У інтерв'ю для 24 каналу Роман поділився, що зараз потрібно знімати українські фільми та серіали, а не чекати завершення війни. Крім цього, не варто недооцінювати ворога, треба розуміти, що ми з росією не брати, а просто сусіди. Він розповів також про зйомки у фільмі "Снайпер. Білий ворон" і про тренування зі справжніми снайперами перед фільмуванням.

Наше попереднє інтерв’ю Про фільм "Як там Катя", зйомки з Зеленським та росіян: щира розмова з Анастасією Карпенко

За словами Романа, зараз найкращий час, аби українізуватися, переходити на українську мову. "Не слухайте тих, хто говорить, що це не на часі. Ще і як на часі, бар’єри в наших головах", – сказав він.

Про фільм "Снайпер. Білий ворон": персонаж, військовий досвід та зйомки

Привіт, Романе. Вітаю вас з прем’єрою стрічки "Снайпер. Білий ворон". Стрічка вийшла у символічний для України день – 24 серпня. Чим цей фільм є особливим для вас?

Я б не хотів ділити… Для мене особливим є кожен з фільмів, у якому я знімався. Я дуже люблю свою роботу і намагаюся робити особливим все, що роблю. Я можу точно сказати, що це фільм з крутою командою, це фільм з класними людьми. Людьми, які завжди були поряд, людьми, які "горіли" роботою: починаючи від кейтерингу й закінчуючи продюсером. Я дуже вдячний долі, що в мене з’явився цей фільм, бо це був прекрасний досвід.

Це фільм про справжніх людей. З особливого — це те, що над фільмом, поруч із нами, працювали справжні військові, і вони нам дуже сильно допомагали. Це було по-особливому.

Як розпочалася ваша робота з Мар’яном Бушаном? Як ви отримали роль Клима? Розкажіть про свого персонажа.

Насправді у мене були проби й на головну роль, роль Миколи. Проби були, мені здається, непогані — ми з Мар’яном одразу знайшли спільну мову. Але на головну роль мене не затвердили й, напевно, це добре, тому що Павло прекрасно впорався з нею. Кожен у цьому фільмі на своєму місці.

У нас із Мар’яном виник конект, розуміння, було дуже приємно дізнатися, що мене затвердили. Мій герой – простий хлопець з села, який йде захищати свою Батьківщину, свій дім. Він такий хлопець з перцем, я б сказав. І оцей от "перець" він використовує не для того, щоб когось образити, а для певного захисту.

Я намагався робити Клима (свого героя, – 24 канал) справжнім, щирим і "з перчиком".

Роман у ролі Клима / Фото пресслужби

Таке кіно вимагає фізичної підготовки. Як тривала підготовка до фільмування?

Так, авжеж потребує. Я взагалі намагаюся в житті бути зі спортом "на ти", постійно займатися. Адже актор, як на мене, має бути у формі. Так, я готувався для цього фільму, але справа ж не тільки у фізичній підготовці, річ у тому, що завдяки фільму "Снайпер", у нас були тренування зі справжніми снайперами, ми освоювали снайперську справу і це було дуже цікаво. Це було круто. І велика подяка за цей досвід режисерові та продюсеру, які дали нам можливість розібратися, не просто "заходити" в кіно і якось по ходу розбиратися, а дали можливість зрозуміти, відчути, що таке снайпінг.

Чи був у вас раніше військовий досвід?

Саме військового досвіду у мене не було. Я був на Донбасі раніше, але я їздив туди з волонтерською місією, ми "возили концерти" для наших захисників. Це було у 2021-му році, восени. Я трошки "дружу" зі зброєю, адже і до того знімався у воєнних фільмах, і в мене також тривала підготовка до великого воєнного фільму, зйомки якого заморозили, на жаль, не можу поки сказати назву.

Це була така серйозна підготовка упродовж місяця, по декілька разів на тиждень, з професійним тренером, який тренує війська, готує бійців. І я теж дуже вдячний людям, які це організували. Досвіду військового на передовій немає, але як мати справу зі зброєю, на базовому рівні, я розумію.

Скільки всього було у вас знімальних днів? Який момент здавався найважчим?

Скільки саме їх було, чесно кажучи не пам’ятаю… близько 10, здається. А от що саме було найважчим? Знаєте, не можна говорити, що зйомки в кіно бувають важкі… Це може стосуватися хіба поганих серіалів, де психологічно важко.

