Актор розповів 24 каналу, що зніматися в українському фільмі було справжнім викликом: "Дивно і складно опинитись в ситуації, коли я не розумію жодного слова". Однак, в роботі з режисером Владом Климчуком вони змогли знайти спільну мову.

До теми Про рок-музику та персонажа-нарциса: ексклюзивне інтерв'ю з Хостікоєвим про "Найкращі Вихідні"

Як відомо, фільм "Найкращі вихідні" має чотири сюжетні лінії. В одній із них хлопець із Німеччини, якого зіграв Еліас Райхерт, приїжджає в Україну і влаштовується волонтером на Atlas. Поки парубок намагається закохати в себе дівчину Ольгу, в яку перевтілилася Дар’я Петрожицька, губить закордонного хедлайнера фестивалю Пітера Похера.

"Найкращі вихідні": дивіться трейлер

Чим закінчилася ця історія, – дізнаєтеся після перегляду фільму про найкращі вихідні. А наразі читайте ексклюзивне інтерв’ю з Гансом Йоргом Бертхольдом.

Інтерв’ю з актором Гансом Йоргом Бертхольдом про фільм "Найкращі вихідні"

"Виглядаю як справжній RockStar" – з такими словами 57-річний німець завершив зйомки в українському фільмі. Що цікаво, аристократичний характер самого актора вдало поєднався зі сценічним костюмом його персонажа Пітера.

Привіт, Гансе! Це ваша перша роль за межами Німеччини, точніше в іноземному культурному просторі?

В умовах іноземної культури – так. Точно перша за межами Європейського союзу.

І як воно?

Чудово! Я бачу багато впливу на місцеву культуру з різних частин світу – з Азії, наприклад, там є те, чого немає у нас в Німеччині. Дуже цікаво зрозуміти, як все це історично склалося.

Це, мабуть, було значним викликом – вперше переживати такий досвід саме в Україні.

Ну, по-перше, дивно і складно опинитись в ситуації, коли я не розумію жодного слова. Бачу вивіску і не можу прочитати. Відчуваєш себе дурнувато, іноземцем, який нічого не знає. Якби в мене не було моєї милої асистентки Даші, то я був би вкрай розгублений.

Чи мало це вплив на вашу роботу у стрічці?

Так, але тільки трохи. Не так масштабно, як могло б бути. Усе через те, що з нашим режисером, Владом, було нескладно знайти спільну мову і порозумітися. Попри це, в процесі роботи бувало всяке, звісно.

Це цікаво, тому що ваш персонаж Пітер, у певному сенсі, загубився на незнайомій території.

Мій партнер – Еліас, він більше звик до української мови, і це, мабуть, робить мене єдиним справжнім ідіотом на майданчику (Сміється).


Ганс та Еліас у ролі Пітера та Ганса / Фото пресслужби фільму

У фільмі ви зображені в карикатурному і навіть трохи клішованому образі рок-зірки. Ви намагались зробити його більш реалістичним?

Я нещодавно розмірковував про цей феномен – кліше. Я завжди вважав кліше чимось таким, з чим я не хочу контактувати. Тим, від чого я б відмовився. Але, якщо подумати, мабуть, я був неправий. Думаю, кліше – це і не так погано.

Звісно, що Пітер Похер – це продукт уяви та фантазії однієї людини – Насті (Анастасії Лодкіної, – Кіно 24) – нашої сценаристки. Ми комбінуємо це з моєю інтерпретацією та баченням Влада, і якось так воно клеїться.

Вам доводилось колись зустрічати когось настільки ж ексцентричного, як Пітер Похер, в реальному житті?

Ооо, так… Були такі люди.

Ви відтворювали їхні риси у цьому персонажі?

Ні… Це більше продукт моєї підсвідомості. Тож чіткого прототипу в мене не було. Це більше продукт імпровізації – вдома, на майданчику з моїми колегами й з Владом, звісно. І навіть разом із дизайнерами костюмів і гримерами. Не можна недооцінювати їхній вплив.

Ви брали участь у створенні візуального образу?

Я хотів, але не брав участі. Я хотів розробляти їх разом з ними, але я прийшов на майданчик і мені сказали, що в мене будуть такі тату, такі кільця і я буду носити такий одяг.


Ганс у ролі Пітера у картині "Найкращі вихідні" / Фото пресслужби фільму

Довелося адаптуватись?

Так, але я дуже хотів розробляти його образ разом з ними. Однак, вони все зробили дуже добре, як бачите, я їх обожнюю.

