MeetDocs проходитиме в гібридному форматі – офлайн та онлайн. На ньому представлять чимало світових та українських прем’єр. Про фільми, які будуть представлені в програмі, труднощі під час організації та роботу оскарівського комітету, до якого входить програмний координатор MeetDocs Денис Буданов, – читайте нижче.

Читайте більше Так, як ми відчуваємо життя, не відчуває ніхто, – щира розмова з експертами про українське кіно

Денисе, вітаю. Розкажіть нашим читачам про новий досвід організації цьогорічного кінофестивалю та у чому полягає ваша робота?

Цьогоріч фестиваль мав відбутися в Харкові, але через російську агресію проти України місто постійно потерпає від обстрілів, і тому проводити фестиваль там було небезпечно. А якщо ми й би вирішили його там проводити, то наражали б на небезпеку наших відвідувачів та команду фестивалю. Тому було прийнято рішення проводити фестиваль в Києві, яке є відносно безпечним містом.

Фестиваль проходитиме в гібридному форматі: офлайн та онлайн. Основні покази (Національний конкурс та позаконкурсні покази) відбудуться "наживо", у кінотеатрі "Жовтень". Звичайно, пандемія показала, що можливі й онлайн покази, як це було на кінофестивалях у 2020 році та потім, але все ж таки це не той досвід, який передбачає саме поняття "фестиваль". Це насамперед і безпека фільмів, адже в нас немає стільки грошей, як, скажімо, в американців, аби організувати належний захист від піратства. Але попри це ми докладаємо чимало зусиль, зокрема партнеримося з платформою Megogo для проведення спеціальних позаконкурсних показів у мережі Інтернет, адже у них є своя, надійна система захисту контенту.

Також у програмі передбачені ретроспективні покази, це фільми, які вже пройшли свій фестивальний або кінопрокатний шлях, але ми все одно хочемо їх показати. Буде чимало сюрпризів, але поки ми не будемо все розголошувати. Що стосується моєї роботи в ролі програмера, то все досить просто. Нам надсилають багато фільмів і іноді мені доводиться робити так званий "вибір Софі" (сподіваюся, усі чули про цей вислів і бачили фільм), тобто треба обирати фільми, які ми покажемо і визначати ті, кому ми, на жаль, відмовимо. На перший погляд, все дуже просто, але фільмів багато, а от конкурс, як-то кажуть, "не гумовий", тому доводиться обирати. Нюансів насправді дуже багато.

Наразі знаємо про 5 фільмів, зокрема ті, які відкриють і закриють MeetDocs. Це номінант на Оскар "Втеча" датського режисера Йонаса Поера Расмуссена і картина "Євродонбас" режисера Корнія Грицюка. Також відомо про "Будинок зі скалок" та "Становлення українського кіно" в позаконкурсній програмі. Перший — українська прем’єра, другий — світова. Також названо перший фільм національного конкурсу — "День українського добровольця" режисера Володимира Тихого. Розкажіть нам про ці фільми й чому обрали саме їх?

Фільм-відкриття та фільм-закриття – це досить сакральна річ для кожного фестивалю. Бо фільм-відкриття — це візитівка фестивалю, і той фільм, який задає тон івенту. Як корабель назвеш, так він і попливе. Тому от такий має бути поштовх для глядача аби налаштувати його на наступні покази та й на подію загалом.

Я щиро радію, що ми обрали фільм "Втеча", я цього дуже хотів.

Насправді було декілька фільмів, які ми розглядали як фільми-відкриття (зараз не буду їх називати) — їх було 3: 2 з них ми покажемо в позаконкурсній програмі, а ще 1, на жаль, буде показано в межах іншого фестивалю (хоч і не в нас, та глядач його все ж таки побачить трохи пізніше). А "Втеча" – це вже такий фестивальний хіт з купою нагород, а головне, що це дуже хороший фільм і зараз для українського глядача він буде дуже корисним: це і тематика біженців, і ЛГБТ-тематика (якщо я не помиляюся, то прийняття Стамбульською конвенції спричинило чимало нарікань в суспільстві). Ну і ще "Втеча" – мій найулюбленіший фільм минулого року. Знаю, що фестиваль — не майданчик для особливих смаків і показу тільки улюблених фільмів одного чоловіка, але круто що "зірки зійшлись".

