Софія в її виконанні – це символ сильної, впевненої у собі жінки, яка бореться не лише зі злочинцями, а й з упередженнями у суспільстві. В рамках проєкту "Інтерв'ю24" Юлія ексклюзивно поділилася своїми думками про роботу над роллю Софії, важку депресію, життєві виклики. Крім того, акторка відверто розповіла про особисте: її бачення фемінізму, вплив війни на стосунки з коханим та роль української мови в сьогоденні.

Дивіться також "Жіночий лікар", новий серіал і благодійні бранчі: щире інтерв'ю з акторкою Анастасією Цимбалару

Ви здобули неабияку популярність завдяки своїй ролі у серіалі "Парочка слідчих". Як ця прем'єра вплинула на вас?

Насправді я не відчуваю жодної різниці між своєю аудиторією у 2021 році, коли в мене щойно вийшло буквально пару серіалів, і станом на 2025 рік, коли вже кілька проєктів добре так прогриміли. Але справді, поки що це стосується лише того, що я бачу, як зростає моя аудиторія в інстаграмі й з'являється невелика впізнаваність у тіктоці – іноді помічаю погляди на вулиці або хтось підходить. Проте, чесно кажучи, я не знаю, що саме має вплинути на мене, аби я по-справжньому відчула цю популярність.

Які риси у вас та вашої героїні Софії із серіалу вважаєте схожими?

Те, як вона позбувається фінансової та емоційної допомоги батьків. Хоча вона й була дуже самостійною ще до цього, але все одно мала підтримку – і знала, що в будь-який момент не залишиться сама. І тут трапляється такий переломний момент, де вона стає по-справжньому самостійною. Так само було й у моєму житті.

У мене дуже хороші стосунки з мамою. Я її дуже сильно люблю, і вона завжди підтримувала мене у всьому. Вона – приклад для мене і для багатьох. Тому що вона дала мені змогу самостійно робити висновки й обирати свій шлях. Вона завжди знала: це моє життя, і як я захочу – так і буде. Тому, коли я сама переїхала в Київ у 17 років, все одно мала її емоційну підтримку.

Але от той самий переломний момент у мене теж трапився. Це було за рік до закінчення університету. Я почала знімати кімнатку у знайомих. Тоді мама ще допомагала фінансово, але з'явилося відчуття сорому – що я вже доросла, маю стосунки, а все ще частково залежу від неї. У мене вже були свої гроші, я заробляла на проєктах, але боялася витрачати їх. І все одно знала: мама завжди буде поряд, підтримає в будь-який момент.

І ось якось – не пам'ятаю точно, чи це був 2022 рік, чи трохи раніше – мені в голову прийшла думка: я більше не хочу брати гроші. Взагалі. І з цього моменту почалася нова ера мого життя. Я почала покладатися тільки на себе, на свого чоловіка. У нас тепер родина, і ми – окрема частинка суспільства.

Крім того, що в нас з батьками був цей переломний момент, ми обоє дуже сильні характером. Як би нас не гнули, не проганяли – ми все одно йдемо до кінця. Я наділила її (персонажа – Кіно 24) саме такою впертістю – і наші сценаристи теж. Я їй так підігріла цю впевненість! І ось цей гострий гумор – він мені теж дуже близький. Насправді в нас з нею багато спільного. Це ж, по суті, я. Просто з новою історією й кількома особливими рисами, які мені подарували.

Юлія Буйновська
Юлія Буйновська / Фото з особистого архіву акторки

Багато у кого є питання до фіналу цієї історії. У своїх прямих ефірах в інстаграм ви розповідали, що не знаєте, чому режисери вирішили зробити останній епізод саме таким.

Я насправді не знаю, чому камеру перевели на дерево. Спочатку я така: ну а справді, чому не можна було закінчити поцілунком? Але потім, знаєте, я ввечері посиділа, подумала – чому ж так зробили.

