Фото пресслужби

На сьогодні багато сімей у подібних обставинах: кожне покоління батьків старається жити так, усе робити для того, аби їхні діти жили ще краще, ніж вони. Чи був прототип головного героя в реальному житті? Розкажіть про атмосферу фільму.

Дмитро Сухолиткий-Собчук: Мені здається, що це природний еволюційний процес. Навіть якщо з біологічної точки зору подивитися – це природне покликання. Не мати такого бажання – це, імовірніше, аномалія.

І, коли говорити про головного героя, чи був у нього прототип… У мене якось так виходить, коли я роблю кіно, що це завжди збірний образ. Якщо говорити про нього, то є якісь риси, які приніс сам головний герой, виконавець головної ролі Олександр Яцентюк, а якісь – зчитував і переймав від інших людей. Тому сказати, що був конкретний чоловік, який став прообразом, – я б так однозначно не стверджував. Це збірна субстанція.

Скільки часу тривала робота над фільмом від початку зародження самої ідеї?

Дмитро Сухолиткий-Собчук: У Мартіна Скорсезе був задум фільму "Мовчання" про християн, і там йшлося про те, що він 25 років працював над ним. Я сумніваюся в цьому. Просто, можливо, ідея якраз виникла в якийсь момент 25 років тому.

Так само з "Памфіром": ідея виникла ще тоді, коли я був студентом і знімав документальний фільм "Красна Маланка". Я багато спостерігав, зокрема, як відбувається карнавальне дійство на кордоні. Я дуже багато їздив, і десь у той період я записував купу ідей.

Він і зараз є в різних форматах. Тому, щоби сказати, де там була конкретно ідея ось такої історії, я достеменно не скажу. Але перший тритмент був у 2016 році. Тоді я з короткою оповіддю був на воркшопі Torino Film Lab. Власне, з того моменту й пішов такий націлений роздум цієї історії, пов’язаної насамперед із прикордонною зоною, з контрабандою, з Маланками. Тобто почалося ретельне дослідження сетингу, від якого я відштовхувався й записував спостереження, пов’язані з фільмом.


Бекстейдж зйомок / Фото пресслужби

Про дві зони відповідальності, або роботу продюсерки та режисера

Коли до роботи долучилась пані Олександра? І як ви делегуєте обов’язки?

Олександра Костіна: Як продюсерка і режисер, ми почали співпрацювати над цим проєктом із травня 2018 року. Спочатку ми домовилися про те, що в нас буде дві зони відповідальності. Одна – творча, за яку відповідає Дмитро, друга – продюсерська, моя.

Ми завжди намагаємося одне одному допомагати й максимально реалізовувати потенціал у кожній із цих сфер відповідальності, але водночас не заходити на територію одне одного. 

Я вдячна Дмитру, адже якщо казати про роботу продюсера, а саме про залучення партнерів, фондів і щодо інших адміністративно-фінансових питань, то, звичайно, усе це відбувається не тільки завдяки зусиллям та досвіду продюсера, а й завдяки авторові і його попередньому бекграунду.


Дмитро Сухолиткий-Собчук та Олександра Костіна / Фото з фейсбуку режисера 

Тоді, у 2018 році, попередня робота Дмитра "Штангіст" якраз почала своє успішне фестивальне життя. Вона нам дуже допомогла, адже була свідченням його якісної роботи як режисера, зокрема отримала багато нагород у всьому світі.

Довідка. "Штангіст" – дебютна короткометражна художня стрічка Дмитра Сухолиткого-Собчука. Фільм створений у копродукції України та Польщі у 2018 році. У ньому йдеться про спортсмена-важкоатлета, який готується до престижного міжнародного чемпіонату, попри психологічні складнощі, що виникають у стосунках з близькими людьми.

"Штангіст" 2018: дивіться сюжет про те, як знімали фільм

 

Коли ми тільки розпочинали роботу над фільмом "Памфір", у нас був один план роботи. Потім він змінився. Коли Дмитрові були потрібні додаткові час і ресурси, я із розумінням до цього ставилась.