"Євродонбас" Корнія Грицюка – світова прем’єра, це дуже актуальний фільм і він раніше пітчився в конкурсі пітчингів фестивалю, тому резонно, що прем’єра фільму відбудеться саме на MeetDocs. Ми відкриємо покази іноземним фільмом, а закриємо українським. Мені це здається дуже доречним та виваженим.

Які ще фільми покажуть? Коли оголосять повну програму? Та загалом, як проходив відбір фільмів?

В офлайн показах буде представлено понад 20 фільмів. Будуть і світові, і українські прем'єри, і спільні покази з Одеським міжнародним кінофестивалем — деякі фільми потім також покажуть і на базі ОМКФ, цьогорічні покази якого проходять на майданчиках різних європейських кінофестивалей, зокрема Варшавському. Тому це будуть спільні покази й деякі фільми матимуть, умовно кажучи, подвійну українську прем’єру: і на MeetDocs, і на ОМКФ.

Повну офлайн-програму ми оголосимо десь 15 вересня. І хоча у нас документальний фестиваль, у позаконкурсних показах ми покажемо традиційно й ігрові стрічки. Невеличкий спойлер: ми плануємо показати один короткометражний фільм, його хронометраж складає приблизно 40 хвилин – це буде режисерська версія приквел до одного значного українського фільму. Ну і ще в нас є "фестиваль у фестивалі" — "Бардак". Це окремі покази короткого метру, але, однак, MeetDocs підтримує його з погляду промо та надає всі свої потужності. Серед них — аматорські стрічки, фільми, які не були профінансовані державою або державними фондами чи установами. Це також буде окремо оголошено.

Щодо відбору: відбір на національний конкурс проходив за допомогою платформи filmfreeway, куди кінематографісти надсилали свої роботи для участі. З понад 30 стрічок ми обрали 9. Позаконкурсна програма — це вже наша селекція, ми самі "полювали на кіно", аби обрати гарні та цікаві стрічки для глядача.

Поки програма готується, ми можемо оголосити, що плануємо показати ігровий фільм "Будинок Слово. Нескінченний роман" режисера Тараса Томенка, який торік відпрем’єрився на Варшавському кінофестивалі, а цього року також відібраний у перший повнометражний національний конкурс "Молодості" ("Молодість" цього року пройде як "гостьова" програма у межах Гамбурзького фесту), і плануємо показати онлайн, скажімо так, документальний приквел, теж авторства Тараса Томенка "Будинок Слово".

Також у нас буде світова прем’єра документальної стрічки "Українське кіно. Становлення", де глядачі дізнаються про розвиток та розквіт українського кіно в останню декаду. Ще ми плануємо показати офлайн такі документальні фільми:

  • "Війна в моїй голові";
  • "Миротворці. Перша місія";
  • "Вільна людина. Проща".

Перші дві – світові прем’єри, третій хоч і було показано на низці благодійних показів навесні та влітку на підтримку ЗСУ, але тільки зараз починає свій вже фестивальний шлях. Слідкуйте за анонсами й відвідайте наші покази. Ну і я там "спойлерив" про короткометражний фільм, тож проспойлерю що і сам фільм, до якого він є приквелом, ми плануємо показати як спеціальний показ. Назвати не можу, бо ще йдуть перемовини, але сподіваюсь що ми їх покажемо, бо плануємо саме режисерську версію.

Як тривало спілкування з продюсерами картин? На яких умовах ви отримали стрічки від правовласників? Чи відчуваєте зараз підтримку від партнерів?

Для національного конкурсу, стрічки нам подають самі творці, тому тут, так би мовити, "оферта", як би сказали юристи (бо я сам за фахом юрист). Ми оголосили конкурс: є регламент, є умови для подачі. Майже 2 місяці ми приймали заявки, перший місяць був безплатним, на другий ми встановили символічний внесок розміром в 5 доларів — гроші, які потім підуть на винагороди для фестивалю "Бардак".