І в мене, і в мого чоловіка є улюблений серіал – "Касл". Там головні герої починають проявляти симпатію одне до одного, здається, тільки на початку чи в кінці четвертого сезону, а всього їх вісім! От наскільки треба вміти тримати інтригу, тримати глядача, щоб він прямо жадав, коли ж вони нарешті будуть разом. Вони ідеально підходять одне одному, поступово розкривається вся лінія їхнього життя, вони розуміють одне одного – це фантастика.

Тому, чесно кажучи, зараз я підтримую те, що у нас такий ніби змитий фінал – і нехай там буде те дерево. Бо якщо це багатосезонна історія, я хочу, щоб вона справді була цікавою. Щоб люди чекали, хотіли, жадали цього продовження.

Чи є у вас бажання знятися в другому сезоні "Парочки слідчих"? Як ви ставитесь до можливості продовження серіалу?

Наразі я дуже сильно чекаю. Таке сильне бажання з'явилося після перегляду. У нас сформувалося своє ком'юніті людей, яким теж сподобався наш серіал. І я відчула таке тепло, наче моя сім'я мене підтримує і каже: "Блін, це так класно, це так достойно".

Я відчула той самий домашній затишок, який було дуже-дуже давно, ще до війни. Звичайно, я хочу продовжувати цю історію.

Як думаєте, чи буде таки 2 сезон?

Ну, все писалося так, щоб було продовження. Тобто сценаристи одразу закладали, що такий шанс може з'явитися. Я дуже сподіваюся і вірю, що попри всі історії з тим, що наші глядачі, на жаль, почали зливати серії в телеграм-канали, і через це канал "1+1" довго не міг зрозуміти, чому падають рейтинги… але зрозумів – я все ж таки сподіваюся, що вони пробачать глядачам і продовжать цю прекрасну історію.

"Парочка слідчих": дивіться онлайн 1 епізод серіалу

Над чим працюєте після "Парочки слідчих"? Чи є у вас роль, про яку ви мрієте?

Ми вже випустили "Будиночок на щастя", маємо шість серій шостого сезону. Ця історія просто неймовірна, і я щаслива, що долучилася до цього сезону. Думаю, він буде супер особливим. І, звісно, дуже сильно сподіваюся на продовження.

Наразі я вже працюю над новою історією – готуюся і фізично, і емоційно, морально. Трохи дала собі спокій після останнього проєкту, набираюся сил, енергії – і скоро треба буде викладатися на всі 130%.

Немає якоїсь конкретної ролі, про яку я мрію. Але оскільки я дуже люблю читати автобіографії – а це, мабуть, найцікавіше, що я зустрічала, бо це історії справжніх людей, – це не може не захоплювати. Мені б дуже хотілося зіграти когось із реального життя – можливо, відому українку. Я справді була б щаслива й дуже пишалася такою роллю.

Якщо дивитись уважно, у "Парочці слідчих" досить часто висвітлюється тема фемінізму. Ваша героїня перебуває в епіцентрі чоловіків, які часто "підколюють" Софію тим, що вона – жінка, тому ця робота не для неї тощо. Чи звернули ви увагу на це у стрічці?

Так, насправді там є окрема серія, де дуже сильно відкривається ця тема. І по всьому серіалу, в принципі, показано, що жінку беруть на головну посаду. Якщо уважно дивитися, то з третьої серії Софія повністю змінює свій образ. В принципі, це не стосується тільки серіалу, але й нашого світу: ми справді маємо дуже сильний тиск. У перший день на роботі вона (Софія – Кіно 24) була дуже вишукана. Це її звичний образ, і ніколи з цим не було проблем. А тут вона приходить, і всі чоловіки виглядають супер стримано, професійно, майже всі (сміється – Кіно 24).

