Напередодні прем'єри ексклюзивно для проєкту "Інтерв'ю24" Ольга розповіла про зйомки в надзвичайно короткі строки, колег на знімальному майданчику. Також актриса зізналася, як ставиться до бронювання акторів, та поділилася, яким має бути кіновиробництво під час війни. Про це та багато іншого – читайте далі на Кіно 24.

Не пропустіть Військо – не кінець життя: розмова з Костянтином Темляком про службу та фільм "БожеВільні"

Ви зіграли в новій українській комедії "Збори ОСББ", яка вийде на великі екрани вже 12 грудня цього року. Чому варто виділити час, щоб подивитись це кіно?

"Збори ОСББ" – це чудовий фільм, який є надзвичайно актуальним сьогодні. Усі питання, що обговорювалися на наших кіношних зборах, збігалися з тими, які писали в чаті мешканців мого будинку. Сценаристи розповідали нам, що пишучи цю історію, вони дійсно сиділи в чатах своїх під'їздів у месенджерах та брали ситуації звідти. Мені здається, що саме тому глядачеві фільм буде до смаку. І точно підніме настрій добрим гумором. А позитив у цей складний час нам потрібен як ніколи.

"Збори ОСББ": дивіться онлайн-трейлер фільму

Фільм знімали у досить короткі строки. Розкажіть детальніше про знімальний процес, які труднощі були тощо.

Хоча я працювала з цією командою вперше, я адаптувалася з першого дня. На знімальному майданчику мені вдалося попрацювати як з новими для мене акторами, так і з тими, з якими давно працювала разом. Мені здається, що ми з командою встановили справжній рекорд! 11 знімальних днів. Я не уявляю, хто б інший зміг зняти хороший український фільм за такий короткий строк. Команда працювала надзвичайно злагоджено, і всі ми віримо в успіх цього проєкту. Доклали максимум зусиль та любові.

Розкажіть про свого персонажа.

У фільмі я граю пані Ірину, директорку дитячого садка, де, власне, і відбуваються збори ОСББ. Вона вольова, дуже екстравагантна жінка. У неї є свої таємниці, якісь недомовки, непорозуміння, які ми врешті-решт розкриваємо і вирішуємо. Звісно, вона має свої захоплення. Взагалі, напередодні будь-яких зйомок актору необхідно пройти адаптацію. Якщо ти відчуваєш хімію, ти увійдеш в цей темпоритм і відчуватимеш себе як у своїй тарілці. Тут було важливо акумулювати всі сили, зібратися і відразу відчути цей образ. Здається, все вдалось!

На знімальному майданчику були не лише професійні актори. Як вам працювалося в команді разом із кумирами сучасної молоді?

Міша Лебіга, хвилюючись, що він не професійний актор, зізнався: "Тільки ви суворо не судіть". Після зйомок скажу: хоч він і не актор за професією, але дуже харизматичний та органічний в кадрі. Органіка – це вроджена якість. І мені здається, що акторів не обов'язково вчити надто довго. Найкраще навчання відбувається в театрі на сцені та на знімальному майданчику під час реальної практики. Іноді педагоги не відпускають учнів, дуже ревнують і максимально відгороджуються та відмовляються від потреби практикувати для учнів. Це дуже важливо, адже робота на майданчику – це передусім школа. Якби я була викладачем, я б обов'язково дозволяла своїм студентам брати участь у зйомках і ставилася до цього цілком нормально. Цікаво було зустрітися з Євгеном Яновичем. Давно підписана, слідкую за творчістю – і от раптом ми разом на майданчику! Це незабутньо. Не можу обійти увагою Тоню Хижняк, яка мене вразила свого часу в серіалі "Спіймати Кайдаша". Це молода, талановита акторка з великим майбутнім.

Хто з персонажів "Зборів ОСББ" особисто вам сподобався найбільше?