Для позаконкурсних фільмів — так, звичайно, доводилося говорити із режисерами та продюсерами. Усі досить дружньо вели комунікацію і з радістю йшли назустріч, з міжнародними партнерами було складніше, бо є така штука як lost in translation. Ну не забуваємо, що кіно це й економічний показник – товар, і доволі недешевий, як у виробництві, так і для показу.

Наприклад, "Втечу" нам надали безоплатно для української прем’єри. Були фільми, які ми хотіли показати, але довелося відмовитись, бо так званий festival fee, плата за права на показ, була дуже високою. Але існує 1000 і 1 умова, чому фестиваль бере чи не бере стрічку, і чому правовласники не надають стрічку фестивалю. Але одне скажу точно: є люди, які найчастіше хочуть надати кіно, — це режисери. На жаль, здебільшого це питання компетенції продюсерів, або студій, яким належать права на показ. Це вже "внутрішня кухня".

Якою є атмосфера у команді? Чи вдається злагоджено працювати в умовах тотальної невизначеності?

Атмосфера в команді дуже добра, але, на жаль, доводиться спілкуватися віртуально. Я знаходжуся на окупованій частині, в Криму, хтось — у Києві, хтось — у Харкові, а дехто — у Європі. Але все добре, я всім задоволений.

Що для вас означає цей фестиваль?

Програмером кінофестивалю MeetDocs я став вперше. До цього в мене був дворічний досвід програмування у кам’янець-подільському кінофестивалі "Бруківка", де я й досі програмер, але наразі команда робить серію благодійних показів — так званий "безстроковий фестиваль", і поки чудово справляється без мене, бо конкурсна програма відсутня. Тому я зосередився на MeetDocs.

Дуже радий, що мене запросили, це для мене новий досвід, бо тут дуже багато документального кіно. До цього я жодного разу не був на MeetDocs через низку "дурних причин", основна причина — моє місце постійного проживання, Крим. По-друге, я 2 роки взагалі ще навчався заочно на кінознавця, та й приїхати до Харкова, де проходив фестиваль, не було можливості. Хоча я слідкував за програмою, і фестиваль у мене завжди викликав інтерес. І от цього року сталося таке от несподіване запрошення, від якого неможливо було відмовитися, тож я зголосився та от сподіваюся, що ми з колегами підготували суперську програму фільмів, яку всі з радістю подивляться, і ніякі перепони цьому не зашкодять.

Хочеться, аби глядачі насолодилися переглядом, а автори отримали свою мить слави, а хтось і нагороду.

І наостанок хочу доповнити, що цьогоріч на MeetDocs вперше буде незалежне журі кінокритиків, про що ми скоро детально розкажемо. Це практика масштабних фестивалів, коли запрошують журі FIPRESCI, чого ми, на жаль, зробити не можемо, проте я запропонував втілити щось подібне Спілці кінокритиків України. Пілотний проєкт такої ініціативи ми вже втілювали в межах "Бруківки", і от сподіваємося повторити цей успіх на MeetDocs та в межах Бардака.

Денис Буданов / Фото надане Денисом Будановим

Цього року ви увійшли до складу Українського Оскарівського Комітету. Чому це важливо для вас? Чи мали ви раніше такий досвід?

Звісно, такого досвіду в українському Оскарівському комітеті раніше в мене не було, це для мене дебют. Досвід відбору фільмів був, бо я вже 3-й рік є фестивальним програмером. Також я учасник голосування національної кінопремії Української Кіноакадемії "Золота Дзиґа", а також премії Спілки кінокритиків України "КІНОКОЛО". Ще була пропозиція приєднатись до голосування на "Золотому глобусі" цього року, яку надавали усім охочим членам FIPRESCI у всьому світі у межах програми різноманітності, але я відмовився, бо подумав, що не потягну.

