В ексклюзивній розмові для проєкту "Інтерв'ю24" Римма Зюбіна відверто розповіла про початок війни, російський контент в українському просторі та те, кого вона вважає зрадником України. Також акторка поділилась деталями нової романтичної комедії "Смак свободи", яку, на її думку, варто переглянути кожному.
Дивіться також Для весняних вечорів: 5 високорейтингових мінісеріалів з небанальним сюжетом
Перші дні тягнулися нескінченно, – про початок великої війни та думки про зміну професії
Риммо, нещодавно українці рефлексували щодо дуже сумної дати, яка назавжди змінила життя кожного. Якими стали для вас ці два роки великої війни?
У різні періоди відчуття були різні. Для мене війна почалась у 2014 році. Я їздила на Донбас, брала участь у волонтерських проєктах, знайомилася з людьми і мені було важливо все, що відбувається, тому що це одна, єдина спільна країна для мене давно. А не тільки тоді, коли з'явилися оці лозунги десь в телемарафоні.
Я залишилася в Києві, попри те, що рідна сестра і мама тоді жили в Ужгороді. Я відчувала потребу залишатися тут. Перші дні тяглися нескінченно. Я не знала, куди себе подіти, що мені робити. Написала Олександрі Матвійчук, нашій правозахисниці, сказала: "Лесю, я дуже хочу якось допомогти". Тоді долучилася до збору даних для системи Євромайдан SOS у Закарпатській області. Саме Закарпатська область була моєю ділянкою, і я збирала телефони усіх голів міськрад, сільських рад, волонтерські центри, готелі, водії, медичну, психологічну допомогу. Тобто все, що потрібно для ВПО.
Спонтанно почала робити якісь такі речі, які раніше ніколи не робила. Наприклад, стріми у фейсбуці. Мені днями написали: "Ви не уявляєте собі, як ви мене рятували цим".
Театр не працював, я не думала, що він взагалі колись відкриється. Кіно не знімалося. Ніякого бажання виходити на сцену навіть не було. Мені здавалось, що це найбезглуздіша професія у світі, яка тільки може бути зараз. Моїй країні потрібні військові, лікарі, психологи, водії, хто завгодно, але не актори.
Вночі я почала виходити в ефір, приблизно о півночі, читати поезію українських письменників про кохання. Якщо це був хтось із класиків, то знаходила інформацію, яку ніколи не розповідали в школі, й сама захоплювалася цими авторами й закохувала в них. Я розповідала різні історії, оповідання. Іноді вже зовсім не було сил. І тут мені хтось із друзів пише: "А буде сьогодні ефір?". І я вже відчувала якусь відповідальність. Знаходила ці сили. Називала ці ефіри "Між завиваннями сирен".
Римма Зюбіна / Фото пресслужби
Бувало таке, що налаштовувала світло, звук, сідала і починалась повітряна тривога. Доводилось іти у ванну, але мені писали, що у ванні навпаки ще краще світло. Я не могла залишатись у кімнаті, люди одразу писали. Я ж показую приклад. У мене був випадок, коли на зйомках відмовилась говорити слова. Там була повітряна тривога, а я мала сказати зятю, щоб він ішов по ванілін. Відмовилася робити це. Вони мені: "Риммо, ну це ж кіно". Я кажу: "Так, кіно, але люди беруть приклад з кіно".
З початком повномасштабної війни багато людей залишилися без роботи. Серед них були й актори. Як ви тоді брали себе в руки? Чи думали про те, що доведеться змінити роботу?
Після цих ефірів моя подружка Леся Баранюк сказала: "Ти розумієш, які функції виконуєш? Ти читаєш, як актриса, як психолог допомагаєш людям, заспокоюєш". Я думала, що могла б займатися психологією. Навіть знайшла одні курси. Якщо відгуки про них правдиві, то обов'язково пройду.
Ніякої лагідної українізації уже бути не може, – про зйомки в Бородянці та російський контент в Україні
Чи пам'ятаєте першу зйомку під час повномасштабної? Що тоді відбувалося серед акторів?
Це був фільм "Мати". У Києві ми ніде не могли домовитися про локацію, у багатьох місцях були блокпости. Заїхали в Бородянку, художник побачив розбитий двір. Ми поїхали знімати туди, а двірник все поприбирав, вичистив все сміття. А нам якраз треба, щоб воно валялося, щоб була реальна картинка. А він каже: "Так я ж знав, що кіношники приїдуть, поприбирав все красиво".