На мою думку, у таких ситуаціях дуже важко через страх неприйняття. На роботі дівчата часто бояться показувати себе в красивому світлі в плані зовнішності, бо тебе можуть сприйняти несерйозно. Образ Софії змінили на третій серії, щоб глядачі та наші інші герої побачили, що, окрім того, що вона дуже красива, вона ще має великі таланти, дуже перспективна, і в неї чудовий розум.

На жаль, є така тема у нас. І насправді у свої майже 25 років я потроху стираю все, що накапало мені в голову, і будую свою нову реальність. Стосовно фемінізму – це дуже цікава тема, але я дуже обережно до неї підходжу. Тому гучно висловлюватися ще не буду.

Чи стикаєтесь ви у житті з моментами, де такі питання постають гостро? Чи доводилось вам колись відстоювати свої кордони та можливості, як жінки, так, як це доводилось робити Софії у "Парочці слідчих"?

Звичайно, так. І це доволі часта історія. Таке вже наше суспільство, поки що. Це часта тема і в нашій професії, коли ти маєш доводити, що ти професіонал.

Я не стикалась особисто з тим, щоб чоловіки прямо сильно порушували кордони, але з самого початку, як тільки бачу, що носочок ноги рухається в напрямку мого кордону, я дуже чітко даю зрозуміти, що тут вам не раді. За межами й близько – все ок. Як тільки ви заходите на мою територію, а я не дозволяла, то це буде чесна і відверта розмова з цього приводу. Я не боюся відстоювати свої кордони.

Чи є у вас якісь амбіції, окрім акторства? Я читала, що ви мрієте про власний бренд. Що це може бути: одяг, косметика, чи щось інше?

Так страшно щось таке планувати та казати такі гучні слова. Я достатньо позитивний реаліст, але розумію, що може бути сьогодні, завтра, в будь-який момент. Тому наразі я змінила слово "амбіції", "мрії" й "цілі" на дуже просте слово – "хотілки". І так, у мене вони є.

Я не дуже люблю про це говорити, але насправді тема свого бренду ведеться ще з моїх 16 років, і мені це дуже цікаво. Я, тканини, одяг і стиль — це просто… Ці теми плавають зі мною в одному прекрасному морі. І мені дуже хочеться. Але наразі в мене немає так багато сил, щоб взяти й зробити щось шикарне. Тому потрошку, але думаю, я до цього обов'язково прийду.

Юлія Буйновська
Юлія Буйновська / Фото з особистого архіву акторки

Мої ідеї не закінчуються, в мене є прекрасна надивленість, є свій смак. Буде дуже круто, якщо буду висвітлювати та говорити своїм одягом на тему, що таке жінка, як вона може виглядати, як до неї треба ставитись. Мені це дуже цікаво.

Чи є у вас амбіції знятись у фільмі, який міг би претендувати на Оскар? Або ж, можливо, ви б хотіли знятись для Netflix?

У мене є улюблені фільми, які отримували номінації на Оскарі. В принципі, якщо буде цікава історія, цікавий персонаж і хороший сценарій, то, я думаю, він зможе потрапити на Netflix і навіть отримати номінацію на Оскар, чому ні?

Але поки немає хорошого сценарію, немає можливості туди потрапити. Але дуже хочеться. Хочеться попрацювати над персонажем, зробити щось, щоб оцінили, щоб я подивилась і сказали: "Вау, це неймовірно!".

Ви часто ділитесь щасливими моментами в інстаграмі із вашим коханим чоловіком Єгором Козловим, який, до речі, теж є актором. Ви знайшли своє кохання на знімальному майданчику?

Інстаграм – це мій особистий альбом. Я теж періодично заходжу і можу передивлятися наші відео, і мені дуже приємно це дивитись. Але я хочу наголосити на тому, що те, що ми бачимо в інстаграмі, не є тільки однією реальністю. Це не означає, що немає зворотного боку. Бо, так, життя дуже складне.