Взагалі, усі персонажі фільму дуже круті. Коли в кіно вдало складається ансамбль, тобі завжди цікаво спостерігати за персонажами, як вони дивовижним чином поєднані між собою, як там немає зайвих і всі на своєму місці. Дякую режисеру і команді кастингу, які обрали саме таких акторів, адже це мої колеги, з якими я дуже хотіла зустрітися.

Наприклад, Ніна Набока, яку я дуже шаную і слідкую за її творчістю. До речі, це вперше ми зустрілися саме в кіно. З Мішею Кукуюком мені пощастило зіграти прем'єру у виставі "Повернення блудного батька", і ми з успіхом їздимо містами України. От наш творчий тандем переріс і в кіно. Ігор Портянка – це для мене відкриття. Я знаю його як чудового актора, але, коли ти декілька днів поспіль відчуваєш цю колосальну енергетику, цю оригінальну акторську подачу, – це фантастично. Мені б дуже хотілося зустрітися з ним в театрі, на сцені. А Вітя Жданов! Це ж суцільна органіка і справжність.

Під час війни в Україні продовжують знімати фільми, серіали. Зокрема, українські серіали зараз складають гідну конкуренцію серіалам Netflix. Чи є у вас улюблений новий серіал чи фільм? Якщо так, то який і чому?

Сьогодні українське кіно просто вражає. Нещодавно я переглянула фільм "Буча". Цей фільм покладений на реальні події, які відбувалися на початку повномасштабного вторгнення. Я знайома з прообразом головного героя, волонтером Костянтином Гудаускасом, який врятував більше двохсот українців з Бучі та Ірпеня. Я знаю Костю й те, що він пройшов. Як було цікаво потім подивитися на екрані втілення цього образу! Костя – громадянин Казахстану, і його могли виселити. Ми змогли домовитися з вищим керівництвом, аби він залишився в Україні. Мене вразив монтаж і надзвичайна гра акторів. Я навіть забула, що це мої колеги. Відчуття правди домінувало і заповнювало всю тебе. Фільм дуже сильний, і я бажаю успіху всій команді, яка створила його.

Часто кажуть, що ми не маємо права знімати фільми про такі страшні події. Але команда фільму "Буча" довела, що це не так. Ми маємо показати всьому світу, як це було. Ви не побачите кривавих епізодів, хоча там є і страшні сцени. Мені здається, саме такі стрічки допомагають нам зберегти пам'ять про пережиті жахи і привертають увагу світу до того жаху, що відбувається в Україні.

Я хочу подякувати команді, яка знімає якісне українське кіно в цей непростий час. Хочеться бачити більше хороших сценаріїв, які б збагачували нас і виховували нове покоління. Щоб це не було чимось на кшталт куплених закордонних історій, які потім переписуються і в такий спосіб знімається довготривалий та багатосерійний продукт. Кіно має величезну місію – воно має надихати молодь і давати їй напрямок для розвитку.

На жаль, у нас відсутнє дитяче анімаційне кіно. Окрім "Мавки". Як це було важко… І подивіться, який розголос і який результат! Це величезне досягнення. Українське кіно, озвучка, пісня – це все ідеологія, через яку можна впливати та мотивувати молоде покоління глядачів.

Багато молодих акторів заявили про себе якраз під час повномасштабної війни, коли підвищився попит до всього українського. Хто з молодих колег дійсно вразив вас?

Чудова акторська родина Рудинських. Я взагалі захоплена злетами дивовижної трупи театру Івана Франка. Я поспілкувалася з Сашком, і мене вразила одна історія. Коли він не знав англійської мови і фактично за пів року опанував її, щоб мати ролі у світовому кінематографі. Наразі він знімається в Європі. Це дуже мене надихнуло. А ще дуже відчувається, що в цій родині панує особливе почуття одне до одного. Як на майданчику, так і в кіно.

Багато ваших колег сьогодні стоять на захисті нашої країни. Однак часто можна чути висловлювання, що представникам культурної сфери потрібна бронь. Яка ваша думка щодо цього?