Пам'ятаю той розбитий, але дуже красивий двір, засаджений квітами. Спитала, чи можу викопати кілька квітів, щоб посадити їх в Києві біля дому. І зараз в мене ростуть ці квіти з Бородянки. Можливо, людей, які саджали ці квіти, вже немає серед нас, але пам'ять про них залишиться.
Повернувшись вночі зі зйомки, ще саджала ці квіти. А після цього ще мила під'їзд. Я так заспокоювалася.
Римма Зюбіна / Фото пресслужби
Вже неодноразово говорили про те, що під час війни ми нарешті почали цінувати своє, відмовляємося від російського та всього, що пов'язує нас з ворогом. Однак російська музика досі в топах ютубу, російські серіали постійно у трендах. Цілком реально, що після перемоги російське повернеться в український простір. Здавалося б, вже сталося найгірше, але люди досі не можуть відмовитися від споживання контенту країни-терористки. На вашу думку, коли прийде усвідомлення того, що треба відмовитися від всього російського?
Ви правильно в запитанні сказали цю відповідь: що ще може гірше статися?
Невже до кожного в хату має зайти російськомовна людина і зґвалтувати твою дитину? Це все йде з голови кожного. У когось перехід відбувся після першого Майдану, у когось після другого, на початку війни у 2014-му. Я не розумію цих людей. Я не розумію, не можу давати ніяких порад. Мені здається, що ніякої лагідної українізації уже бути не може.
Коли хтось починає розмовляти зі мною українською, а потім переходить на російську, я ж не відвертаюся від цієї людини. Після читання поезії на зустрічі у Львові, до мене підійшла жінка й розповіла, що не змогла поїхати на похорон мами на окуповану територію. Розповідала це і ридала. Звісно, тут питання мови я не поставила. Але коли це відбувається на рівні інформаційного простору, підтримується та пропагується, то не знаю, що ще має статися.
Римма Зюбіна / Фото пресслужби
На мою думку, у нас, як України, останній шанс. Якщо ми зараз не втримаємо країну на фундаментальних речах для державності, зокрема мові, то втратимо країну. Потім можемо повернути всі території, але не будемо єдиними. Можливо, варто починати з дуже ретельного вивчення історії України.
Втік у Росію, – про актора, який зрадив Україну у час великої війни
Ви зайняли чітку громадянську позицію ще у 2013 році, коли почався Майдан. Однак не всі колеги зробили так само. Були ті, хто спілкувалися російською, знімалися з російськими акторами. Є й ті, хто знімався в Москві. Хто з колег з початком повномасштабної війни приємно вразив вас? А хто навпаки розчарував?
Для мене здивуванням був Гліб Михайличенко. Його батько – режисер Київського академічного театру юного глядача, мама грає в цьому театрі. І у 2023 році Гліб втік у Росію. Навіть не у 2022, а у 2023. До того їздив з іншими акторами у військові частини. Тепер величезне питання, чи він їздив з концертами, чи ще відстежував позиції наших захисників.
А відкриттям для мене стала Любава Грешнова, яка разом з чоловіком Михайлом Пшеничним виїхала з Росії до Варшави. Там пів року була волонтером на вокзалі. А також Катя Кузнєцова.
Таке було тільки, коли тато помер, – про враження від перегляду "20 днів у Маріуполі"
Цього року за золоту статуетку Оскара в номінації "Найкращий документальний фільм" бореться стрічка "20 днів у Маріуполі". Чи бачили ви вже її?
Мене налаштовували на цей фільм, мені про нього говорили. Подивилась його у Чернівцях, на кінофестивалі "Миколайчук OPEN", де були в залі переважно колеги кінематографісти. Пам'ятаю, як ми вийшли з кінотеатру, стали і мовчали. Не могли розмовляти одне з одним. Того дня я їхала в Одесу. Пам'ятаю той стан, ком у горлі. Таке було тільки, коли тато помер. Я не могла говорити, їсти, пити, нічого.
Знайшла у фейсбуці Мстислава Чернова, написала йому свої враження, не потребуючи жодної відповіді. Але він відповів. Подякував і вибачився, що не може довго спілкуватися, бо зараз на фронті. І коли вони отримали премію BAFTA, теж написала.