Юлія Буйновська та Єгор Козлов
Юлія Буйновська та Єгор Козлов / Фото з інстаграму акторів

Наші стосунки почалися під час коронавірусу. Потім почалась війна. І наша маленька родина проходила, проходить і, скоріше за все, ще пройде багато етапів. І це складно, це дуже складно. Хотілося б, щоб воно все було тільки ідеально, і ми сміялися, усміхалися і раділи нашій родині. Але ми звичайна сім'я, як і всі інші, які постійно, щодня працюють над своїми стосунками. Ось і все.

У "Парочці слідчих" ваш чоловік також зіграв роль, щоправда, епізодичну. Як це, грати на майданчику абсолютну байдужість до того, кого насправді кохаєш?

Так, мій чоловік знявся в епізодичній ролі. Я була така щаслива, що хоч на два дні побуду з ним на майданчику, бо в той період я майже не була вдома. А якщо була, то тільки там ночувала і все, бігла на майданчик. І щоб побути південька з коханим на одному майданчику – та це дар Божий. Я дуже була щаслива. Ну і це, звичайно, дуже комфортно грати зі своїм чоловіком.

Ми дуже хочемо якийсь спільний проєкт, де разом зможемо створювати цікавих персонажів. Словом, грати зі своїми подругами, зі своєю родиною – це дуже-дуже крута ідея. Так що я мрію, щоб у нас був ще хоча б один проєкт.

Чи не відчуваєте конкуренції у вашій молодій сім'ї щодо ролей у серіалах?

Не лише в сім'ї немає конкуренції – серед моїх найближчих друзів її немає. Це моє найближче коло, моя родина, і я одразу попереджаю, оскільки воно в мене новеньке.

У мене є подруги, витримані часом – 17 років дружби, 13 років дружби. Там, звичайно, через те, що ми росли разом, про ніяку конкуренцію не йдеться. А моїм новим подругам я одразу сказала, що я терпіти не можу конкуренцію. Я її не сприймаю, і в моїй родині на цю тему ти можеш сказати відверто. Ти можеш підійти до мене і сказати: "Юля, я тобі зараз так заздрю, що ти взяла аж цілих дві ролі, а в мене немає. Мені дуже сумно, мені прикро, що я не можу заробити гроші, що я не можу проявитися. Поговорімо на цю тему". І ми поговоримо.

Юлія Буйновська
Юлія Буйновська / Фото з особистого архіву акторки

І так може бути у зворотному напрямку. Я теж можу сказати: "Блін, Настя, капець, ти там створила такого класного персонажа. Мені так образливо, що в мене не було такої можливості". В нас є рот – ми говоримо. Бо ось це замовчування проблем – ні. Такого я терпіти не буду.

Чи вплинула війна на вашу пару? Як ви разом переживаєте ці складні часи?

Звичайно, війна вплинула на нашу пару. По-перше, ми одружилися на початку війни. Це була наша друга річниця. І були дуже складні часи. Якби тоді ми не взялися за руки й не пішли в одному напрямку, думаю, це могло б закінчитися дуже сумно. Були, звичайно, моменти, коли сил вже просто не залишалося, і ми хотіли здатися, але такі от моменти нас ще більше об'єднали, і ми якось, Боже… я не розумію, як ми це все пройшли насправді, але пішли далі. І зараз ми разом.

Багато хто на початку війни боявся, що доведеться змінювати професію. Чи було у вас відчуття після 24 лютого, що професія актора тепер нікому не потрібна?

Ми з тих людей, які думали, що наша професія не знадобиться, бо чим вона може допомогти на війні? І тому почали думати, як допомогти собі хоча б мінімально.

Тоді Єгор продавав настільні ігри, бо це одне з перших, що відкрилося в торговельному центрі. Потім крутив шаурму. Згодом знайшов невеличкий заклад недалеко від нашого дому, працював там як офіціант і потім працював в новому ресторані. Тоді вже з'явився якийсь перший натяк на те, що наша кіноіндустрія воскресає. І Єгор отримав роль. Це було величезне щастя, тому що ми все-таки митці, й дуже хочеться створювати. Душа дуже боліла без нашої творчої роботи.