Я не розумію, чому знімалися деякі серіали, які транслювалися на нашому ТБ, і маю надію, що після закінчення війни наші продюсери зрозуміють, що кіно потрібно знімати не просто, аби щось йшло (по телебаченню, – 24 канал), а кіно треба знімати для того, щоб воно чіпляло людей, чіпляло певні теми.

Таких серіалів у мене, Слава Богу, було дуже мало і ролі в мене там були маленькі. За це я вдячний Богові.

У таких серіалах важко зніматися, але не у фільмі, де є конкретний сюжет, де є непоганий хороший сценарій, де є конект з режисером, де є час займатися не просто виробництвом, а мистецтвом. Як би це не було фізично важко, це завжди в задоволення. Тому я б не сказав, що в цьому фільмі було важко. Хіба нічні зміни важкі, у фізичному плані. Але коли ти розумієш, що сцена виходить, то будь-яка фізична втома йде геть.

Знімальний майданчик "Снайпера. Білого ворона" / Фото пресслужби

Павло Алдошин, виконавець ролі Миколи, Роман Семисал та Олег Шульга зараз захищають нашу країну на фронті.Чи підтримуєте ви з ними зараз зв’язок?

З Романом Семисалом ми списувалися на початку, а з Павлом Алдошиним ми бачилися в Києві, у його "мінівідпустці". Я вважаю, що хлопців не потрібно зараз відволікати, вони працюють.

Романе, з початку повномасштабного вторгнення ви зайнялися волонтерством. Розкажіть про свої волонтерські справи.

Я б не сказав, що я цим зараз займаюся, допомагаю десь трошки. Перші 2,5 місяці я активно їздив, мені навіть стало цікаво скільки ж я проїздив…виявилося, що це 23,5 тисячі кілометрів. У мене був дуже щільний графік поїздок. Я возив машини, людей, потрібні речі для наших хлопців. Взагалі, раніше, коли я працював на ГогольFest з Владом Троїцьким, то я був директором з логістики. Логістика – це моє, вона мені дуже подобається. Я робив те, що мені дуже подобається, з розумінням, що я це дуже добре вмію.

Літом українські актори започаткували ініціативу та організували аукціон Act lots, де виставили на продаж пам’ятні речі, костюми, реквізити зі зйомок. Якими були найбільші лоти на аукціоні? Скільки вже вдалося зібрати грошей? Якщо ви брали участь, яким був ваш лот?

Так, я брав участь, проте зараз не дуже виходить, бо почалася активна робота в театрі. Багато чого змінилося, хтось з акторів на фронті, хтось за кордоном, тому потрібно багато працювати. Я взяв участь у ярмарку, але на благодійних тренуваннях ще не був, планую. Я пропонував свій лот з фільму "Кіборги", у мене там залишилася форма. Спочатку планував передати її в ЗСУ, але вона трохи не в тому стані, особливо зважаючи на те, що я знаю, якою вона має бути, бо теж цим трохи займався. Я пропонував і форму, і каску свою, але якось воно не пішло. І взагалі, наскільки мені відомо, лоти "йшли" не дуже добре, а більше щось типу спілкування з акторами.

Благодійний сніданок з акторами з серіалу "Спіймати Кайдаша" / Фото з фейсбуку Романа

Як вас змінила війна?

Не можу сказати, що вона прям сильно мене змінила, я просто ще до початку вторгнення розумів, що Україні дуже потрібна зброя і що нам дуже швидко потрібно ставати на військові рейки. Тому, що це було очевидним. Для мене напад росії не був несподіванкою. Війна вже йшла, можливо не в такому об’ємі й не такого рівня загрози. Але це було видно по всьому, і по тій пропаганді, яку вони вели.

Війна для мене відкрила людей по-новому, когось з гарного боку, а когось навпаки. І це добре, насправді — війна зриває маски й ти розумієш з ким ти маєш справу.

Я розумів, що це почнеться і був готовий. Одразу вивіз кохану і дочку, і повернувся в Київ, не міг сидіти на місці, хотів допомагати, шукав, де я можу бути максимально корисним. Так, власне, і зайнявся логістикою. Моя думка така, та й не тільки моя, що кожен повинен займатися своєю справою.

Роман Ясіновський з донькою / Фото з фейсбуку актора

Ви думали про те, щоб йти воювати?

Як говорив мені один хороший друг, серйозний військовий: ну окей, підеш ти воювати, але ти можеш стати або хорошим бійцем, або поганим. Я от проходив підготовку, але це не те… люди цим живуть, а ти цим не живеш. Тому варто робити щось на своїй стороні. Бо, продовжуючи настанови свого друга — мене вб’ють, але я військовий, а тебе вб’ють, але ти не військовий, і більше вже ніхто не зможе так само добре робити твою справу. З одного боку мені боляче це чути, бо кожен нормальний українець хотів би взяти до рук автомат та йти стріляти в москаля, але з іншого боку це ж правда. Бо чого хоче путін?