Працювати з автором, який уже показав своє вміння та унікальне бачення, продюсеру легше. Тому що можна продемонструвати підхід до проєкту й бути впевненою, якої якості він буде.

Тому ось так, з 2018 року, крок за кроком, через ковід, війну, усі зміни… ми вже на фінальному етапі й завершуємо проєкт.

Про локації та атмосферу "Памфіра"

Ви вже не вперше знімаєте фільм на прикордонних територіях. Зйомки "Памфіра" відбулися в Івано-Франківській та Чернівецькій областях. Чому саме так? Як ви шукали локації для зйомок?

Дмитро Сухолиткий-Собчук: Річ у тім, що я сам виріс на прикордонній території. Чернівці – це місто, у якому зібралося дуже багато національностей, воно багатокультурне. Я там формувався. Перед університетом Карпенка-Карого, у мене була зовсім інша освіта, і я дуже довго не знав, яку сферу діяльності я хочу вибрати.

Власне, у Чернівцях я був до 2006 року, і якраз за цей час я мав змогу дослідити різні регіони. Я також був оператором на телебаченні. Ми дуже багато їздили.

І, власне, весь цей магнетизм переплетення культур на мене вплинув. І мене тягне туди, де відбувається перетин.

Олександра Костіна: Для нас дуже важливим було те, що ми знімали саме там про ці місця. Ми не намагалися під Києвом "відбивати" Чернівецьку область.

Локації шукали дуже довго, адже потрібно знайти відповідне і природне оточення, і таку архітектуру, яка б максимально відповідала задуму. Ми багато досліджували. Декілька експедицій у нас було тільки для того, аби зрозуміти, як відбудувати побут так, щоби він виглядав правдиво, як зобразити свято Маланки.


Кадр з фільму "Памфір" / Фото пресслужби

Дізнавайтеся більше Чи не помножена вся російська культура на нуль, – обґрунтував співавтор "України в огні 2"

Чи залучали ви місцевих жителів до зйомок?

Олександра Костіна: Дмитро виріс на цій території, він дуже багато знав. Але під час підготовки до зйомки важливо було передати знання іншим членам команди. Тож ми брали в експедиції тих людей, які не були на Маланці, і мали відповідати за творчі рішення: художника-постановника, художника із костюмів, оператора, кастинг директора. Це робилося для того, щоби вони побачили, як все відбувається.

Крім цього, ми максимально залучали місцевих на всіх етапах виробництва. Зокрема, адміністративні служби, які дуже нам допомагали, та жителів, які брали участь у масових сценах.

Також були залучені актори із Чернівецької та Івано-Франківської областей. Для Дмитра було дуже важливим те, щоб усе було чесним, щоби вимова була живою і відповідала цьому регіону. Для відтворення свята Маланки, ми запрошували місцевих митців та майстрів, дуже талановитих людей, які частково створювали костюми, маски.


Дмитро Сухолиткий-Собчук на зйомках / Фото пресслужби

Яка ціль резиденції Cinefondation у Франції

Три роки тому ви отримали запрошення до однієї з найпрестижніших резиденцій для режисерів Cinefondation у Франції. Як розпочалася ця історія?

Дмитро Сухолиткий-Собчук: Резиденція у Франції Cinefondation відбулася у 2019 році. Це означало, що шести авторам дають можливість жити і працювати в Парижі, отримувати різні консультації. Фіналом цього всього була презентація проєктів у павільйоні Cinema du monde (CNC).

Це був етап роботи над самим сценарієм "Памфіра", бо Torino Film Lab – це початкова історія у вигляді тритмента. Потім була пауза в декілька років, бо я робив "Штангіста".

Ціллю цієї резиденції було допомогти проєкту знайти французьких партнерів. Олександра приїжджала в Париж для того, щоби познайомитися з компаніями, а вже в Каннах ми бачили, скільки людей і організацій були зацікавленні нашим проєктом. І, власне, завдяки резиденції в нас з’явився французький партнер – компанія Les Films D’Ici та копродюсер Лора Бріан.

"Інтерв'ю 24" – проєкт на сайті 24 каналу про найважливіші теми. Розмови, які змінюють країну на краще.