Я працювала, як тільки відвезла маму й бабусю за кордон. Знайшла собі роботу в кав'ярні біля нашого дому. У той момент, коли ти розумієш, що життя починається абсолютно заново, і знову все з чистого листа, ти нікому не потрібен. І я почала думати, в яку сферу можу податися.

Юлія Буйновська
Юлія Буйновська / Фото з особистого архіву акторки

Тоді трапились правильні люди. Знаєте, коли ти шукаєш якісь відповіді, вони приходять з усіх сторін. І я почула тоді свою колишню агентку, бо ми дуже любимо моду. Ми готові розмовляти на цю тему десятки, просто сотні годин. І вона сказала: "А що, якщо там баєр чи щось таке?" І одного ранку я прокидаюся і така: "Стиліст, я можу бути стилістом". Знайшла курси, я їх закінчила, чому безмежно рада. Так створився мій інстаграмний блог про моду, де я можу самовиражатися. Я не працюю стилістом наразі й, напевно, і не захочу більше, але створювати для себе образи, допомагати своїм подругам створювати образи й міняти їх стиль – це з задоволенням.

За останні роки в нашому кіно нарешті почали давати дорогу молодим українським акторам. Чи часто ви чули відмови на свою адресу?

На популяризацію наших акторів дуже позитивно вплинуло те, що російські актори покинули нашу країну. У нас з'явилося більше роботи.

У мене з 2021 року все якось правильно склалося. У мене була ціль, я до неї йшла, я отримувала дуже хороші пропозиції, хороші проєкти, я росла на цих проєктах, мене вчили актори, режисери, безмежно їм вдячна. І насправді до початку війни я відчувала, що в правильному місці, в правильному напрямку. З початком війни в мене все просто поламалося в моїй голові. Я не розуміла, куди далі йти, чи треба мені повертатися в цю професію.

Юлія Буйновська
Юлія Буйновська / Фото з особистого архіву акторки

У момент, коли почали з'являтися натяки на якісь ролі, я отримала проби. Приїжджала на ці проби 4 чи 5 разів. Це було дуже далеко від мого дому, зима. І врешті-решт канал відмовив мені й взяв іншу дівчину. Я плакала своєму агенту, що так хочу свою роботу, я просто жити без цього не можу. І от з того моменту наче все посипалося.

Я вперше стикнулася з відмовами. Ролей ставало все менше й менше. Мені здавалося, що щось поламалося в мені, що більше не вмію грати, не можу. Я наче втратила позитив, і ось цей вогник більше не горів в моїх очах. Так дуже довго продовжувалося. Багато відмов було. Потім пішли проєкти за копійки. Там, де ти на цю суму приїхав, зайшов додому, взяв трішки їжі, нагодував Єгора й поїхав працювати. Фу, кошмар. Потім почалися невеличкі проєкти. І потроху-потроху я досі відновлююсь, бо це наче був шлях знову з чистого аркуша.

Ви розпоіідали, що досить рано, у 18 років мали депресію. Що стало причиною такого стану? І як підтримуєте ментальний стан і мотивацію під час таких важких часів?

Так, дійсно, в 18 років я дізналася, що маю депресію. Це сталося через те, що я не знала, як правильно прожити розставання з людиною. Тим паче, я вважаю, що 18 років – це ще дитина, і твоя нервова система ще не досконала, вона в процесі розвитку. І от якраз у той момент, коли їй по максимуму потрібна підтримка, її поламали, ще й так добряче потоптались. А далі, через те, що це театральний ВНЗ, ти постійно чуєш, що актор має бути голодним, актор має бути нещасним, і лише тоді він – хороший актор. І ти до того додаєш: актор має бути нещасним, голодним, все. Ні, я не можу бути щасливою. Додалося дуже сильне виснаження, нелюбов до себе, нерозуміння, чому так сталося. І зараз можу сказати, бачачи, який шлях я пройшла, це був прекрасний шлях, дуже складний, але я рада, що я тут.