Я вважаю, що мобілізація акторів – це гостра проблема сьогодення. Дехто, звісно, йде на фронт добровольцем. Але буває таке, що просто під час гастролей наших артистів забирають з автобусів. Одного із моїх колег так забрали під Ужгородом. І людина, не заїжджаючи додому, одразу потрапила з гастролей на навчання за кордон, а потім на фронт. Ми збирали з колегами на необхідну амуніцію для цього актора та багатьох інших. Наші колеги, захищаючи Україну, отримали тяжкі поранення. Деякі загинули. Я згадую Олексія Хільського, з яким ми знімалися в серіалі "Кріпосна". Він був дуже талановитою людиною. Яка це страшна трагедія та біль для його родини, дружини Надії Хільської.

Згадуючи перші дні війни, я завжди думаю про Пашу Лі. Талановитого та неймовірного актора, якого ми втратили, коли він рятував дітей в Ірпені. Я зберігаю його останні повідомлення, де ми домовлялися про зустріч на ранковій програмі, куди його затвердили ведучим. Страшно втрачати таких талановитих людей, цвіт нашої нації. Сьогодні, коли я бачу, що всі наші збори нікуди не рухаються, то не знаю, як далі людям пояснити, наскільки все страшно і непередбачувано там, у пеклі.

Щодо бронювання ситуація складна. Все залежить від репертуару театру та особистої позиції кожного актора. З огляду на всі жахи війни, страшні випадки, які трапилися з нашими військовими, в багатьох виникає питання: звідки у людини може з'явитися бажання захищати державу? Звісно, не відчувається у людей стопроцентно добровільного бажання захищати Україну. На жаль, тому, що немає ні мотивації, ні забезпечення всім потрібним.

Окрім зйомок ви ще й багато гастролюєте з театром. Яка вистава зараз найближча вам? Чому саме ця і чому її варто побачити?

У нас чудовий антрепризний колектив і вистави: "Наші Кайдаші", "Основний інстинкт", "Повернення блудного батька" та інші. У зірковому складі є Тарас Цимбалюк, Наталка Денисенко, Віталій Борисюк, Володимир Горянський. Це медійні особистості, завдяки яким наші люди цікавляться театром, а після вистави донатять. У холі театру ми щоразу встановлюємо спеціальну скриньку для збору донатів, завдяки чому вже вдалося відправити дві автівки та кілька дронів на різні напрямки для наших захисників. Ви прекрасно знаєте, наскільки складно зібрати бодай якусь суму в інтернеті. А ось так наживо, коли ти спілкуєшся з глядачами і заохочуєш їх задонатити, вони відгукуються, і це дорого вартує.

Як працювати у дні обстрілів чи у містах, де дуже часті повітряні тривоги?

Ми були у найвіддаленіших куточках країни, хіба що не зовсім близько до бойових дій. Але у Харків, наприклад, сьогодні часто заїжджаємо. Люди чекають нас з нетерпінням. І це дорогого вартує! Пам'ятаю, коли ми вперше приїхали восени 2022 року і відкрили сезон у театрі Шевченка. Не передати словами це єднання, сльози, любов та вдячність глядачів, які нас чекали. Заради цих емоцій і такого єднання ми їздимо, адже відчуваємо, наскільки важко кожному, особливо там, під постійними обстрілами. Граємо вистави на сцені під землею. Якби ж в кожному місті була така сцена, це було б значно надійніше і безпечніше для глядачів та акторів. Бо у Запоріжжі, наприклад, коли КАБи летять, думаєш, що головне – швидко доїхати.

Де берете сили та натхнення на роботу після нічних обстрілів, новин про трагічні події? Скажімо, які є антистрес-лайфхаки від Ольги Сумської?