Крім військових людей, людей освіти, він хоче вбити більше людей культури. А я якраз ним і є. А якщо вбити культуру, то це означає вбити націю.

Тому поки я намагатимусь битися на своєму культурному фронті, але, якщо треба буде, то піду і на військовий.

Тарас Цимбалюк, який разом з вами зіграв у серіалі "Спіймати Кайдаша", українська актриса Ольга Сумська, згадували про домінування російських акторів в Україні. Мовляв, у них були кращі умови на знімальному майданчику і вдвічі більші гонорари. Ви також грали з російськими акторами, зокрема у 2014 році. Чи були випадки, що вас в Україні приймали гірше, аніж росіян?

Звичайно, це десь 90 % таких випадків. Але суть в тому, що я просто намагався робити свою роботу, я відповідав за себе. А те, що їх гнати треба було, це я розумів давно. Знаєте, не можна сказати, що в росії погані актори (вони досить професійні), бо це як сказати, що російські солдати не вміють воювати, а вони насправді вміють.

Не можна недооцінювати ворога, говорити, що він нічого не вміє, якщо ми так говоримо, то гріш нам ціна. Не треба недооцінювати, треба ставати кращими, не "срачами" вибачте, а вдосконалюватися постійно.

Я дуже не люблю "срачів", це просто щось нереальне. Особливо українцям: не дай поїсти — дай пообговорювати, оцінити, а що той, а що цей, потрібно дивитися за собою насамперед. Головне, треба розуміти, що росіяни повинні бути в росії, українці в Україні. Ми різні, ми не брати, ми просто сусіди. Потрібно будувати своє.

Зараз багато говорять про те, щоб заборонити співпрацю з росіянами. Та, друзі, після цього всього ніхто й не захоче з ними працювати. Давайте не тільки говорити, але й робити максимально для цього. Зараз нам треба виборювати перемогу в культурній війні, а вона йде, а не говорити, що мовний закон не на часі, ще й з вуст перших осіб, які до того ж досі встають на захисті російської мови в Україні. От про це треба кричати.

​Цікаво Ця війна почалася з Криму і Кримом закінчиться, – знакове інтерв’ю з Олегом Сенцовим

Чому ніхто не кричить, що в Україні зараз не знімається жодного серіалу? Я розумію, що немає грошей, але все можливо, люди готові працювати за копійки, за їжу, грубо кажучи. Рентали готові давати безпрецедентні знижки, а в тому ж Тернополі, звідки я родом, можна фільмувати, з точки зору логістики це чудова локація. Це потрібно робити, принаймні спробувати! Але ж ніхто не хоче ризикувати, продюсери не звикли так працювати. Телемарафон може бути розміщений на одному каналі й перейти суто в площину новин, на мою думку, термінові включення можуть бути. Але людям потрібна не тільки інформація, їм потрібна нормальна, культурна довідка. Тому, що після війни у нас буде 10 мільйонів психологічно хворих людей, якщо ми не будемо перемикатися, а будемо тільки дивитися новини. Ми просто всі зійдемо з розуму.

Роман Ясіновський / Фото з фейсбуку актора

Про ліквідацію Довженко-Центру

А ще й цей момент зі знищенням Довженко Центру руками Держкіно. Усі говорять про якусь реорганізацію, але ж фактично це знищення. Нащо брехати? Там будують прекрасний торговий центр, уже є затверджений проєкт. Потрібен лідер, який буде про це говорити. Потрібно все змінювати, кричати про це. Ми програємо інформаційну війну росії. Це жах. Про це потрібно волати. В росії знімається купа проєктів, а в нас… Ну, ми чекаємо, поки в нас закінчиться війна. А що далі? І найбільше мені болить, що поки всі сваряться — продюсери мовчать. А хто винен, що російські актори були тут, в Україні? Хто винен? А хто ж запрошував? І насправді частина провини за оце все також лежить і на продюсерах, і на телеканалах, у проєктах, яких світяться російські актори.

Так, частину контенту перевели українською. А зараз ці актори, які жили місяцями, а то й роками в Україні, ще у 20-х числах лютого оспівували Україну, розповідали, як вони її люблять, а потім поїхали й запостили щось на кшталт "Я за мир". І всі насправді знають хто винний і мовчать, бо бояться, що їх не візьмуть у свої проєкти, бо забагато говорять.

