Олег Сенцов зараз рідко дає інтерв’ю через важливу зайнятість на фронті. Проте 24 канал, попри труднощі з мережею, зумів поспілкуватися з військовим, який, як ніхто, знає, як варто боротися з політичним режимом росії. Наша розмова виходить у півріччя війни і 31-ї День Незалежності України.

Наша попередня розмова Про війну, російську пропаганду та підтримку світу: інтерв’ю з актрисою Ірмою Вітовською

В інтерв’ю український захисник запевнив, що ЗСУ — надзвичайно потужні, вмотивовані, сповнені бойовим духом, які щодня виборюють нашу спільну перемогу. Сенцов зазначив і про Крим, який ми точно повернемо, бо "війна почалася з Криму, ним і завершиться".

У нашій розмові в межах проєкту "Інтерв’ю24" ми дізналися про те, що насамперед Олег зробить після перемоги, а також якою буде кіноіндустрія. Режисер поділився, що "ми вже стали частиною європейського кіно".


Розмова 24 каналу з Олегом Сенцовим / Скриншот з інтерв’ю

Пане Олеже, вітаю вас. Знаємо, що ви ніколи не стояли осторонь важливих справ в Україні, проте, скажіть, як ви вирішили піти на фронт? Якщо коротко, яким був ваш шлях від 24 лютого до сьогодні?

Я ще до початку широкомасштабного вторгнення казав, що, якщо почнеться велика війна, я піду на фронт. Це було моє рішення. Коли почалося вторгнення, я відвіз родину на захід України, до Львова. Потім повернувся до Києва і вступив до тероборони, де роздавали зброю, адже думали, що будуть бойові дії саме в столиці.

Я дзвонив у військкомат, але там не було зброї й не записували до бойових частин. Був трохи бардачок… Зрештою, 8 років воюємо, але ніколи не готові до війни.

Перші два тижні ми працювали на блокпосту, а потім частину нашого батальйону перекинули в Білогорілку, достатньо гаряче місце. Я до цього поставився з розумінням, бо не хотів сидіти на блокпостах у Києві, а хотів воювати. Після чого поїхав до загону спецпризначенців: працював на півдні України, під Гуляйполем, а зараз воюю на Луганському та Донецькому напрямках.

Нещодавно ви публікували фотографію з-під Бахмута. Яка там ситуація зараз?

Так, я безпосередньо в Бахмуті. Вони (російські окупанти, — 24 канал) підійшли достатньо близько. У деяких місцях уже перерізали дорогу, вийшли на панівні висоти, але ще не контролюють їх. Тобто це сіра зона, на якій вони лазять, а ми їх намагаємося вибити. Вони хочуть проникнути в місто, але ми не пускаємо. Ми витісняємо їх.

росіяни останні дні трохи починають задихатися, порівнюючи з тим, як було два тижні тому.


Олег Сенцов на Донеччині / Фото з фейсбуку військового і режисера

Раніше ви розповідали про те, що здебільшого перебуваєте в очікуванні, не воюєте цілодобово. І час від часу ділитеся у фейсбуці фото та дописами про війну. Коли вам вдається відпочивати? Чи бувають у вас ротації?

Слава богу, переважно вночі (Сміється). У хлопців бувають ротації, але тут це за бажанням. Я декілька разів їздив у Київ: один раз до родини, інший — одружитися.


Олег Сенцов з родиною / Фото з фейсбуку військового і режисера

Ми, до речі, вітаємо вас з одруженням. Як ви познайомилися зі своєю коханою? Відверто кажучи, це стало несподіванкою для всіх.

Дякую. Я не дуже люблю розповідати про своє особисте життя. Але скажу, що ми познайомилися за кордоном на конференції у сфері правозахисту. Відтоді почали спілкуватися, а потім Вероніка повернулася в Україну. І так усе якось вийшло. Я не дуже вмію розповідати любовні історії (Сміється).