Авторка проєкту – заступниця головної редакторки сайту Анастасія Зазуляк.

Про Каннський кінофестиваль та світову прем’єру "Памфіра"

У травні відбудеться світова прем’єра фільму "Памфір" на Каннському кінофестивалі. Якою буде доля стрічки в сьогоднішніх умовах? Чого ви очікуєте?

Дмитро Сухолиткий-Собчук: Для мене зараз робота над фільмом виглядає як політ на іншу планету. Є місце, у якому відбуваються такі події й вони більше мають стосунок із мирним часом. Наша реальність робить акцент на іншому. Усе те, що ми проживаємо як країна, паралелить нас із рештою світу. Це відчувають усі, хто є патріотом, військовим чи активістом.

Низка подій такого масштабу, як Каннський кінофестиваль, а Канни є меккою світового кінематографа, там показують кращі з кращих фільмів, виглядають, як політ на Марс. І водночас таким місточком, який показує, що є звичайне мирне життя, до якого ми прагнемо.

Якщо говорити про важливість того, щоби бути там (в Каннах, –  24 канал) почутим і чого я очікую в контексті того, що відбувається у світі пов’язане з Україною, то маємо сказати, що в нас не тільки відбуваються воєнні злочини, які чинить Росія, а й про те, що формує нас як націю з певною ідентичністю.


Дмитро Сухолиткий-Собчук / Фото пресслужби

Якщо ми говоримо про якісь паралелі, то уявіть собі, що в свій час з нами би залишилися голоси Розстріляного відродження, і всі вони говорили б на всіх майданчиках.

Ми як нація мали б кардинально інше позиціювання. У нас були б ті люди, на яких би опиралися в культурних сферах. Наприклад, у театрі Курбаса. І ми б говорили вже про якусь школу, яка б не просто вплинула, а мала потенціал і так далі.

Якщо щось відбувається в культурному плані, а особливо, коли ми говоримо про кінематограф, який є, власне, дуже витратним, ресурсним, то:

Поділитися своїм фільмом на такому майданчику – це означає показати, що є те, чого в нас не забрати. Наші голоси мусять звучати скрізь. Це означає, що ми існуємо й нас не знищити, не розстріляти, не забути й не проігнорувати. Це про те, що ми є унікальні.

Це я маю на увазі з погляду, коли ми бачимо твір. А з погляду автора, то, звичайно, це свого роду інтерпретація реальності, у якій ми живемо.

"Памфір" у Каннах покажуть 21, 22 та 23 травня 2022 року.

У нашому фільмі це довоєнний час і стосується часу між Майданом і 2019 – 2020 роками. Ну й мені було важливо поділитися тим, хто ми є в цей момент. А коли говорити про ті інформаційні посилання, які будуть звучати від усіх творців фільму, ми всі будемо говорити про Україну в контексті війни. І цей фільм буде сприйматися в контексті війни. Тобто війна зараз є таким моментом, у якому так виглядає, що всю Україну ніби перетрясли, а те, що в ній залишилося, треба вийняти те, що вціліє, – це і є найважливіше.

До теми Не лише "Бачення метелика": у Каннах відбудеться прем’єра ще одного українського фільму

Насамперед важливими є людські життя і треба зберегти свою ідентичність, тому що за неї нас далі знищують.


Бекстейдж із творчої експедиції / Фото пресслужби

Чим загрожує російський фільм в програмі Канн та відбілювання росіян

Як відомо, у Каннах візьме участь російський фільм "Дружина Чайковського". Українці вимагають скасувати перегляд московської стрічки та зупинити поширення російського продукту. Що ви на це скажете? Чи почують нас представники Каннського кінофестивалю?

Дмитро Сухолиткий-Собчук: Що стосується Кирила Серебреннікова і його фільму "Дружина Чайковського", то це взагалі окрема тема для дискусії. Тому що вона є доволі прецедентною. Адже в нас є низка російських діячів, яким приписують таке дисидентське вбрання.

Ви знаєте, якщо говорити про цих авторів, то багато з них в опозиції до російської влади. І це, власне, на перший погляд, є тригером, який працює для іноземців: що вони підтримують людей, які нібито мають інші погляди й, що не вся Росія така. І це є найбільшою оманою.

