Аріна Бочарова – яскрава представниця молодого покоління українських акторів. Вона стала головною героїнею фільму "Мавка. Справжній міф", прем'єра якого відбудеться 1 березня 2026 року. Сюжет стрічки зосередиться на Мавці, містичній лісовій німфі, яка закохується в біолога Лук'яна, хоча мала б згубити його. Русалки й інші мавки роблять усе, аби вона лишилася на темній стороні.

Про молодих українських акторів, роботу над "Мавкою", ставлення до хейту, а також харасмент в університетах – в інтерв'ю на Кіно 24.

Теж цікаво "Я бачу, вас цікавить пітьма" – вистава, яка залишає сам на сам з власними страхами

Роль у фільмі "Мавка. Справжній міф" – це ваша перша головна роль у кіно?

Так, це моя перша головна роль, перший повний метр – моє перше кіно. До цього мала лише короткий метр і кілька епізодів у серіалах.

Які емоції з цього приводу?

Ну, звісно, емоції найпозитивніші, адже будь-який досвід цінний. Але цей досвід для мене особливо важливий і має велике значення. Це взагалі мій перший серйозний крок. І я, напевно, запам'ятаю його найбільше, хоча не знаю, що буде далі. Та зараз я дуже щаслива, що отримала цей досвід.


Аріна Бочарова / Фото зі зйомок "Мавки"

Я знаю, що у цьому фільмі дуже багато молодих акторів, які тільки розпочинають свій шлях. Як ви потрапили на головну роль?

У цьому фільмі грають усі найкрутіші актори – мої колеги, мої ровесники. Хоча, наскільки я пам'ятаю, серед акторів я була наймолодшою на майданчику – ми так підрахували. Я проходила кастинг, як і всі. У когось було менше етапів на другорядні ролі, а в нас з Іваном (головним героєм, – Кіно 24) було три етапи. І так ми пройшли кастинг, нас затвердили.

Якою була реакція, коли ви усвідомили, що роль таки ваша?

Я пам'ятаю, що не дуже здивувалася, коли мені написали, що я пройшла. Ще після третіх проб у мене було відчуття, що ми з Ванею (Іваном Довженком, головним героєм "Мавки" – Кіно 24) потрапимо. І коли побачила повідомлення про те, що мене затвердили, я була рада: одразу подзвонила найріднішим і розповіла про це. Вони щиро пораділи, і, мені здається, навіть більше, ніж я сама, бо я до кінця не усвідомлювала, що сталося. Та й зараз, напевно, ще не зовсім усвідомлюю.

Розкажіть про свою Мавку. Все-таки, актор часто наділяє свого персонажа рисами, які можуть бути не прописані у сценарії. Якою ви зробили свою Мавку?

Так, це правда, що інколи актори додають більше обставин чи загострюють образи. Я користувалася різними прийомами й образами, але зрозуміла, що все народжується на майданчику. Як би я собі щось не придумувала, усе одно йтиму від партнера. А партнером може бути не лише фізична людина, а й атмосфера навколо, матеріальні предмети чи навіть нематеріальні речі.

Свою Мавку я намагалася зробити такою, що дуже чітко відчуває простір довкола. Вона постійно намагається зрозуміти й відреагувати на кожну мить. Вона – дуже чутлива. І я не знаю, що вийде в результаті, але намагалася бути чесною передусім із собою, створюючи цей образ.

"Мавка. Справжній міф": дивіться онлайн тизер фільму

Чим ви надихались, коли брались за роль?

Ще на етапі підготовки, десь за два місяці до зйомок, я дивилася різні фільми, читала про українську міфологію. Катя Царик, режисерка, дала мені книжку. Я слухала багато музики, яка асоціювалася в мене з Мавкою, просто гуляла, думала про це, щось уявляла. Репетирувала сцени сама й разом із партнерами. Загалом процес підготовки був досить плідним, передусім, ментально.

Зйомки були складними?

Зйомки були складними здебільшого фізично через велику кількість нічних змін. Хоча нічні зміни для мене – це взагалі окей, я б могла хоч щодня зніматися вночі. Складність була радше в холоді, особливо під час сцен у воді, яких було чимало. Це стало справжнім викликом для всіх.

Що стосується акторської гри, були моменти, де мені щось було незрозуміло, або я залишалася незадоволеною собою. Але це нормальні процеси. У такі миті головне – знати, як рухатися далі і як зробити якісно. Я орієнтувалася на режисерку, на драматургію. Звісно, емоційно бували моменти, коли я дуже "застрягала" у власних сумнівах щодо роботи.