Олег Сенцов з дружиною Веронікою Вельч / Фото з фейсбуку військового і режисера

Ворог надалі вбиває українців, за пів року ми сильно змінилися. На жаль, це зробила війна. Які очевидні відмінності ви бачите між тим, що було, наприклад, у перші тижні після 24 лютого і зараз, в аспекті бойового духу? Чи не втратили українці свою віру? Як ви відчуваєте?

Я не знаю, я в іншому середовищі, я військовий. Я не дуже знаю про настрої громадян, але інколи читаю новини, рідше фейсбук, якось дивився наш інформаційний телемарафон "Єдині новини", що ніяк не стосується реальності, тому я особливо не в курсі, що думають люди. Проте відчуваю, що українців не залишає піднесений моральний дух. Вони мають певні очікування, що війна закінчиться швидко. Але це наше бажання, а не реальна ситуація. Вона не така хороша, як нам цього хотілося б.

Спершу був дикий шок, ми так хотіли вірити, що все завершиться дуже швидко. ЗСУ із самого початку показали надзвичайну силу й потужність. Однак були настрої, що все завершиться через два-три тижні. Нам це підносили, і людей це тоді влаштовувало.

Що через два-три тижні? Перемога? Я не знаю, у кого були такі дитячі настрої. У нормальних людей, які хоч трохи розуміють, дивляться на карту та в статистику — яке військо в росії, який у нього економічний запас, скільки грошей туди пішло, скільки путін витратив на це все сил і часу, адже він пішов у відкритий наступ, — хто буде здаватися через три тижні? Це ясно як білий день. А розраховування на два-три тижні — це "арестовщина", і її потрібно було позбавлятися вже давно.


Українські захисники / Фото з фейсбуку військового і режисера

Які настрої між військовими на фронті?

Світ військових зовсім не схожий на той світ, який малює фейсбук, де прекрасні та красиві воїни у формі з автоматами на фото. Війна зовсім інша. Вона не схожа на новини. Війна трохи схожа на дуже хороші фільми про війну, яких мало. Або на дуже хороші книжки про війну, яких теж мало. Але вона точно не схожа на пересічне уявлення людей.

Я так багато знав про війну, але однаково це інші відчуття й реальність. Це не те, що я собі уявляв до повномасштабного вторгнення.


Олег Сенцов на війні / Фото з фейсбуку військового і режисера

"ЗСУ – дуже потужні": про зміни в армії, повернення Криму та Кримський міст

Ви писали, що, коли навесні 2014 року допомагали евакуації з Новофедорівки військових, які залишились вірні присязі, то наша армія являла собою сумне явище. Зараз, через вісім років, ЗСУ потужно заявляє про своє майбутнє повернення до Криму. Про це свідчать успішні операції українських військ поблизу Джанкоя, звідки росіяни люто тікають, і в тій же Новофедорівці. Як ви можете оцінити, наскільки швидко ми можемо повернути Крим до України? Якою може бути ця боротьба?

Ця війна почалася з Криму і Кримом закінчиться. Щодо евакуації: я не тільки з Новофедорівки вивозив, а й із багатьох інших міст і селищ. Я тоді теж дивився новини, був на Майдані, був активістом. А коли мені вперше подзвонили й попросили евакуювати військові частину з Бельбеку… Якщо пам’ятаєте, був такий Мамчур, який у 2014 році зі своїми військовими вийшов проти озброєного ворога з прапором і під Гімн України. У мережі є це відео нашого спротиву. Голі, босі йдуть на автомати. Ось тоді Мамчура заарештувало ФСБ, а його частину виселили з гуртожитків. Я приїхав забирати їх з автобусами й побачив цих людей: у радянському "дубку", з речами, у шльопанцях, з дітьми, жінками та прапором. І це була наша армія.