Чорне є чорним, біле є білим. Потрібно називати речі своїми іменами. Середини немає. І зараз саме той час, коли її немає. І коли ми забираємо гроші в культури, то навіщо ми взагалі воюємо? Культурна експансія вона ж завжди була.

Я сам з Тернополя і звичайно поїхав у Київ, де більше можливостей, а раніше, ще в часи Радянського Союзу, люди їхали в Москву, яка на той час була осередком культури. Це те, чого хоче путін.

Нам потрібно позбуватися оцієї полікультурності, ставати вже нарешті українцями. Саме зараз найкращий час, аби українізуватися, переходити на українську мову. Не слухайте тих, хто говорить, що це не на часі. Ще і як на часі, бар’єри в наших головах. Потрібно чистити своє інформаційне поле і врешті фільтрувати все те, що нам "вкидують".

Щиро дивуюся, що за даними останніх досліджень Залужний, головнокомандувач ЗСУ, в рейтингу довіри стоїть лише четвертий, після Арестовича, якого я особисто не слухаю і, чесно кажучи, не розумію, як його слухають інші. Дивує, що Юрій Бутусов, людина, яка "не вилазить" з прифронтових та фронтових територій на останньому місці.

Роман Ясіновський / Фото з фейсбуку актора

В одному інтерв’ю ви сказали, що ми не повинні росіян ненавидіти. Зараз направду, окрім дикої люті, емоцій більше немає. Що ви тоді мали на увазі?

Я взагалі проти ненависті, я про те, що росіян, які незаконно, зі зброєю в руках, переступили кордон нашої держави, потрібно нищити. Їх ніхто сюди не кликав. Але знищувати не через ненависть, а з любові до своєї Батьківщини. В боксі, коли ти починаєш ненавидіти свого суперника, ти зриваєшся на ньому, видихаєшся і, звичайно ж, швидко програєш.

Зміщується фокус, бо ти з ненавистю думаєш, що от зараз його знищиш. Чесно? Оце гасло "Русский военный карабль" мені настільки не подобається. Я не хочу, щоб він став гаслом України, я хочу, щоб гаслом стало "Все буде Україна". Гасло любові, я хочу, щоб у нас були гасла любові.

Знищувати ворога з любов’ю означає знищувати його з милосердям. Вбиваючи, ти робиш акт милосердя над ворогом. Я за таку війну. А мотивація ненависті — вона в росіян.

Кожен під словом ненависть має своє пояснення, у мене воно викликає лише дуже негативні почуття. Бувши в ненависті, я не зробив нічого хорошого. Знищення українськими військовими росіян я вважаю добром. Вони не достойні навіть того, щоб їх ненавидіти. Ненавидіти когось – це не займатися собою, перекидати відповідальність. Навіщо це нам? Я обираю любов до своїх близьких, а не ненависть до росіян. І так, якщо я піду на фронт, то я буду вбивати, але не з ненависті, а з любові до рідних.

Після "Кіборгів" ви сказали, що не повернетеся до зйомок з російськими колегами. Однак ті, з якими ви були на одному знімальному майданчику до 2015 року, писали вам після 24 лютого?

Так, мені навіть дзвонили, просили вибачення, говорили, що готові стати на коліна, плакали.

Що ви думаєте про росіян, які замовчують війну в Україні?

Я вважаю, що вони злочинці. Вони кажуть, що путін винен, але ж очі бачили, що обирали. Проблема в тому, що в росії немає колективної відповідальності. І це нас від них відрізняє. Ми розуміємо, що якщо в нас щось іде погано, то ми виходимо на Майдан, через кров. Навіть якщо нас давлять, то ми рано чи пізно виходимо. А що роблять росіяни? Їх скрутили й вони тікають, вони просто виїжджають.

І я дуже вдячний нашим партнерам, які розглядають можливість скасування туристичних віз для них. І я дуже не розумію позицію Туреччини, Грузії, Франції, Німеччини. Вони просто заробляють, але рано чи пізно, вони всі заспівають інших пісень, зрозуміють, хто такі росіяни.

Ще раз — колективна відповідальність. Немає хороших росіян. Хороший росіянин це той, хто публічно висловив свою думку і робить щось для того, аби це змінити, ну або той, хто є добривом для нашої землі.

Роман Ясіновський / Фото з фейсбуку актора

Про українське кіно до та після перемоги

Яким було українське кіно та культура до 24 лютого?