Для мене найкращий антистрес – це спілкування з близькими людьми. Ми любимо проводити час разом, гуляючи містом та відвідуючи різноманітні заклади харчування. Я вважаю, що наші ресторани – одні з найкращих у світі. Також нещодавно, коли ми виступали з концертною програмою для Повітряних сил, то разом із командою спостерігали, наскільки це сміливі та оптимістично налаштовані люди. Сила їхнього духу просто фантастична! Саме від цього я зарядилась та заряджаюсь. Взагалі скажу, що коли ти без роботи і внутрішньо нерухомий, тоді ти багато втрачаєш. Акторський двигун завжди має працювати, тому я свідомо насичую свій графік антрепризними виставами та кіно. Якщо з'являється кінопроєкт, то я звільняю весь свій графік і підлаштовуюся під зйомки.

Зараз складна ситуація на фронті, є дуже багато потреб у наших захисників, збори просуваються дуже повільно. Розкажіть про свої благодійні ініціативи.

Крім акторської діяльності, разом із чоловіком ми активно займаємося волонтерством та є амбасадорами різних благодійних фондів. Беремо участь у концертах, відвідуємо шпиталі та спілкуємося з нашими захисниками. Спілкуємось з хлопцями і дівчатами, які знаходяться на підготовці. Пам'ятаю, після одного з концертів до нас підійшли молоді хлопчики, які були на підготовці, і попросили мене обійняти їх, як Мама. Серце розривається у такі моменти. Також дуже часто після вистави підходять дружини військових або військові, які готуються до від'їзду. Іноді вони кажуть: "Дякуємо за це натхнення і ці позитивні емоції, з якими ми завтра поїдемо на фронт".

Ви досить активно ведете блог в інстаграмі. За ким з блогерів чи знаменитостей слідкуєте і чому?

Так, я активно використовую інстаграм, фейсбук та тікток. Представників мого покоління, які активно взаємодіють у цих мережах, не так багато. Я часто отримую пропозиції допомогти від різних фондів та притулків. З радістю відгукуюся на такі звернення. Активно слідкую у соцмережах за українськими знаменитостями та блогерами. З багатьма товаришую, тож, якщо мені потрібно терміново опублікувати нагальний збір, я звертаюся до: Ольги Полякової, Тіни Кароль, Злати Огнєвіч, Наталки Денисенко та до інших своїх колег. Ми також співпрацюємо з колегами по галузі, щоб спільно організувати збір коштів та опублікувати про це допис або сторіс у соціальних мережах. Сьогодні, коли країна переживає такі складні часи, я не хвилююся через статистику у соціальних мережах. Адже ми точно не можемо стояти осторонь та ігнорувати потреби інших. Наприклад, ми не повинні проходити повз збори та петицій. Я керуюся емоціями і почуттями вдячності, тому регулярно розміщую їх. Я не погоджуюсь з думкою, що люди втомилися від війни, адже наші воїни ніколи не втомлюються боротися за нашу свободу.

Як створюєте контент для своїх сторінок у соцмережах? Чи складно вести сторінки?

Контент в усіх соцмережах – різний, адже вікова категорія аудиторії різна. Я активно слідкую за статистикою свого профілю в інстаграмі і помічаю, що серед моїх підписників є представники різних поколінь, зокрема й молодь. Я навчаюсь та підглядаю у молоді, як вони працюють в інстаграмі, проте не заробляю у ньому. Інколи бренди звертаються до мене, проте я дуже вибірково до цього ставлюся. Я не можу показувати у себе в сторіс приватне життя. Також мені не подобається рекламувати все підряд. Знаєте, коли сторінка перетворюється на суцільний постер. 700 тисяч підписників в інстаграмі і 100 тисяч у фейсбуці, яких я маю за ці роки, – це мої прихильники, які чесно підписані. Несподіваним відкриттям для мене став тікток. Коли мої акторські відео набрали мільйони переглядів – це було неочікувано. Мені дуже цікаво, і я активно вчуся оволодівати алгоритмами соцмереж. Перспектива є!