Коли ти розумієш, що ці люди пережили, а потім бачиш їх у житті, які вони світлі, чисті, радісні, то дивуєшся, звідки беруться сили. Хто дає сили людині, щоб вона все це витримала і йшла далі? Це прекрасна і неймовірно важлива робота. Це документ. І я переконана, що документальне кіно зараз треба знімати на кожному сантиметрі нашої землі.
Наші зруйновані міста, зруйновані людські долі. Всі ці історії треба фіксувати. Це свідчення того, що у нас війна, а не якийсь конфлікт. Що ми не "братні, дружні народи". Друзі і брати так не вчиняють. А також це свідчення для міжнародного трибуналу в Гаазі.
"20 днів у Маріуполі": дивіться онлайн трейлер фільму
Дуже красиве, романтичне і мотиваційне кіно, – про новий український фільм "Смак свободи"
7 березня в українських кінотеатрах відбулася прем'єра фільму "Смак свободи". Це романтична історія, казка, якої всім нам зараз так бракує. На вашу думку, яку роль у сучасній Україні відіграє подібне кіно? Чи допомагає воно перезавантажитися, відпочити?
Я з режисером Олександром Березанем знайомі давно. Він мріяв стати кінорежисером і зробив це. Тому у фільмі про Варю, яка мріяла стати шеф-кухарем, є й трішки історії Саші.
Сьогодні "Смак свободи" може бути дуже гарним мотиваційним фільмом. Мільйони українців у час війни опинилися у чужих містах і країнах, починають життя з нуля. Не знаючи мови, традицій, не вміючи працювати за тією спеціальністю, на якій вдалося отримати роботу. У фільмі є момент, коли головній героїні падає на голову кулінарна книжка, після чого вона крок за кроком йде до своєї мрії. Подібне зараз переживають багато людей.
Це дуже красиве, романтичне і мотиваційне кіно. Ти маєш йти сміливо до своєї мрії навіть тоді, коли тебе ніхто не підтримує. У Варі була Ольга Франко, у тебе – буде інша муза. І якщо ти дуже-дуже цього прагнеш, якщо це твій життєвий шлях, то це обов'язково здійсниться.
"Смак свободи": дивіться онлайн трейлер фільму
У фільмі ви зіграли маму головної героїні. Головну ж роль виконала українська акторка Ірина Кудашова. Як вам працювалося з нею на знімальному майданчику?
Вона дуже працелюбна актриса. Іра працює не на 100%, а на 200%. Вона – невтомна, виконує безліч дублів, які потрібні режисеру. В цій тендітній дівчині є стільки сили! Я бажаю Ірині багато ролей, які відкриватимуть її інші можливості. На мою думку, вона може дуже багато всього зіграти.
Ми навіть з Сашою Березанем сиділи на майданчику, він, як своїй давній подрузі, ділився своїми враженнями, яка Іра невтомна. Особливо ті сцени на кухні, які були дуже важкими технічно. Іра ніколи не казала, що втомлювалася. Навіть тоді, коли вся знімальна група була надзвичайно виснажена, вона продовжувала працювати. Це величезний талант.
Ірина Кудашова у фільмі "Смак свободи" / Фото пресслужби фільму
А якою є ваша героїня? Розкажіть про неї детальніше.
Я зовсім не схожа на свою героїню. Моя героїня не відпускала свою доньку у велике місто, вона просто обрізала їй крила. Прямо казала: "Що ти собі вигадала? У тебе нічого не вийде". А у фіналі зрозуміла, що помилялася. Прийшла до Варі, попросила вибачення. Це теж дуже важливий момент для батьків. Якщо ти помилявся, не дозволяв своїй дитині розкритися, треба потім вибачитися за все.
Вік – не ознака мудрості. 3 лютого померла моя мама. Хоч вона і не була в захваті від мого вибору професії, але ніколи нічого мені не забороняла. Пам'ятаю, як мені купили квиток і я сама поїхала у велике місто, пробувала. Щоб зрозуміти, що мої помилки – це мої власні помилки. Втілювати в життя дитини свої нездійсненні мрії – це найгірше, що може бути.
У кадрі можемо побачити й не професійних акторів, зокрема Джамалу. Як ставитесь до того, що у кіно залучають "аматорів"?