Чимало людей, навіть інтелектуалів, однаково є інструментом російської пропаганди. Як? Вони можуть цього не робити, але їх використовують як фігуру, яка є по суті також адвокатською інтелігенцією для всіх, хто має паспорт цієї держави. І коли фільм російського режисера про російського композитора там (в Каннах 24 канал), то це мається на увазі: не всі росіяни такі.

А насправді цей меседж має звучати не для іноземців, вони мають ретранслювати свої погляди для своєї ж держави. Якщо вони збираються бути совістю своєї країни, то мають нею бути для своїх же.

А для всього цивілізованого світу, це, як на мене, загравання в жертв режиму, який там є і, якщо говорити про якісь випадки, то якраз фільм Кирила був фінансований за російські кошти.

Це підтримка фільму російського режисера про російського композитора, що нам знову дасть цей образ відбілювання. Тому на період війни варто це відбілювання припинити. Воно працює на руку всій пропаганді, на руку російської присутності всюди.

Тобто вона є в усіх сферах: література, театр, кіно, живопис і так далі. Це має працювати, як ознака того, що весь цивілізований світ розуміє, що навіть, якщо цей російський діяч є в опозиції, це є частиною загальної російської пропаганди та є сенс поставити це все на велику паузу.

Треба відмовлятися від участі російських і делегацій, і митців. Ось тоді це стане ознакою того, що міжнародна спільнота розуміє, як вони допомагають нам, а не їм.

Тому, коли ми говоримо про війну, то тут є дві сторони: або ви постачаєте зброю нам, а не продаєте їм, або ви на їхній стороні, або на нашій. Мені здається, у цьому випадку це якраз і є така необхідність зупиняти максимально все, що пов’язано з російською культурою і її присутністю в будь-яких сферах впливу.


Творча команда фільму "Памфір" / Фото пресслужби

Про позицію Мішеля Азанавічуса щодо України та бойкот російського продукту

Також нещодавно Мішель Азанавічус, на знак підтримки українців, змінив назву фільму Z, який мав відкривати фестиваль, на Cut! Прокоментуйте це.

Дмитро Сухолиткий-Собчук: Щодо Z, я не думаю, що в момент, коли була створена ця назва (хоча він міняв її декілька разів), автор мав симпатії до російського світу. Бо, якщо ви подивитеся його фільм "Пошук", там залучені, власне, декілька українських акторів. А сама стрічка розповідає про Чеченську війну, вбивство і знищення однієї чеченської сім’ї російськими солдатами, де вони спочатку вбивають сім’ю жінки, а потім відводять її в інше приміщення й ми чуємо її крики… І це створив режисер, який постійно критикував те, що робить Росія в ескалації конфліктів і те, як вдирається на території інших держав.

Тому цього автора ми не можемо запідозрити в симпатії до російського світу. Ось, назву вони поміняли, а режисер, тим, що змінив назву фільму-відкриття, так само проявив повагу до українського народу.

Пані Олександро, що ви думаєте про бойкот російської культури, над яким зараз працює кіноспільнота України та мовчання російських відомих людей про війну, навіть якщо вони перебувають в опозиції?

Олександра Костіна: Мені складно говорити про причини їх мовчання, бо я не знаю, що вони думають і, як вони собі це уявляють. Насправді для мене це не цікаво і не має значення. Я можу тільки здогадуватися.

Люди мають якесь своє життя, яке вони не хочуть втратити. Хоча вже втрачати на цьому етапі нічого. Але, можливо, вони за щось таки чіпляються. Чи мають вони казати? Звичайно, мають. Тим паче якщо їх позиції змінюються, якщо вони розуміють, що про це неможливо мовчати, то це, звісно, має бути сказано. 

Наприклад, російський опозиційний автор для привернення уваги до своєї позиції міг би відмовитись від участі у Каннському кінофестивалі. Але він цього не зробить.