Але радий, що на рік до лав голосувальників на "глобусах" потрапили мої колеги Дмитро Десятерик та Лена Рубашевська. Тому, як кажуть, обирати фільми я, в принципі, вмію.

Коли я тільки почав захоплюватися кіно, то якраз премія Оскар стала моїм гідом у світ кіно. Я вивчав, які фільми номінувалися на конкурс, які отримали нагороди, як узагалі працює Американська кіноакадемія, як працює Оскар. Це було досить цікаво і спонукало не тільки дивитись кіно, а вивчати, як воно працює і як працює індустрія навколо цих процесів. І от це стало своєрідним поштовхом ще в шкільні роки. І саме Оскар, напевно, "звів" мене з українським кіно, бо про українські стрічки ще кінця 1990-х – початку 2000-х я дізнавався саме через оголошення про те, що якийсь там "український фільм висунуто на Оскар". І от зараз, спільно з колегами, мав честь обирати, який фільм репрезентуватиме Україну на головній, не побоюся цього слова, кінопремії у світі.

Скажу відверто, що не всі до кінця розуміють, за якими критеріями обирають фільм, який стане кандидатом на перемогу на Оскарі. Як це завжди відбувається?

А хто розуміє (Сміється)? Раніше категорія називалася "Найкращий фільм іноземною мовою", зараз — "Найкращий міжнародний повнометражний фільм". Правило, яке передбачає, що фільм має бути не англомовним, залишилося. Це єдина нагорода, де реципієнтом, тобто номінантом і лауреатом, стає країна. Статуетку вручають режисеру, але юридичною він не є лауреатом, хоча може зберігати її у себе. Одна країна — один фільм. На внутрішній відбір національному комітету подаються фільми, які підпадають під оскарівський регламент (це я розповідаю про те, як це відбувається в Україні).

Члени комітету переглядають кіно, вивчають поданий пакет документів і визначають, чи підпадає він під вимоги Американської кіноакадемії. Після цього "фільтру" відбувається голосування. Потім фільм відправляється на розгляд американців, де його так само дивляться, переглядають чи збережено всі формальності для висунення фільму на премію, а вже потім члени Американської кіноакадемії, які знаходяться в комітеті по іноземним фільмам та академіки-добровольці, складають так званий шорт-лист з усіх поданих на розгляд фільмів (це до 90+ фільмів) і шляхом голосування обирають 15 (раніше 9) фільмів, потім процес з голосування повторюється і вже з шорт-листа обирають 5 фільмів, які стають офіційними номінантами на премію Оскар.

Як тривав цей процес цьогоріч? У мережі, наприклад обговорювали момент, що спершу стало відомо про один фільм “Клондайк”, який братиме участь у відборі, а потім з’явиться ще й “Снайпер”, після додаткової перевірки. Як так сталося? Чому їх не оголосили одночасно?

Торік скінчилася каденція минулого оскарівського комітету, тож його спочатку відібрали та відправили на затвердження в Американську кіноакадемію і після цього оголосили склад нового комітету. Потім секретаріат українського оскарівського комітету оголосив дати прийому заявок для України. Хто хотів, той відправив. Коли пройшов дедлайн, секретаріат оголосив, що на подачу висунуто лише один фільм — "Клондайк" режисерки Марини Ер Горбач. Така ситуація вже була, коли висувався лише один фільм – це "Додому" режисера Нарімана Алієва.

Чому така ситуація склалася, я не можу пояснити, можливо, це консолідація української кіноспільноти для підтримки одного кандидата, або інші причини. Тут купа може бути ідей і всі вони є лише домислами. Це варто вже питати продюсерів фільмів, які теоретично теж могли брати участь у відборі, але не подавалися.

5 вересня стало відомо, що є ще один кандидат, це "Снайпер. Білий Ворон". Офіційно — фільм надійшов до Українського оскарівського комітету у вказані терміни, але з технічних причин заявка чомусь потрапила у "спам", бо все надсилається електронною поштою. І от коли продюсер не знайшов свого фільму в списку, він подзвонив, уточнив і оголосили, що буде ще один фільм.