Джамала стала для мене відкриттям під час зйомок у "Поводирі". У неї чудові акторські здібності, прекрасна робота. Краща, ніж у деяких професійних акторів.
Наявність диплому нічого не означає. У мене також немає диплому актриси театру та кіно. У мене є диплом інституту культури, де написано, що я – режисер самодіяльного театрального колективу. Я тоді теж аматор.
У кіно, на моє переконання, може зніматися будь-яка людина. Один раз – точно. Будь-яка людина, з будь-якої професії, з вулиці берете і знімаєте цю людину. Якщо є режисер на майданчику, то будь-яка людина може грати.
Джамала у фільмі "Смак свободи" / Фото пресслужби фільму
"Смак свободи" – це не лише романтичний фільм, а й відображення частини нашої історії, культури. На мою думку, такий жанр – це ще один варіант того, як можна популяризувати українську культуру у світі. А що щодо цього думаєте ви?
Так, це наше багатство. Це наші здобутки. Це традиції, які треба відновлювати, підтримувати та пишатися ними. Не тільки Клопотенко має знімати фільм про борщ. Це частина нашої культури. І цим треба пишатися, відновлювати та розвивати.
Українська кухня різноманітна, дуже цікава, смачна. У подорожах я завжди запитую в ресторанах: "Що у вас є такого, чого немає ніде?". І в Україні я це завжди запитую. Мені цікаво це почути, адже це частина культури, частина мого пізнання цього краю.
Римма Зюбіна у фільмі "Смак свободи" / Фото з фейсбуку фільму
Частина знімального процесу була у Львові, зокрема на площі Ринок, яку обожнюють місцеві. Чи ваші сцени знімали на цій локації? І загалом, які ваші улюблені місця у місті Лева?
Зі мною там була тільки фінальна сцена. І цей епізод ми знімали дуже-дуже довго. Оскільки у сцені була масовка, це відбувалося на площі Ринок, де багато туристів. Технологічно процес зйомки був складним.
У Львові я обожнюю Вірменський собор. Років 15 тому, коли я вперше туди зайшла, сіла на лавку, і полились сльози. Також люблю готель Mola Mola, де власниця спроєктувала кожен номер. Одного разу жила в номері "Деґа", де на стінах зображені балерини, яких малював Деґа, балетний станок. І вже хочеться танцювати, літати. Є, наприклад, новорічний номер, де цілий рік стоїть ялинка.
Не знаю, чи колись обійду у Львові всі кав'ярні. Напевно, ні. Там все дуже цікаве. Кожен власник хоче зробити щось своє. Якщо ми говоримо про кулінарію, то я б сказала, що це столиця кулінарного мистецтва.
Стрічку знімали до повномасштабного вторгнення, як і більшість українських фільмів, які зараз виходять на великі екрани. Ірма Вітовська на допрем'єрному показі фільму "Між нами" зазначала, що наразі в Україні показуватимуть фільми, які знімали ще до 2022 року. А що буде далі – невідомо, адже фінансування вкрай обмежене. Чи повертається Україна до створення масштабних фільмів, подібних до "Смаку свободи"?
Абсолютно погоджуюсь і завжди про це говорю. Державне агентство України з питань кіно очолює некомпетентна, непрофесійна людина – Марина Кудерчук. Не знаю проєктів, які б зараз знімалися. Те, що робить Держкіно – це просто неможоливо. Вся кіноспільнота розуміє, що Марина – це людина, яка не може очолювати цю галузь. І всі фільми, які виходять зараз на екрани кінотеатрів – знято до повномасштабного вторгнення, а деякі роботи знімалися ще до того, як Марина Кудерчук очолила Держкіно.
Які українські фільми має подивитися кожен
Які 3 українські фільми має переглянути кожен? Обґрунтуйте.
Назвати три найкращих фільми – це складно, бо їх в сучасному українському кінематографі є більше. Тому назву дві останні кінопрем'єри: "Як там Катя?" і "Уроки толерантності", які зараз в прокаті і які варто подивитись. Розкішні акторські роботи в обох фільмах.
Захоплююся нашою документалістикою. "20 днів у Маріуполі", "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго". І, звичайно, "Мирні люди" – документальний фільм, змонтований зі статичних кадрів, які режисерка Оксана Карпович знімала в Україні, рухаючись з півночі на південь та схід та фіксуючи життя цивільних в розрусі, яку залишає російська армія.