Інтерв'ю 24 каналу з Юлієм Мамчуром 2014: дивіться онлайн

І тоді я зрозумів, чому ми не можемо чинити спротив у Криму. Ми були просто неспроможні. За роки незалежності армію розкрадали, за януковича все ще більше погіршилася. Зокрема росія приклала до цього руку, щоб нас максимально ослабити, використовуючи свій політичний вплив. Тоді, на жаль, це було дуже сумне явище.

А зараз наша армія дійсно дуже потужна. Ми даємо відсіч такій сильній російській армії, яка не була готова до шаленого спротиву українців. росія думала, що зараз досі 2014 рік і вона буде воювати з якимись недолугими, бо не вважає Україну за державу, українців за націю, а армію такою, яка не здатна чинити спротив та перемагати.

Я впевнений, що ми зможемо переламати цю громаду і звільнити всі території, які зараз чи раніше були окуповані, і, можливо, зайти в Крим у військовий спосіб.

Я також думаю, що, коли там почнуться дуже серйозні політичні внутрішні процеси, Крим уже буде під пильним оком ЗСУ, що було показано на прикладі Джанкою та Новофедорівки. Тому може бути й так, що ми розв’яжемо це питання навіть без військової операції. Але я не відкидаю того, що, можливо, вона й буде.

Але те, що, коли ми звільнимо Крим, це буде наша остаточна перемога для мене, це зрозуміло. Тільки питання: "Скільки на це нам потрібно не тижнів, а років?".

Наскільки люди в Криму чекають на повернення в Україну? За весь час окупації там заїхало багато росіян, а українці навпаки виїхали, або їх насильно вивезли.

Як заїхали, так і виїдуть. Нічого страшного немає. Якщо зруйнують Кримський міст, ми дамо їм можливість переправитися — і хай їдуть у росію. Нам важливо звільнити територію. Ті українці, які чекають звільнення, вони там насправді залишилися. Їх небагато, але вони є, і будуть нам раді. А хто не буде — хай виїжджає або мириться з цією ситуацією.

Крим — це територія України, яка визнана міжнародними договорами. Це історична територія, на якій живуть кримські татари, які є етнічним корінним народом України та прагнуть бути в складі України.

Це наша земля. Ми підіймемо наш прапор, а всі, хто з цим не згодний, можуть виїжджати.


Олег Сенцов показав журнал про Крим, який знайшов у зруйнованому Донбасі / Фото з фейсбуку режисера

Деякі експерти кажуть, що зараз війна переходить у затяжну фазу, але це грає на користь України. Вони пояснюють це тим, що на фронт встигає надходити те, що нам дуже потрібно — військова допомога від західних партнерів. На вашу думку, чим вигідна або не вигідна затяжна фаза?

З позитивних сторін затяжної фази: насамперед ми не програємо — це дуже добре (Сміється). Ми затягуємо цю війну із сильнішим противником. Тут треба розуміти, що російська армія — направду сильніша. Це варто усвідомити: у них більше військо та більше ресурсів. Ми менша армія, але краще вмотивована, навчена, нас підтримує суспільство, міжнародні партнери. Вона більш децентралізована та інноваційна. Тобто ми тримаємось: частина в нас на радянській зброї, частина – на західній. У нас не так багато важкої зброї, але більше простої. Наприклад, у мене американський М4А1 Carbine, він уже є в багатьох хлопців. Є Javelin, труби, NLAW, LAW, Stinger. Такого добра більш-менш вистачає. Чогось важкого дійсно мало, але арта працює, HIMARS теж, і я думаю, що цього буде все більше й більше.

І величезна доля — це волонтери. Тобто в мене від держави тільки гвинтівка, усе інше або я купив сам, або мені привезли волонтери. Дуже багато обладнання, й так майже у всіх. Ми давно воюємо й усім забезпечені.


Олег Сенцов з волонтером / Фото з фейсбуку режисера

Зараз в інтернеті точаться різні суперечки щодо теми, чи всі чоловіки мають іти на фронт, мовляв, це їхній обов’язок — захищати Україну. Як ви думаєте, чи повинні іти на війну всі, чи все ж деякі категорії чоловіків ефективніші на місцях, у тилу?