Не бачу ніякої крамоли, конкуренція це завжди добре. У мережі про це багато писали, але врешті все нормально. Ситуація форс-мажорна, непередбачувана, але не бачу сенсу в контексті цього говорити про "зраду", як це в нас часто люблять, сталося, то й сталося. Трапляються технічні моменти, тому оголосили не одразу обидва фільми.

Головне, що все виявили до засідання комітету і члени комітету мали змогу переглянути й "Клондайк", і "Снайпер. Білий Ворон", тим більше, що останній ще показують в українських кінотеатрах. Я, на жаль, через географічну різницю не мав можливості дивитися фільм у кінотеатрі, хоча мені дуже хотілося б, тому я переглядав надіслані "просмотровки".

Зрештою фільм "Клондайк" про катастрофу MH17 – претендент від України на боротьбу за премію Оскар-2023. Чим цей фільм є цікавим та особливим, на вашу думку?

Вибір, який зробив оскарівський комітет (чисто моя суб’єктивна думка) досить зважений і фільм, який цьогоріч репрезентує Україну (я сподіваюся, далі нас оминуть скандали й "зрадоньки") стане гідним представником на Оскарі у 2023 році.

І, сподіваюся, що "в американців" він не "загубиться" у купі інших заявок від країн, що подадуться, а це, приблизно, від 80 до 90 фільмів. Починаючи з "Українських шерифів", планка відбору фільмів від України росте і росте, і це виглядає дуже втішно. Шкода, що хороший фільм для Оскара – це лише чверть його успіху, далі набирає чинності промокомпанія та везіння. Цього року ми з колегами вибрали гідне кіно, за яке точно не соромно, а оскарівський потенціал я особисто відчув заочно, ще після оголошення переможців Санденсу.

"Клондайк": дивіться трейлер

І наостанок, яким має бути українське кіно, щоби про нього говорив весь світ?

Насправді питання досить каверзне, бо знімати кіно, щоб про нього говорив увесь світ, – це таке… Можна знімати про якусь провокацію, і про це всі будуть говорити. От як зараз про Лозницю говорять. Більше навіть обговорюють не сам фільм, а режисера, хоча там досить складна ситуація. По-перше, щоб про кіно говорив, я перефразую — дивився увесь світ — воно має бути, по-перше, якісним. Наприклад, останній непоганий фільм, який непогано зайшов на міжнародному ринку і не стосувався теми війни це "Стоп-Земля". Якщо подивитися на сайт Rotten Tomatoes, то дуже впливові американські критики цей фільм хвалять. Воно вийшло в онлайн та було в лімітованому прокаті в США.

А, щоб говорив увесь світ, фестивальна промоція, а потім дистрибуція на міжнародних ринках, фільму дуже складна річ — ви можете мати гарний фільм, але не мати грошей на хорошу промоцію, і тоді про ваш фільм ніхто не дізнається. Половина успіху — гарне кіно, ще чверть — гроші на хороше промо та дистрибуцію, бо його треба десь показувати, а бувають хороші фільми, які не хочуть показувати. Такий от оффтоп: фільм, який здобув нагороду на Оскарі, "Мільйонер з нетрів", спочатку ніхто не хотів показувати й він взагалі планувався для інтернет-показів, але студія вирішила спробувати показати його на фестивалях в Теллурайді та у Торонто. Глядачі його високо оцінили й після цього було прийнято рішення, що потрібно вкладати гроші в промоцію і врешті кіно здобуло купу Оскарів.

Головне — знімати кіно не для нагород, а робити чесну справу, бо хочеться ділитися з глядачами тими ідеями й тими образами, котрі придумали сценарист, режисер, оператор і вся команда.

Бо якщо знімати для нагород, то швидше за все у вас нічого не вийде, бо будь-яка творчість у першу чергу має йти від серця і бути зроблена чесно та сумлінно, а не з математичним беземоційним "знімаємо кіно виключно на Оскар".

"Стоп-Земля" 2021: дивіться трейлер