Олександра Костіна / Фото з фейсбуку продюсерки 

Ну побачимо, як це буде відбуватися. За них точно сказати ми не можемо. Говорять вони, чи не говорять… Уже є якийсь факт того, як до цього ставиться світ і ми. Це більш важливо, аніж дивитися на них і що там у них.

Наше завдання – зберігати свою культуру, тому що ми розуміємо, що зараз це дуже важливо.

Якщо казати саме про кінематограф, то ось зараз це справді відчувається як політ на Марс, як казав Дмитро. Тому що за ці два місяці ми забули, що ми є кінематографістами. Ми всі стали насамперед громадянами своєї країни, які максимально намагаються зробити все для того, щоби зберегти та допомогти, а професійна діяльність відходить на другий план.

Якою є підтримка партнерів фільму "Памфір"

На якому етапі виробництва був "Памфір", коли розпочалась війна? Як підтримали вас ваші партнери? 

Олександра Костіна: Хочеться сказати слова вдячності всім нашим партнерам, тому що в нас не тільки партнерство з Францією. "Памфір" – це копродукція України, Франції, Польщі та Чилі. Через те, що українська кіноіндустрія поступово відновлюється, поступово набирає обертів, то дуже багато фондів підтримали наш проєкт.

Зауважте. Виробництво фільму здійснила компанія BOSONFILM спільно з Les Films D’Ici, MADANTS, Quijote та у партнерстві з Mainstream pictures. Розробка проєкту здійснювалася за підтримки Українського Культурного Фонду. У 2019 році “Памфір” став переможцем 11-ого пітчингу Держкіно, а також отримав підтримку Польського Інституту Кіно (PISF), швейцарського фонду Visions Sud Est, одного із найбільш відомих фондів у Європі, які фінансують експериментальне кіно – Hubert Bals Fund, французького національного центру кіно CNC Aide aux cínemas du monde, міжнародного фонду Goteborg Film Fund та Чернівецької обласної державної адміністрації.

Наші партнери підтримували нас не тільки під час виробництва і з питань, що стосувалися фільму, але й тоді, коли розпочалася війна. Вони надали безцінну підтримку на особистому рівні.

Ми за це їм дуже вдячні. Коли розпочалися бойові дії, наш фільм ще не був завершений, ми працювали якраз над звуком в Україні й мали дуже великий ризик його втратити.

Матеріал був на студії звукозапису. Ми дуже вдячні Олександру Верховинцю, який, ризикуючи життям, приїхав на студію в перші дні війни, усе зберіг і передав далі. Робота над завершенням картини вже відбувалася за кордоном. Власне, завдяки нашим партнерам, які до цього долучилися.

І зараз, на етапі підготовки до Каннського кінофестивалю, вони взяли на себе велику частину організаційних фінансових питань, із якими нам зараз дуже складно.


Бекстейдж зйомок / Фото пресслужби

У цьому й наша сила – у тому, що ми можемо з нуля все відбудувати, головне, щоби було достатньо людей, які працюють. На прикладі нашої картини, окрім міжнародних партнерів, вона б не відбулася також без українських партнерів та продюсерів. Це чудові фахівці, зокрема Євгенія Яцута, Артем Колюбаєв, Альона Тимошенко.

Кожен з них долучився на певному етапі для того, щоби виробництво фільму продовжилося, для того, щоби він вийшов таким, як ми задумали. І попри всі ті випробування, з якими ми зіштовхнулися.

Так само й щодо світової спільноти, нашого майбутнього й нашої культури, ми можемо чекати й питати, чому і як це відбулося там.

Але насправді я думаю, ми маємо зосередитися на тій підтримці, яку ми зараз отримуємо від усього світу, на тому, щоби зберегти все, що в нас є й не втратити й на тому, щоби надалі була можливість українським митцям реалізувати себе.

Те, що ми зараз робимо, те, як ми готуємося до Каннського кінофестивалю, воно якось дивно відбувається.

Можливість показати фільм світові – це також наша можливість боротьби на культурному фронті. Але внутрішньо особисто це зараз відчувається, як щось не дуже настільки важливе й необхідне саме в цей час.

Хотілося, щоби все те, що ми набули за минулі роки, не втратили й, щоби була змога, окрім фронту реального, працювати на фронті культурному. Сподіваємося, що всіх нас чекає мирне життя.