Однозначно. На фронт мають іти тільки ті люди, які хочуть воювати. Вони мають бути вмотивовані й готові до того, що їх можуть поранити, вбити, взяти в полон тощо. Без цього неможливо.

Зараз багато приїжджають таких, що всі ці місяці відсиджувалися на базах. От нещодавно прийшов хлопець, і в нього таке романтичне уявлення про війну… Він надивився якихось роликів, думав, що зараз він буде такий супер-Рембо, але насправді все не так. Він не розуміє, що ти майже не маєш прямого вогневого контакту з противником, стрілецький бій — це дуже рідко й не основа.

Це війна мінометів, арти, треба виживати, тримати позиції, не пускати їх далі. Такі люди не готові до цього і, попавши під перший обстріл, скисають, хтось втікає, хтось їде й залишає позиції.

Потім бувають проблеми, тому краще непідготовленим людям на війну не їхати. Вони можуть допомагати десь у тилу й бути в якихось теж частинах, які не ведуть бойові дії. Бо без такого персоналу також ніяк.

Або люди просто волонтерять, щось роблять на благо держави. У кожного є своя місія. Просто хай він зрозуміє, де може бути корисним.

У мене є знайомі, які пішли одразу, як я, 24 лютого, і є люди, які на війні з’явилися через три-чотири місяці. Вони не мали військового досвіду, але пішли, хоч я й не вважав їх вояками. Але люди йдуть на це не тому, що хтось їх покликав чи впіймав і вручив повістку — така людина не буде солдатом чи воїном. Будуть ті, які самі пішли у військкомат і записались добровільно, отримали повістку, пройшли навчання, поїхали на фронт. Оце правильно. Це буде вмотивований підхід, який буде працювати.

Зараз триває загальна мобілізація, і, без сумніву, навколо неї виникає низка міфів і чимало запитань. Можна говорити і про закони, які давно застаріли. Але сьогодні йдеться про те, що людину без досвіду дійсно можуть мобілізувати. Ті повістки роздають де завгодно: у громадських закладах, на дитячому майданчику, на роботі, на вулиці й так далі. Часто це як покарання за певні речі.

Я не знаю, хто придумав цю дурницю. Здається, це більше схоже на якісь такі одиничні випадки, які роздуваються до системи. Але система так не робиться. Я от не знаю жодної людини, яку б так мобілізували — просто через те, що його десь там впіймали. Можливо, такі випадки є. Але це швидше метастази пострадянської бюрократичної системи. Там, у війську теж було цього багато, тих паперових моментів. Можливо, наша система зараз дає якісь збої, але я знаю позицію військових і головнокомандувача Залужного — вони проти цього, тому що це неправильно. Усі розуміють, що в бій має йти надійна людина.


Олег Сенцов на війні / Фото з фейсбуку військового і режисера

Ми знаємо, що на фронті зараз перебуває дуже багато українських акторів, режисерів. З ким ви, можливо, перетинаєтесь на війні? Може, підтримуєте зв’язок?

Із Сергієм Філімоновим сьогодні ми бачилися. Він був поранений двічі, але вже в строю. Перший раз його посікло "Градом", а внаслідок другого отримав струс. Одному хлопцю там сильно ногу поранило.


Олег Сенцов з Сергієм Філімоновим, головним героєм "Носорога" / Фото з фейсбуку режисера

Ще є інші актори з "Носорога", двох я бачив, навіть більше. Хтось із технічної групи є, десь людей 10 — тих, що брали участь у виробництві фільму. Вони воюють, я їх бачив на власні очі.

Декілька разів я зустрічав Хливнюка, Тополю я не бачив, але чув про нього. Я впевнений, що кожен робить те, що може.