Почнемо з того, що моя мама психолог уже понад 15 років. Як тільки вона дізналася, вона надала мені дуже хорошого психолога, з яким я просто не зійшлась характером. Коли мама пропонувала мені зробити якісь вправи, щось разом помедитувати, я така: "Ні, мама, це все фігня, я не буду це робити". Але коли проблеми стукають у твоє віконечко, ти такий: "То що там робити? Я все це зроблю". Потім був ще один психолог, і ще, і аж сім спеціалістів. З поглядом на все, що трапилося зі мною, я не розумію, як можна було не розпізнати те, що мене треба перенаправити до психіатра, який би, я думаю, набагато раніше зміг мені допомогти.

Я дякую за досвід, дякую за дуже цікаві теми. Ми проробили всіх "мам і тат". Але хотілося б, звісно, насолоджуватися життям, а не у свої прекрасні юні роки переживати повний внутрішній апокаліпсис.

Майже одразу я прийшла до йоги. Звісно, це не спеціаліст і не лікар. Але це підтримка. І завдяки йозі, завдяки тому, що в мене дуже розумна мама, яка не тикала мене в обличчя порадами, а дуже обережно вела мене і просто була поряд, підтримувала.

Мама навіть не хотіла зізнаватися собі, що у мене депресія. І це болючий момент. Мамі було дуже важко якось прийняти це, навіть враховуючи те, що вона дуже хороший спеціаліст.

Юлія Буйновська
Юлія Буйновська / Фото з особистого архіву акторки

Насправді, мені полегшало тільки, коли я прийшла до психіатра і виявилося, що, як би я не боролася, на жаль, серотонін просто не проходить в мій мозок, бо він закритий кортизолом. Ці молекули не доходять до мозку. І єдине, що мені треба було – щоб спеціаліст у правильний момент допоміг. Вже є медикаментозне втручання, все добре, мені це дуже допомагає жити. Я відкрила очі й така: "Вау, невже так можна було жити з 18 років?".

Якщо ви відчуваєте натяк на те, що ви в червоній зоні, то треба терміново летіти до свого психолога (якщо він у вас хороший) або до психотерапевта. Психотерапевтом може бути лише лікар-психіатр. І тоді він може призначити вам або медикаментозне лікування, або лікування в терапії. Я буду на цьому наголошувати, що все-таки ви можете підтримувати свій стан, але перше, що треба зробити, – звертатися до лікаря. А потім, звісно, підтримувати свій стан спортом, тим паче йогою. Не забувати про прогулянки. Мене все заново вчили: як жити, як ходити, як дихати. Мене Єгор водив по 5 хвилин гуляти, тому що я здавалась.

Дуже хотілося б, щоб з людьми, які мають схожу проблему, був той, хто зможе зрозуміти. Я не знаю, як ми впоралися. Коли мені стало легше, зрозуміла, наскільки важко було Єгору. Він, намацуючи правильний шлях, якось дійшов до правильного напрямку зі мною.

Як ви допомагаєте собі у моменти труднощів сьогодні?

Я трудоголік і наразі працюю над цим. Я не одразу розумію, що перевтомилася. І оці вигорання дуже неочікувано приходять у моє життя. У мене є лікар, який веде моє медикаментозне лікування. Це лікар-психіатр. Вона ж є моїм психотерапевтом. Я звертаюся до неї вже достатньо рідко, раз на три-чотири місяці, якщо є така нагальна потреба. Але щомісяця вона переглядає моє медикаментозне лікування.