Фізично теж було непросто, але не настільки, щоб це сильно заважало. Увесь процес зйомок я переживала з великим натхненням.

Знаю, що одними із труднощів під час зйомок фільмів сьогодні є повітряні тривоги. Наша реальність постійно вибиває нас із життя. Як тривоги впливали на знімальний процес?

Тривоги на мене особисто майже не впливали. Я вже не дуже реагую на них. Звісно, вони могли трохи ускладнювати знімальний процес, але мене це не вибивало з рівноваги.

Чи переглядали ви мультфільм "Мавка. Лісова пісня"? Можливо, черпали натхнення у цій стрічці?

Так, я дивилася мультик "Мавка. Лісова пісня". Але я б не сказала, що цей мультик мене надихав на мою роботу, бо все ж таки, я думаю "Мавка. Лісова пісня" і "Мавка. Справжній міф" – це дві кардинально різні історії. Навіть, коли готувалася, я перечитала "Мавку. Лісову пісню", але для себе знайшла, напевно, всього декілька моментів, які мене на щось наштовхнули. Але вони ніяк не пов'язані з тою Мавкою, яка є в "Лісовій пісні" Лесі Українки. Я її образ не використовувала в фільмі.

Чи є якась паралель між мультфільмом і стрічкою, у якій ви зіграли?

Напевно, єдина паралель – це вічні теми кохання, вибору, протистояння двох сил, а також світ міфічний і людський, які існують зовсім поруч і зустрічаються.

Знаю, що ви є акторкою театру імені Леся Курбаса. Чим відрізняється гра актора в театрі та в кіно?

Відрізняється дуже багато чим. Як у кіно, так і в театрі треба враховувати багато факторів – як тих, що залежать від нас, так і тих, що не залежать. Це розмова на багато годин і розмова, яка ніколи не матиме кінця, бо я тільки почала пізнавати світ кіно, а світ театру взагалі завжди буде мені щоразу по-новому сприйматися.

Це мій перший досвід у кіно. Я в нього абсолютно занурилася і в процесі вчилася. Тобто я ще сама до цього не знала всіх тонкощів, лише здогадувалася про щось інтуїтивно. Але саму техніку я пізнавала вже на майданчику. І впевнена, що в мене ще непочатий край цього пізнання.


Аріна Бочарова / Фото з особистого архіву

Що все-таки вам ближче: сцена чи знімальний майданчик?

Воно таке різне для мене, справді. Я не знаю, воно відрізняється у всіх планах., Але для мене воно різне в тому, як я це люблю, наскільки я це люблю, якою різною любов'ю я це люблю, як ставлюся до театру і до кіно. І те, і те мені дуже близьке.

Через те, що цей знімальний процес був новий, він був для мене найпрекраснішим. І зараз у мене триває плідна робота в театрі. Це по-своєму важко, але точно так само цікаво і важливо для мене.

Ймовірно, молоде покоління акторів шукає, на кого варто рівнятись у професійному плані. Хто з досвідчених українських акторів імпонує вам?

Ой, мені подобається це питання. Звісно, у мене дуже багато акторів, особливо українських, якими я захоплююся. Дуже люблю дивитися і голлівудське кіно, і європейське, і, в принципі, закордонне.

Але зараз у мене дуже глибокий інтерес до українського кіно – як професійний, так і просто глядацький.

Мені дуже подобаються такі актори, я захоплююся кожен раз, коли на них дивлюся: Ксенія Баша-Довженко, мама Вані (Івана Довженка, з яким Аріна гратиме у "Мавці" – Кіно 24). Скільки б я не ходила в театр, коли вона грає, не можу відвести погляду; я дуже нею захоплююся. Марина Кошкіна також – і вона про це знає, я їй про це казала. Соломія Кирилова.

Читайте також Про фільм "Малевич": відверте інтерв'ю з акторкою Мариною Кошкіною

Я навіть говорила з ними під час зйомок, і вони давали мені класні поради. Я їм дуже вдячна за це. Також люблю Ольгу Голдіс. Це я називаю акторів "дорослого покоління".

Але мушу сказати, що все ж таки найбільше я захоплена своїми ровесниками. Оце люди, на яких я просто нескінченно можу дивитися – на моїх партнерів у "Мавці". Це генії просто!

Я бачила вашу відеореакцію, коли ви вперше дивились на себе на великому екрані. Що це означає для вас, як для акторки?

Це для мене означає, що я, напевно, не готова бачити себе на великому екрані, тому що мені дуже складно на себе дивитися – я дуже самокритична. Але я абсолютно щиро реагую на те, коли бачу себе чи своїх партнерів. У мене з'являється посмішка, тому що це щось таке людське, таке непоясненне.

