Документальну стрічку "Рози" створювали впродовж 6 років – фактично з часу створення колективу. Він розкриває особистості та ролі сімох учасниць музичного колективу Dakh Daughters, зокрема на фоні подій Революції Гідності. Під час прем'єри фільму на Одеському кінофестивалі у залі лунав сміх і сльози, а після показу – оплески, що не стихали.

Не пропустіть Сучасні українські фільми, які вразили весь світ: претенденти на Оскар, нагороди, відгуки

Особлива історія унікального мюзиклу "Рози. Фільм-кабаре"

Продюсеркою стрічки виступила Олександра Кравченко., яка переконує, що це саме той фільм, в якому є і любов, і рух, високе і низьке, революція та карнавал, сміх і сльози, сум і радість: "одним словом, все як в житті, все як в кабаре".

У нас дуже давня історія. Ми всі – актриси театру “Дах”. У нас є два великих вчителі: режисер Владислав Троїцький та наш драматург Клім (Володимир Клименко – Кіно 24). Одного разу ми мали їхати на гастролі в Париж. Аби було веселіше їхати, я запропонувала дівчатам зробити гурт, який міг би виступити в кабаре, бо це була моя мрія. Отак все почалося,
– поділилась після показу фільму зі сцени фестивального центру "Родіна" учасниця колективу Ганна Нікітіна.

Режисерка Ірена Стеценко зізналась, що Троїцький не брав участі у створенні кіно, але чимало було запозичено саме з його драматургії. Це її режисерський кінодебют, адже раніше вона працювала звукорежисеркою фрік-кабаре.


Кадр з фільму "Рози. Фільм-кабаре" / Фото з архіву режисерки Ірени Стеценко

За словами Ірени, з гуртом-кабаре Dakh Daughters її познайомив чоловік, оператор Сергій Стеценко. Він багато для них вже знімав, і вони дуже швидко увійшли в життя режисерки. Соломія Мельник, одна з учасниць жіночого гурту, запропонувала взяти звукорежисером теж дівчину. Вони почали співпрацювати ще до Революції Гідності. Але і тоді, переконує Ірена, стало зрозуміло, що до всього, що відбувалось довкола треба ставитись серйозно.

Чим вражає сюжет фільму про Dakh Daughters

Фільм показує, як під час нелегкої зими 2013-2014 років дівчата виходили з "майданівським" запалом, барабаном й співами перед редутами поліції. Вони вітали ненасильницький протест, створення замість руйнування. Учасниці стверджують, що і самі формувались як особистості на тлі подій Майдану.

Миротвориці та міфотвориці. І кожен концерт – терапія,
– говорять дівчата про себе.

Після гастролей в Європі їх нарекли "сиренами Революції". Тоді Троїцький висловлював побоювання, що за цим клішуванням можуть не розгледіти творче наповнення колективу. На екрані нам пропонують чесні залаштунки, де дівчата дають інтерв’ю, виснажені від тривалої варти на Майдані, втрачають лік часу та не приховують своїх емоцій.

Вони переконують, що для них завжди важливим був незмінний меседж: в першу чергу, вони музиканти, артисти й громадяни своєї країни. Суть в тому, що які б не були перипетії в політичному житті, вони люблять свою країну і розуміють, що хочуть створювати шлях неруйнівний. Це значно довший еволюційний шлях, він дуже клопіткий і тяжкий.

Розумієш, що ставши на шлях створення, мусиш дуже багато на що оглядатись. Жінка, зберігаючи життя, розуміє, що для його збереження має бути ресурс як фізичний, так і психічний, моральний. Це важливий момент, коли ти створюєш країну, життя, дитину. Мусиш розуміти, що в тебе велика відповідальність і ти не можеш покласти її на когось. Розумієш, що ти громадянин країни, і її інтереси захищаєш у першу чергу. Розумієш, що країна неподільна, люба, наша,
– каже акторка Наталка Біда.


Кадр з фільму "Рози. Фільм-кабаре" / Фото з архіву режисерки Ірени Стеценко

"Рози. Фільм-кабаре" – це кіно про магію, яка захоплює глядачів та самих творців кабаре, про підтримку своїх своїми навіть у страшні часи, про відсутність страху бути смішними. Фільм може видатись близьким тим, хто не втрачає почуття драйву, цінує та любить мистецтво у всіх його проявах.

Сюжетна поліфонія

У фільмі все динамічно крутиться довкола Майдану, музики й гострих рефлексій.

Режисерка Ірена Стеценко запевнила, що Революція Гідності – це та подія, яка перевернула їхні життя. З тією драматургією вони живуть й надалі. На це все й нанизується. Режисерка намагалась передати життя кожної із сімох дівчат-учасниць, адже вони настільки різноманітні та яскраві! Їй здалось, що варто наміксувати шарами ці всі емоції, відчуття, тональності, нотки й таке інше. Ірена ствердно заявила: "Я збирала емоції, аби передати дух".

Режисер монтажу Микола Базаркін переконаний, що форма "Рози. Фільм-кабаре" обумовлена жанром фрік-кабаре, у якому працюють Dakh Daughters. Він підкреслив, що дуже складним був процес створення фільму, адже це виклик для документального кіно, де є необхідністю розкрити одразу сім персонажів.

Загалом ми хотіли зробити фільм, який можна переглядати не раз. Зараз все більше людей примудряються щоденно дивитися відео на прискоренні, швидше сприймати інформацію, тому, думаю, що наш швидкий монтаж буде легким "в прочитанні" і через двадцять років,
– запевнив Микола.

Кіно також демонструє іншу сторону сценічного лоску: як дівчата цілком буденно змивають грим у потязі, зривають аркуші календаря, роздають з капелюха незнайомим людям цукерки, співають самі для себе й багато-багато сміються. Ми бачимо їх не лише зірками вітчизняного фрік-кабаре чи то пак театрального перфомансу, а простими людьми, які живуть, жартують, радіють та сумують, а не лише думають про долю народу 24/7. Це кіно зменшує відстань між ними та нами.