От наразі я маю вигорання, і вона направила мене до психолога, який щотижня допомагає мені впоратися з цим. У мене є група підтримки. І я бачу, наскільки світлішою стала моя голова, коли ми пропрацювали все, що було, коли мене навчили правильно жити й дихати. Труднощі зараз не здаються такими глобальними. З таким розумом я можу бачити реальну картину і допомагати своїм близьким. Не нав'язувати, а просто говорити свою думку. Але це так прекрасно! Я навіть трішки заздрю людям, які так жили й живуть.

Ви родом з Харкова, де велика кількість російськомовних людей. Як ви ставитесь до того, що сьогодні багато хто досі не перейшов на українську?

Так, я родом з Харкова. Дійсно, там дуже багато російськомовних людей. Я була там не так давно. Але, знаєте, мене приємно вразило те, що навколо були лише україномовні. Єдиний, хто говорив російською, це був таксист. Ну, я не буду хамити, навіть не висловлюватиму свою думку, тому що, якщо за три роки людина не захотіла перейти на українську мову, то навряд чи вона це зробить. Мене хвилює моя родина. Мене хвилює, щоб у моїй родині говорили українською мовою.

Моя школа, ми всі розмовляли російською мовою, і коли я вступала в університет, це була величезна проблема, тому що я знала 5-6 слів і свій матеріал, який розказувала на вступі. І два з половиною роки я вчила українську, мені було дуже важко, але я рада, що ще тоді прийняла це рішення.

Мені було соромно, що я в оточенні, де всі говорять українською мовою, бо в нас україномовний майстер, а я не говорю. Я часто мовчала, тому що просто не знала, як висловитися. Був протест, але я прийшла до свого вибору. І насправді ми перейшли ще у 2021 році, коли почали знімати серіал "Полкан".

До цього в мене були проби на україномовний проєкт. І мене не взяли через те, що в мене була неорганічна українська мова. Я так засмутилася, це була просто моя улюблена режисерка. І вона каже: "Юля, ти прекрасна, але в тебе дуже погана мова, розумієш?". Я чоловіку так плакала. Він каже: "Юля, давай переходити, бо інакше так і буде далі". І якраз десь через 2-3 місяці я отримую головну роль у серіалі "Полкан". Ми тренувалися просто щохвилини.

З того моменту я не захотіла переходити на російську. В моїй родині це було важко, тому що, якщо в мене в оточенні хоча б була українська мова, то там її не було. І мамі було дуже важко, вона старається і досі. Я розмовляю лише українською зі своїми рідними. І як приємно, коли навіть моя бабуся, яка все життя розмовляла російською, телефонує мені і говорить українською.

Дехто вважає, що "лагідна" українізація не спрацювала і варто спробувати жорстку. Що ви думаєте з цього приводу?

Насправді мені дуже шкода, що є такі люди. Навіть серед молоді я чую, коли ми виходимо прогулятися з Одрі (домашній улюбленець – Кіно 24), що саме підлітки навіть не намагаються розмовляти українською. Дуже сумно від цього. Сумно, що вони слухають російську музику. І я цього не розумію. Чи ми не разом переживали цю війну і досі переживаємо? Правда, я не знаю.

Я свій вибір зробила і в моєму оточенні говорять лише українською мовою. Мені здається, ми багато чого робимо, щоб люди зрозуміли, що варто говорити й знати нашу мову.

Інколи настає момент, коли я настільки злюсь, що можу не відповідати, якщо до мене говорять російською. А тим паче, якщо це в закладі, наприклад, офіціанти. Так сталося зі мною в Одесі. Там до мене підійшов офіціант і говорив російською. Давайте так: ви можете вдома, за закритими дверима, розмовляти хоч в'єтнамською. Але ти виходиш у люди і, якщо ти ще й обслуговуєш людей, то маєш говорити нашою мовою. Ну, мені б дуже хотілося, якби все ж таки люди намагалися.

Ви навчалися в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення. Чи стикались ви за часи студентства з проблемами, про які сьогодні говорять всі: насильством, маніпуляціями чи харасментом від викладачів?