Олег Сенцов з Андрієм Хливнюком та Леонідом Остальцевим / Фото з фейсбуку режисера

Тим часом скоро 24 серпня. Наскільки це можливо, ми намагатимемося підбити підсумки. Сьогодні є чимало документальних фільмів про війну. Це алюзія на поему Довженка "Україна в огні 2", "Кривава нафта" про опір українців, "Тихий терор. Хроніки пекла", стрічки про Маріуполь. І це ще не весь список. Тобто українське кіно розвивається. На вашу думку, що ми матимемо після перемоги? Яким ви бачите українське кіно?

Закривають Центр Довженка — ось і підсумки нашого кіно. Що буде після перемоги — я не знаю. Мені відомо, що хтось щось знімає. До мене навіть приїжджали один раз, але я не дуже полюбляю всі ці зйомки, тому що мені це не потрібно. Але хтось робить це добре (знімає фільми, — 24 канал).

Українське кіно розвивалося до війни, зараз зрозуміло, що буде пауза, але після перемоги, думаю, буде нова хвиля.

Можливо, це буде як італійський неореалізм, який після війни дав дуже потужну енергію для себе та інших країн. Після італійського неореалізму пішла французька нова хвиля, потім кіно в Радянському Союзі, новий Голлівуд у США. Тому, можливо, кіно буде таким, що дасть поштовх для європейської арени. Побачимо.

Згадаю фільм "Плем’я" Мирослава Слабошпицького, з яким пов’язують нову хвилю українського кіно. Він вийшов у 2014 році, який був таким, можна сказати, переломним періодом для нас зі зрозумілих причин. І тоді ця стрічка була першою, яку показали в багатьох країнах світу.

Це наше найкраще кіно, зняте за всі роки Незалежності. Це факт. Це не тому, що воно вийшло у 2014 році, а тому, що воно найкраще на цей час. Це найякісніше наше кіно. Просто так збіглись обставини, що його показали у 2014 році.

"Плем'я" 2014: дивіться фільм онлайн

Можливо, тоді почався процес відновлення українського кіно. Адже з’явилося багато нових режисерів, почалися пітчинги Держкіно. Навіть я, прийшовши з вулиці, нікого не знаючи, без досвіду великих робіт, потрібної освіти. Але я зняв маленьке кіно й через це зміг потім отримати державні гроші на проєкт. Без будь-яких зв’язків, хабарів і так далі. І якраз "Плем’я" попало у цю хвилю. Бо та можливість, яка тоді в нас відкрилася, принесла багато нових назв. І ця хвиля продовжується, вона далі набирає обертів.

Це дуже круто направду. Але чи надають перевагу українці українському кіно, коли поряд голлівудське? Є проблема, що українці не ходять на українські фільми, які дійсно є дуже успішними на міжнародних фестивалях. Окрім того, що "Носоріг" на Netflix, найкращий у Польщі, "Мати Апостолів" нещодавно переміг на кінофестивалі в Гонконзі, та й загалом у нього за 2022 рік там щось орієнтовно 60 перемог.

Я, наприклад, теж не бачив "Мати Апостолів", не знаю, про що це кіно. Таких, як я, достатньо багато. Тобто я помічаю дійсно якісь знакові моменти, але не знаю про ці 60 перемог, це достатньо багато. Я бачив "Клондайк", він переміг на Санденсі, і зараз у Локарно фільм "Як там Катя" здобув дві перемоги. Це був другий конкурс, але Анастасія Карпенко отримала приз за найкращу жіночу роль.

Я дивлюся знакові речі, але не стежу за статистикою. Направду я живу цим і знаю більше про кіно, ніж пересічний українець. Я можу сказати, що люди люблять українське кіно.

