До речі, про них! Щороку, у першу неділю жовтня, в Україні відзначають День вчителя. Цьогоріч свято припало на 5 жовтня. І на честь цього деякі актори комедії "Батьківські Збори" поділились курйозними спогадами зі шкільних років. Про вчителів, однокласників та загалом безтурботне дитинство та запальну юність. Ексклюзивно для Кіно 24.

Теж цікаво "Я бачу, вас цікавить пітьма" – вистава, яка залишає сам на сам з власними страхами

Тоня Хижняк

"У 7-му класі у нас був однокласник із чудовим почуттям гумору. Я пам'ятаю, як вчителька математики поставила питання, а він встав і каже: "Вибачте, я не компетентний у цьому питанні, на це питання відповість мій колега Денис". І дивиться на учня, який сидів із ним поряд... Цей Денис сидить і питає: "Ти що робиш?". Ми тоді всі дуже сміялися! Пам'ятаю, вчителька зняла окуляри й просто рукою била об парту від сміху. Але все закінчилося тим, що вона сказала: "Ну що ж, Денисе, ваш колега дав вам слово", і Денису довелося викручуватися біля дошки".


Тоня Хижняк в школі / Фото пресслужби

Андрій Ісаєнко

"У 10-11 класах у нас була дискотека в шкільній їдальні. Ми трішки випили перед цим і я за кимось гнався. Якраз в той час з їдальні виходила директорка школи, ми врізалися в неї й наступного дня нас викликали та вичитали. Але в той момент якраз уперше в нашій школі обрали президента й депутатів школи. І найсмішніше, що вони пили тоді разом із нами. На наступний день разом із завучем вони мали мені винести вирок: чи виганяти, чи покарати. Завуч сиділа, не розуміючи, що відбувається, тому що всі ці люди вчора були зі мною, і сьогодні вони не могли мене ніяк засудити, бо були чесні й гарні друзі. Вони просто сказали: "Нехай подумає над своєю поведінкою".


Андрій Ісаєнко в школі / Фото пресслужби

Анастасія Цимбалару

"У шкільні роки я була старостою класу, старанно навчалася і по нинішнім міркам мене сміливо можна було назвати занудою. Тож "курйозів" зі мною особливо не траплялося. Але, не зважаючи на це, після кожних батьківських зборів я все одно намагалася навести лад у квартирі й "на всяк випадок" раніше лягти спати. Єдине з кумедного, що пам'ятаю, то це, як вчителька постійно підходила, розповідала про тему уроку, і ставила руку на мої зошити. Після цього більшу частину уроку я думала, як делікатно можна відстояти свої кордони й захистити свої зошити від чужих посягань (усміхається – Кіно 24)".

Анастасія Цимбалару в школі / Фото пресслужби

Назар Задніпровський

"Директорка школи Заєць Євдокія Максимівна інколи викликала маму в школу через мою жахливу поведінку. Але інколи я міг таке утнути, що вже навіть маму не викликали. Директорка дзвонила бабусі – народній артистці України Юлії Семенівні. І от дві "великі" жінки закривалися в кабінеті, довго розмовляли, а потім виходили, і Юлія Семенівна мені одразу казала: "Вдома поговоримо!". А потім я від неї отримував прочухана. Вона була для мене дуже авторитетною людиною. А директорка після тої зустрічі казала: "Тільки завдяки твоїй бабусі залишаємо тебе в школі й не виганяємо".

Назар Задніпровський в школі (другий зверху праворуч) / Фото пресслужби

Лілі Цвєлікова

"Ой, я була певно тих "зануд", у кого було надто насичене творчістю дитинство. КВК, виступи зі шкільним хором, де я була солісткою, тренування зі спортивного туризму і скелелазіння, а ще засідання шкільного парламенту… Тож у директора і завуча бувала, але частіше через те, що потрібно було кудись відпроситись на змагання з уроків. А прогулювала, бо зависала в актовій залі на репетиціях. Скукота! (усміхається – Кіно 24)".

Лілі Цвєлікова в школі / Фото пресслужби

Володимир Кравчук

"Якось мій товариш по парті приніс до школи перцюгу і змастив мені ковпачок ручки. Такий тоді був прикол, бо всі гризли ручки. Звісно, я вгриз ковпачок, і мені так пекло в роті, що я ледве досидів до кінця уроку. Він одразу "спалився", що це зробив, і я вирішив йому помститися. Узяв у нього цей перець і змастив ручки всім однокласникам, а в кого було кілька ручок, то я на перерві заліз у пенал і змастив усі. Потім, коли почався урок географії, я почав помічати, як люди червоніють і швидко дихають. Зрозумів, що більшість класу спробувала ручки, і хтось додумався ще й потерти очі. Просто в якийсь момент учитель не розумів, чому весь клас сидить червоний і важко дихає. А ми з моїм другом закрилися контурними картами й сміялися до сліз. Вчитель методом виключення зрозумів, що ті, хто сміється, і зробили це. Так я отримав запис у щоденнику: "Батьків до школи! Змастив ручки перцюгою".

Володимир Кравчук в школі / Фото пресслужби

Аліса Тункевич

"Курйозів у школі було безліч, але найбільше запам'ятався один крінжовий випадок, який навчив мене важливого "життєвого року". Я була в 5-му класі, а моя сестра вже була старшокласницею. Вона розповіла, що існує таке "правило": якщо вчитель запізнюється на 15 хвилин, учні можуть усі разом піти з уроку. Треба розуміти, що тоді часи були інші: ми, діти, мали значно менше прав, ніж сучасні школярі. М'яко кажучи, "дзвоник був тільки для вчителя". Але я вирішила випробувати долю й розповіла про це своїм однокласникам. Ми вирішили піти з уроку англійської мови, бо вже минуло 15 хвилин. Я переконала всіх, усі погодилися – і ми вийшли. Аж раптом у коридорі ми зустріли вчительку англійської. Вона сказала, щоб ми зайшли в клас і пояснили, що сталося. Пам'ятаю, я мало під землю не провалилася від страху й сорому. Усі діти дружно заявили, що це я їх підбурила і змусила піти. Мене покарали й вдома, і в школі. З того часу знаю: "команда" має велике значення".

Аліса Тункевич в школі / Фото пресслужби

Володимир Ніколаєнко

"Коли я навчався в початкових класах, у нас була дуже строга завуч школи. Вона володіла таким голосом, що чутно було, мабуть, в кінці району. А тих, хто бігав в коридорі, вона запам'ятовувала, а потім підходила непомітно і хапала за вуха так сильно, що надовго відбивало охоту бігати в приміщенні. Також пам'ятаю учительку з української мови, яка любила співати й нам співала народні пісні сопрано. А ще у нас раз на три місяці були вечори пародії на вчителів. Всі були з гумором, крім вчительки російської мови (висновок: р*сня – г*вно). А у шостому класі прийшла в клас завуч і сказала, що наш клас підпорядковується до студії театрального колективу. Ось так і почалась моя кар'єра в мистецтві. Театр зайшов до душі!".

Володимир Ніколаєнко в школі / Фото пресслужби