Так, навчалася в Карпенка-Карого. Насправді нам пощастило набагато більше. Коли я тільки йшла в університет, я вже знала, що мене чекає. Всі творчі професії, чомусь, ми звикли сприймати так: "Вона нормальна, просто вона творча, в неї своє бачення, так, вона кричить, але вона творча". І це дуже дивно. Я бажаю, щоб такого більше не траплялося.

Юлія Буйновська
Юлія Буйновська / Фото з особистого архіву акторки

Були викладачі, які дуже часто підвищували голос. Але, ставлячи себе на їхнє місце, я розумію, що коли в тебе багато людей, і ти намагаєшся донести свою думку, тебе ніхто не слухає, або слухають дуже погано, не роблять домашні завдання чи не виконують етюди, то це важко. Ти вкладаєш всю душу, а в нас були й такі викладачі, які дуже сильно хотіли, щоб у нас все вийшло. Але трапляються й люди, які не хочуть нічого робити.

Я сумую за університетом, але так, дуже багато поганих моментів траплялося. І не тільки на нашому курсі. Я знаю багато історій, і мені соромно за ці історії. Просто за голову берешся, коли слухаєш зараз. А воно все відкривається й відкривається. Паршиво. Дуже страшно. Але я рада, що ця тема піднімається, тому сподіваюся, далі такого не буде. І наразі наші молодші учні вже знають, як відстоювати свої права.

Щодо нашого курсу, в нас була нечесна ситуація, коли викладачка любила і бачила на своєму курсі лише чоловічу сторону. А ми, прекрасні жіночки, наче просто існували, а ось цей хлопець – найталановитіший, все. А всі інші – виходьте звідси. І це було дуже образливо. Бо звідти й почалася ця конкуренція. Я зараз критично ставлюся до конкуренції, тому що нам її "всаджували", вирощували. А я протестувала й далі протестую. Конкуренція між жінками… хтось типажем більше підходить, хтось – менше. Навіть не хочу говорити про конкуренцію. Слава Богу, це на мене не вплинуло, але на когось вплинуло. І в когось ця злість проростала. У нас були крики, маніпуляції. Я прекрасно це пам'ятаю. Були часи, коли я не розуміла, що я роблю в університеті. Дуже хотілося піти. Наразі ми випустилися. І все, маю інше життя.

Але все одно я дуже вдячна своєму майстру за те, що, як мінімум, вона мене взяла. Вдячна за те, що в мене все ж таки була свобода дій. І вона (майстер – Кіно 24) була людяною. Часто траплялися випадки, коли хтось міг захворіти. Я тоді жила в гуртожитку, і вона передавала гроші на ліки нашим студентам – зазвичай це були хлопці. Але все одно – як людина вона хороша.

Якщо говорити про неї як про майстра – так, є певні недоліки. Часто мені було некомфортно працювати, тому що хотілося надихатися, коли навчаєшся, а не захищатися. Але ті важкі моменти в театральному виші, які я пройшла, навчили мене боротися. Я знаю, як можу відповісти, знаю, чого я варта. Бо тоді мені довелося добряче попітніти, щоб довести, що я чогось варта. Йти й не здаватися – причому на користь собі – цього я навчилася ще тоді.

Які українські стрічки ви б точно порадили подивитись усім?

Стосовно українських стрічок, то вони зараз такі красиві, цікаві, є над чим подумати. Останні фільми, які я подивилася: "Божевільні" – прекрасний фільм. "Смак свободи" – такий красивий і легкий. "Потяг на 31 грудня" – дуже мила та добра історія. Мені дуже подобаються "Уроки толерантності" – це прекрасний фільм, просто неймовірний. "Спіймати Кайдаша" передивляюся. "Довбуш" теж дуже сподобався. "Козаки. Абсолютно брехлива історія" – це серіал, він фантастичний, так підіймає настрій, і ти чекаєш кожну наступну серію. Дуже-дуже рекомендую.