Творча команда фільму "Памфір" / Фото пресслужби

Про життя Дмитра і Олександри під час війни та волонтерську діяльність

Дмитре, ви зараз документуєте війну. Які матеріали ви готуєте?

Дмитро Сухолиткий-Собчук: Я б сказав, що я документую зміни в суспільстві, які принесла війна. І, власне, десь перших два тижні я ще нічого не знімав, це була просто допомога, я займався якимись волонтерськими передачами, потім я познайомився з однією організацією, яка допомагала перевозити біженців за кордон. Я взяв у руки камеру й почав фіксувати це.

У мене склалася така давня дружба з Babylon'13, я з ними був на Майдані, а зараз ми усі приїхали до Львова. Я почав із ними співпрацювати, зробив декілька роликів для проєкту.

Крім цього, у мене з’явилася історія про скульпторів, які працюють у творчій майстерні. Але під час війни вони перекваліфікувалися й роблять речі для воєнних потреб, зокрема протитанкові їжаки.

Далі була історія про біженців. Тобто є те, у що хочеться заглянути і зрозуміти, чому так. У мене є друзі, які мали спортзали, а вони їх переробили під волонтерські центри. І я розумію, що важливо цю детальну єдність, організованість і цей вплив війни та зміни, у певний момент фіксувати.

Пані Олександро, чи займаєтеся ви волонтерською діяльністю?

Олександра Костіна: Так сталося, що ми в перший тиждень зі сім’єю перебували в Києві, у нас будинок у Святошинському районі, тобто це було дуже близько до активних бойових дій у перші дні.

Далі ми поїхали до Житомира до родичів. Це важко переживав наш син. Дитині важко пояснити, що відбувається, їй страшно. І якраз у перший день, коли ми приїхали до Житомира, так сталося, що там снаряд влучив у дитячу лікарню, а ми знали людей, які там працюють.

Ми зосереджувалися на допомозі дитячим лікарням: у Житомирській, Чернігівській, Черкаській, Миколаївській областях та Києві. Шукали медикаменти, гуманітарну допомогу, тобто працювали координаторами між тим, які є нагальні потреби й тим, що ми можемо знайти, залучаючи чи наші власні ресурси чи міжнародні організації.

Під час цієї роботи відчувалася якась така незламність, та, яка нам, мабуть, притаманна, бо в будь-якій ситуації люди гуртуються й дуже часто зовсім незнайомі. Вони допомагали, привозили, виручали. Можна тільки тішитися такій єдності та довірі нашої країни. Погано тільки те, що це відчувається в таких важкий час. Але чудово, що ми маємо таку силу.


Дмитро Сухолиткий-Собчук та Олександра Костіна / Фото з фейсбуку продюсерки

Дмитре, ви сьогодні є членом Європейської кіноакадемії. Якою є їхня підтримка України?

Дмитро Сухолиткий-Собчук: Європейська кіноакадемія одразу в перші тижні війни підтримала Україну. Мені власне дзвонив директор Європейської кіноакадемії та індивідуально питав, як можуть допомогти. Вони висловили свою позицію і знаю, що ті фонди, які підтримують кінематографістів зараз, дуже багато в чому були підтримані Європейською кіноакадемією. Наприклад, фонд ICFR Emergency Filmmakers Fund, вони допомагали його наповнювати для того, щоби фінансово підтримати кінематографістів.

Я знаю, що дуже сильно підтримує Польська кіноакадемія, вони допомагають і знімальною технікою, і бронежилетами, і всім, чим тільки можна. Їхня позиція свідома, вони показали себе як організація, яка на нашій стороні. Усе, що вони могли, те зробили.

Організовуються покази фільмів. Я, наприклад, віддав свій фільм "Штангіст" декільком організаціям. Ті його показують і тільки приходять на пошту листи, що там зібрали стільки-то. Далі вони перераховують гроші на підтримку України. Тому їхня солідарність із нами як українцями, та з нами, як представниками індустрії, є.

Перемоги нам!


Зйомки фільму "Памфір" / Фото пресслужби