Про фільм "Каховський об'єкт", війну та Маріуполь: інтерв'ю з актором-воїном Володимиром Ращуком

У кінотеатрах триває прокат українського зомбі-горору "Каховський об'єкт", де загін українських військових стикається з радянськими зомбі у таємному бункері на дні затопленого водосховища після підриву Каховської ГЕС.

Одну з головних ролей у стрічці зіграв Володимир Ращук, який є чинним військовослужбовцем – офіцером батальйону "Свобода" у складі бригади швидкого реагування Нацгвардії "Рубіж". Також днями стало відомо, що в актора та його дружини Вікторії Білан-Ращук народився син. Інтерв'ю з Володимиром про фільм, службу в НГУ та особисте життя – читайте далі на Кіно 24.

Теж цікаво Найгірше – це байдужість, – інтерв'ю з акторкою "Малевича" про кіно і театр під час великої війни

Про службу в НГУ та поранення

Володимире, ви є одним з тих акторів, які поєднують службу зі зйомками. Чи змінилось ваше ставлення до роботи за час служби в ЗСУ?

Я пішов служити ще у перші дні повномасштабного вторгнення, коли це ще не було мейнстримом. Два з половиною роки взагалі ніде не знімався й думав, що моя професія надалі не буде потрібна. І за цей час я пройшов багато етапів.

Спочатку ідентифікував себе лише військовим, а не актором. Потім не розумів тих колег, які займались акторством у той час, коли йде війна. Потім настав момент заспокоєння. Зрозумів, що цивільні професії також мають бути, бо за це ми й боремося. Одного разу, коли був у шпиталі, мені запропонували знятися в проєкті "Позивний "Тамада". Я тоді якраз був в Києві й ми зняли чотири серії.

Для мене це була і хороша реабілітація, і можливість надати медійності своєму підрозділу – батальйону "Свобода", в якому служу.

Ви згадали за шпиталь, були поранені?

Так, у мене було кульове поранення і шість важких контузій. У шпиталі лежав, коли було поранення. Тепер потрібно раз на пів року лікуватися, оскільки контузії вплинули на загальний стан.

А чи можете розказати про ваші основні обов'язки й на якому напрямку служите зараз?

Я починав свою службу з посади піхотинця. Скажімо так, не найромантичніша професія на війні, бо треба постійно приймати удари й постійно атакувати. Потім став командиром роти. Зараз мене перевели в управління боєм батальйону. Наразі мій підрозділ стоїть на Покровському напрямку. Коли відбувається штурм, плануємо наші операції.

Які основні проблеми ви, як військовий, зараз бачите в нашому суспільстві?

Нерозуміння того, що відбувається. Ми живемо в різних реаліях. Реалії війни та цивільного життя не можуть бути однаковими. Найбільше проблема зараз – думати, що війна десь там.

Сил і засобів у ворога достатньо для того, щоб надалі атакувати. Ми мусимо стояти самі за себе, бо за нас ніхто не заступиться.

Роль в українському зомбі-горорі "Каховський об'єкт"

Горор "Каховський об'єкт" присвячений боротьбі зі злом сучасності та руйнуванню російських імперських наративів. Це цікавий і незвичний для українського кінематографа жанр. Як вам такий досвід?

Коли я ще був студентом, мій викладач сказав: "Немає жодного поганого жанру, окрім нудного". Якщо вірити в те, що робиш, то будь-який жанр буде крутим.

Ролі військових – моє найбільше занурення в професії. Коли ти вже майже 4 роки у військовій справі, то в кіно все відбувається на рівні інстинктів.

"Каховський об'єкт": дивіться онлайн трейлер фільму

На початку розмови я згадував "Позивного "Тамаду". Там, за сценарієм, коли ми йдемо на штурм, збоку виходить росіянин. На майданчику все ретельно підготували, мали холості набої. Камера, мотор, працюємо. Але я йду і бачу боковим зором актора, який зіграв росіянина. Інстинктивно я вистрілив. Знімальна група була шокована. Вони не розуміли, що сталося.

Це така профдеформація. Так що до "Каховського об'єкта" я готувався три роки. Підготувався серйозно.

Розкажіть, будь ласка, як ви отримали роль у цьому фільмі й загалом детальніше про свого персонажа.

Був кастинг, кілька разів я приїздив на проби. Мій персонаж – Джміль. Це військовий, який багато чого бачив на війні, його важко здивувати. Але так стається, що він потрапляє в справжнє пекло на Землі.

Кожна зміна тривала по 12 – 14 годин. Увесь цей час ми проводили в катакомбах, пилюці, зі зброєю, стріляниною, вибухами. Фізично це було непросто, але якщо порівнювати з тим, що доводиться проходити на реальній війні, – то це занадто легко.

У професії я отримую задоволення. Війна – це, мабуть, найкрутіше, що зараз могло зі мною статися. Бо я набагато більше почав любити й поважати свою професію.

У мене багато рідних зараз служать й знаю, що досить важко вирватись з фронту навіть тоді, коли це критично необхідно. Як ви врегульовуєте зйомки з керівництвом? Чи не виникає конфліктів?

Зйомки фільму тривали місяць. Це якраз був той час, коли ми з підрозділом вже готувалися до ротації. Кінокомпанія написала листа на ім'я головнокомандувача, в якому попросила відпустити мене зі служби на час зйомок. Ми дочекалися відповіді, все узгодили і я поїхав на знімальний майданчик.

Усе було по-білому. Вище керівництво підтримало культурний фронт, так би мовити.

Чи є у вас особиста сцена в "Каховському об'єкті", яка особливо запам'яталась або стала переломною?

Зараз буде спойлер, тому тим, хто ще не дивився фільм, краще пропустити це питання (сміється – Кіно 24). За сюжетом, мій персонаж помирає. Це дуже красиво знята сцена, я б навіть сказав фантастично красиво. Але всіх деталей розкривати не буду, залишимо трішки інтриги.

Яку реакцію ви очікуєте від глядачів після перегляду фільму?

Ми не цукерки, не 100 доларів, щоб всім подобатися. В акторській професії має бути як захоплення, так і критика. Якщо все це буде, то ми досягли успіху. По-іншому наразі не працює.

Мені здається, що "Каховський об'єкт" нікого не залишить байдужим. На мою думку, це дуже цікава робота з крутим акторським складом, яка матиме попит у глядача.

Про відпочинок, дружину і Маріуполь

Чи знаходите ви час для відпочинку й відновлення?

Відпочинок – це не про мене. Я проста людина з Маріуполя, яка звикла багато і важко працювати. Люблю, коли паралельно багато проєктів, робота кипить. Можливо, існує якесь вигорання, але я про нього не чув (сміється – Кіно 24).

Я обожнюю, коли є робота. Обожнюю, коли її багато. Кайфую від процесу, пошуку образів. Зараз розумію, що дуже ціную свою професію, яку міг втратити.

За чим найбільше сумуєте в Маріуполі?

За Маріуполем. Там я народився, там пройшла моя молодість, перші поцілунки, перші бійки тощо. А зараз цього міста немає. Немає навіть мого будинку. Немає можливості пройтись вулицями й згадати, як все було. І дуже сумую за морем. Море – це моя найбільша любов і найбільший біль.

Днями стало відомо, що ви вдруге стали татом, з чим вас щиро вітаю. Що найбільше цінуєте в дружині?

Вікторія – мій дуже потужний тил. Я не знаю, звідки в ній береться стільки сили. Інколи дивлюсь на неї й не розумію, як до цього дотягнутися.

Жінки, які чекають і попри все вагітніють, народжують, заслуговують найбільшої поваги.