Коли я себе побачила, у мене була радше радість від того, що це щось таке, що, начебто, моє. Я дивлюся й бачу себе, бачу "Мавка. Справжній Міф" з цим прекрасним шрифтом, бачу ці звуки, ці кольори. Думаю: "Блін, воно моє, воно мене торкається". Потім розумію, що це бачить ще й весь глядацький зал у кіно. Думаю: "Це якось так дивно – чимось своїм ділитися з людьми".

Я інколи забуваю, що це кіно побачать інші, бо іноді відчуття, що ми це робимо для себе.

Коли актори з'являються на екрані вперше, їхню гру часто розглядають, ніби, під мікроскопом. Я впевнена, ви почуєте багато компліментів про свою роботу, але чи готові ви до критики? Чи стійкі ви до хейту?

Так, я насправді, не те щоб готова чи готуюся до хейту. Я, в принципі, така людина, що мені корисніше чути якісь зауваження, ніж похвалу. Воно мене більше надихає і вмикає. Це не про самобичування чи мазохізм. Мені просто цінніше знати, що я можу удосконалити, ніж постійно думати, що я досконала і ставити собі межу, начебто я вже зробила достатньо. Насправді завжди можна краще, мені так здається. І я абсолютно готова.

Я все одно чую людей, яких хочу чути. Людей, чия думка мені неважлива, – я, певно, слухати її не буду. У мене є певне коло людей, чию думку мені важливо знати. Мені важливо це просто тому, що я їм довіряю: я знаю, які вони актори, режисери або просто мої рідні.

Ви належите до нового покоління українських акторів. Як вважаєте, якою є місія молодого актора у сучасному кіно?

Я не хочу казати суто "моя місія". Мені хочеться трохи про фільм розповісти, про нашу спільну місію. Мені дуже сподобалося, що в цій стрічці зіграли молоді актори-дебютанти.

Наскільки я знаю, усі мої колеги, які брали участь у фільмі, саме мого віку, у деяких це перший досвід у кіно, у деяких – перший досвід у повному метрі.

Для мене ця місія полягає в тому, щоб вносити в українське кіно нові обличчя, нових талановитих людей. А їх дуже багато. Мені хочеться, щоб про всіх цих талановитих людей знали. Додати свіжості в українське кіно. Не хочеться бачити щось заїжджене, зрозуміле, очевидне, звичне. Хочеться бачити ризиковане, можливо, помилкове, можливо, не з першого разу вдале, але щось нове, в чому є життя і душа. У цьому мені б хотілося привнести зі свого боку щирість і повітря.

Я знаю, що ви навчаєтесь у ЛНУ імені Івана Франка, однак точно чули про скандали з домаганням від викладачів в університеті Карпенка-Карого. Чи доводилось вам стикатись з харасментом у вашому виші? Що скажете про ці інциденти?

Мені, на щастя, не доводилося стикатися з харасментом, але, звісно, я завжди була в полі розуміння і в інформаційному полі того, що відбувалося в Києві, і не тільки в університеті Карпенка, а й в інших закладах освіти. І найбільше хочу, напевно, висловити вдячність і повагу до людей, які спромоглися про це говорити першими.

Тому що я знаю, а точніше, можу собі уявити, наскільки це, по-перше, ризиковано, наскільки важко про це говорити, бо немає гарантії, що з вами погодяться або підуть за вами інші.

Це завжди про ризик, про небезпеку. І перші люди, які заговорили про це, я впевнена, думали про страх: можливо, ніхто їх не почує, можливо, вони втратять роботу. Вони розуміли, що можуть втратити те, на що вчилися, у що вкладалися, і навіть заробляли.

Я знаю, що це таке. Це дуже-дуже сильний крок, і я дуже поважаю таких людей. І слава Богу, обійшлося. Це був правильний ризик, і він привів до якихось наслідків. Хоча б якихось.

Які українські фільми та серіали ви б радили подивитись?

Насправді, я ще не знайшла в українському кіно саме своє. Мені дуже багато різних фільмів сподобалося, але поки що не було такого, щоб щось дуже сильно запало в душу. Маю список класичних фільмів, протягом усього життя я вважаю їх "своїми".

Дуже подобається фільм "Ти мене любиш" – гарне кіно про життя й красу, яка в недосконалостях.

"Памфір" – це, напевно, класика. Також "Пропала грамота" і "Київські фрески". Я просто естетично насолоджуюся ними, наче ходжу по галереї й розглядаю картини.

А з серіалів, напевно, ще буду дивитися й вибирати те, що мені подобається. Можливо, я просто не все подивилася й не знайшла свого.