Ми постійно говоримо, що ми незалежна держава з багатою культурою. Але ж взяти ансамбль Вірського, хор Верьовки, капели, які гастролюють світом, усі вони застрягли в радянщині. Мене, відверто, засмучує, що в нас немає такої системи, як у Європі, коли в акторів є відсоткова ставка, яка є поза гонораром. Там люди продають себе, свій талант зовсім по-іншому. Так само з режисерами. В більшості кіно знімають аби зняти, бо режисер далі не бере участі у продажах цього продукту, а от якби він розумів, що від цього залежить не тільки його репутація, а й майбутнє фінансове забезпечення, то і підхід був би зовсім іншим.

Нещодавно Тарас Цимбалюк отримав повідомлення від прихильника серіалу "Кава з кардамоном", де прозвучала приблизно ось така думка: "Українські фільми та серіали раніше були приємною "екзотикою", котрі нам, українцям, видавали дозовано". Це гірка правда, на жаль. Але, як ви думаєте, яким буде кіно після нашої перемоги? Що зміниться?

Я, насправді не песиміст, я оптиміст. Але дивлячись на те, що робиться в Міністерстві культури та в Держкіно, стає сумно, бо, як на мене, культурна війна не почалась, а вона має тривати до перемоги.

За декілька днів до повномасштабного вторгнення ви подалися на фінансування Держкіно власної короткометражки. Ваш продюсер, Ахтем Сеітаблаєв, зараз на війні. Проєкт поставили на паузу?

Так, за два дні до початку вторгнення, 22-го лютого (Сміється). Зараз ми подалися на міжнародний грант, от чекаємо. А загалом так, на паузі. Це проєкт про любов, про людей.

Роман Ясіновський з Ахтемом Сеітаблаєвим / Фото з фейсбуку актора

Що є джерелом натхнення для Романа під час воєнного стану

Щоб відволіктися від новин з війни, ми переглядаємо фільми/серіали, читаємо, займаємося розвитком і творчістю. Ви час від часу декламуєте у соцмережах вірші. Свого часу ви їздили на передову, аби продекламувати перед військовими. Що порадите ще українцям, аби не втрачати духу та позитиву? Й де самі зараз черпаєте натхнення?

Для мене зараз найбільше джерело натхнення це наші хлопці. У мене є друг, у якого з 24-го лютого було всього-на-всього три вихідних. Для мене це приклад. Люди, які не покинули нашу країну. Для мене приклад гурт ДахаБраха, Dakh Daughters, Влад Троїцький, які не просто поїхали за кордон, а роблять там дуже багато для України, постійно нагадують людям у всьому світі про війну в Україні.

У мене теж є запрошення на грудень на участь у новій постановці у Франції, з України запросили мене та гурт Dakh Daughters. Це україно-французький проєкт, там французькі актори, французька команда. І ми будемо грати українською мовою. Це потужний міжнародний проєкт. Мені б дуже хотілося взяти участь, та поки не знаю чи вийде, чи буде змога покинути країну. Думаю, все буде так, як має бути. І там я буду робити все можливе і максимально розповідати всім про нас, про нашу війну. Бо європейці думають, що Україна це десь там, далеко. Їм треба постійно нагадувати, вони як маленькі діти, думають, що все безпечно, все класно. І насправді тільки зараз починають відчувати, що відбувається: на своїх зарплатах, на своїй шкурі.

Криза не лише в Україні, вона в усьому світі. Надихають от такі люди, які попри складнощі, коли часом накриває так, що не знають, що робити, збирають себе докупи й пропагують українське.

І ще 6 цікавих фактів про український фільм "Снайпер Білий ворон"

Запрошення українців в кіно на "Снайпера. Білого ворона"

Зараз триває другий тиждень прокату фільму "Снайпер. Білий ворон". Поділіться з українцями, чому ми обов’язково маємо переглянути його на великих екранах. Запросіть у кіно.

Я хочу, щоб українці пішли дивитися "Снайпер. Білий Ворон", щоб вони ні на секунду не забували, кому ми маємо дякувати за ранкову каву та за прогулянки більш-менш мирними вулицями. І, переглянувши фільм в кінотеатрах, ви підтримаєте українське, українську культуру. Це реально гідне кіно і я це кажу не тому, що там знімався, це не тільки мої слова. Сходіть і подивіться гідне кіно. Кіно, яке змушує тебе щось відчувати. Це кіно точно нікого не залишить байдужим.

"Снайпер. Білий ворон": дивіться трейлер онлайн