У ці процеси я якраз був трохи занурився перед нашою прем’єрою "Носорога", зустрічався з власниками кінотеатрів, ми з моїм партнером об’їхали всі мережі, щоб вони дали нам кращий сеанс, аби вони повірили в наше кіно. Тому я дуже кинувся в інформаційну підтримку цього проєкту, та й зустрічі з глядачами були майже кожен день. Я бачив, що люди реагують, вони хочуть дивитись якісне кіно, люди хочуть дивитись українське кіно. Однозначно.

Немає такого, що показують два фільми — один український, інший іноземний, — і люди кажуть: "Ні-ні, я не піду на українське, тому що воно погане". Ні, ні, люди обирають, вони розуміють, що, якщо кіно цікаве, вони підуть із більшим захопленням на нього, ніж на закордонне.

Чому, наприклад, у кожній країні роблять власні рімейки на якісь світові цікаві картини? Американці цим займаються, іноді це роблять французи. Тому що люди хочуть дивитися, власне, контекст про себе, вони хочуть бачити історію про себе, а не про інших людей. І тоді це заходить у будь-якому разі.

Місцеве кіно матиме таку перевагу. Але то правда, що з Голлівудом дуже важко конкурувати: ми, як Ворскла, що грає з Манчестер Юнайтед в одному чемпіонаті. Це дуже різні вагові категорії, але треба битися за глядача, за зали, за каси й так далі. Але й наші збори ростуть. Українські фільми отримують не тільки перемоги. Хоча майже кожен фестиваль відбувається з українськими картинами, без нього не може бути. Ми стали частиною європейського кіно. Але, нагадаю, збори у відсотках теж ростуть. Це об’єктивна реальність, щоправда, довоєнна, але вона була.


Олег Сенцов на прем’єрі "Носорога" / Фото з фейсбуку режисера

Повернімося ще до Довженко-Центру. Нагадаю, що буквально вчора Держкіно заявило про те, що хоче реорганізувати найбільший кіноархів України. За словами кінематографістів, це ліквідація і знищення. Безумовно, Довженко-Центр б’є на сполох. Українські режисери, зокрема Цілик, Алієв та інші, висловили обурення, українці вимагають звільнення Кудерчук. Чим це може завершитися?

Ніхто не знає. Однак за останні кілька років культурні інституції в нас, скажімо так, погіршили свою якість. Не знаю, до чого це призведе. Але ця історія не нова. Вона почалася, ще коли Іван Козленко пішов із Довженко-Центру. Коли стало зрозуміло, що його переводять з-під порядкування Міністерства культури до Держкіно і проводитимуть реорганізацію. Про це вже йшла мова.

Проте, якщо зараз архів закриють і всі ці плівки викинуть на смітник або дадуть людям, які нічого не зможуть із цим щось зробити, почнеться відмивання коштів, будівлю віддадуть під якийсь торговий центр або забудовникам під нові квартири, то буде дійсно зрозуміло, що це рішення проти культури. Ми просто зараз боїмося цього, але якщо це буде фактом, то за це потрібно буде понести відповідальність.

До теми У Мінкультури заявили, що не знали про рішення Держкіно реорганізовувати Довженко-Центр

Ми непереможні – про справжню силу українців

У чому справжня сила українців?

Ми непереможні та не здаємося. Коли нам стає гірше, ми тримаємося разом. янукович думав, що він розжене студентів і всі розійдуться, а вийшли мільйони, й ми прогнали януковича. путін думав, що він вторгнеться своїм військом, вдарить ракетами й ми побіжимо, а ми ще більше зібралися. Ми звільнили ще більше земель, які були окуповані в перші тижні війни.

Ми непереможні, ніколи не здаємося й завжди перемагаємо.

І наостанок — що ви зробите насамперед після перемоги?

Після перемоги? Збрию свою бороду (Сміється).

Дякую за розмову. Будемо сподіватися тільки на краще і якнайскоріше повернення наших територій. Бережіть себе.

Дякую вам за роботу, на все добре. Обов’язково переможемо!


Олег Сенцов з Юрієм Бутусовим / Фото з фейсбуку режисера