Виглядає автентично. Розкажіть, як вам працювати з Владом Климчуком?

Чудово. Дуже чудово, маю зізнатись. Я це відчув вже з першої хвилини. Він ставить чіткі питання і хоче чути чіткі відповіді. Тому в нас дуже сильна комунікація в процесі роботи. З іншої сторони, в нього досить чітке уявлення персонажа.

Михайло Романов говорив, що ви допомогли йому підготуватись до німецькомовної ролі менеджера Пітера Похера. Ви зробили диктофонний запис його реплік, щоб він міг говорити більш реалістично.

Так, ми повторювали його репліки і я вирішив надіслати йому запис, щоб полегшити процес.

Він упорався?

Ммм... Частково (Сміється). Ми достатньо вчилися, щоб зробити сцену сильною.

Як вам грати роль рок-зірки?

Я здебільшого граю роль митців. Гадаю, це те, що люди в мені бачать – письменників, художників, у цьому випадку – музиканта. Мені це до вподоби.

Ви самі були учасником музичного гурту та пережили цікавий для Німеччини період у 1980-х та 1990-х роках. У цей час ви встигли переїхати з Баварії в Берлін, а потім з Берліну в Мюнхен. Чи вплинуло це на те, як ви зображаєте митців у кіно?

Коли я повертаюсь у пам’яті на 30 років назад, я розумію, що 1980-ті були дуже насиченими й винятковими. Я мав 20 чи 21 рік. У той період я активно розвивався, вчився ідентифікувати себе з культурою. Саме тоді музика мала шалений вплив, зокрема та, яка “приходила” з Великої Британії чи США.

Окрім цього, в Німеччині у 1980-х роках також створювали щось нове. Були люди, які шукали свої власні стилі, надихаючись нью-вейвом чи готичним роком. Ще впливовим був джаз, фрі-джаз 1960-х та кул-джаз. Я, до речі, обожнюю нью-вейв та фрі-джаз, корені якого сформувалися у Німеччині завдяки Петеру Брецманну.


Ганс у ролі Пітера у картині "Найкращі вихідні" / Фото пресслужби фільму

У 1980-х було важче соціалізуватись?

Воно само собою траплялося. Я перейняв багато захоплень від друзів та мого брата, який був на 6 років старшим – загалом він і був тим, кого першим зачіпали нові стилі. Ми брали платівки, переписували їх на компакт-касети. У нас було достатньо професійне обладнання і ми робили багато копій альбомів.

Ви в гурті з братом грали нью-вейв?

Так. Це була перша креативна діяльність для мене – зіграти музику. Це було в Аугсбурзі, в Баварії, де я виріс. Я грав на контрабасі й на тенор-саксофоні. Тож разом із братом у нас був гурт, що називався Die Musik Therapeuten (німецький музичний терапевт, – Кіно 24), що, як ми вже потім дізнались, було справжньою професією (сміється).

Як ви переїхали в динамічний Берлін?

Я вчився в консерваторії в Аугсбурзі, на контрабасиста. Але потім зрозумів, що я більше не хотів самовиражатися через інструмент, а хотів сам бути інструментом.

Чому?

Як чому? Тому що це більш прямолінійно! Відчуття були сильнішими! У будь-якому разі я так відчував. В Аугзбурзі був невеликий театр, де я почав грати, а потім шукав акторську школу.

Це цікаво Найочікуваніші українські прем’єри 2022 року, які варто дивитися всією сім’єю: ефектний шоуріл

Це була цілком ваша ідея?

Так, цілком моя. Я надихнувся відомим, на той момент, німецьким актором, якого звали Клаус Кінскі. Це був момент ініціації на шляху в актори. Те, що він робив, те, що я побачив, було настільки вразливим – я відчув, що обов’язково маю стати частиною цього! Потім я знайшов можливість потрапити в акторську школу в Берліні, у 1990 році. Переїхав туди, жив там майже 9 років, закінчив акторську школу, працював в театрі, в кіно.

Фінансово було важко?

Ну як… Іноді був підробіток, іноді вкотре йшов до центру зайнятості, отримував нову роботу, потім роль у фільмі та з цього міг жити пів року – все постійно змінювалось.

Одна із головних тем фільму – несподівані зміни, через які доводиться пройти героям. У вас в житті були несподівані повороти?

Я гадаю, що перехід з музиканта в актори був досить напруженим моментом у моєму житті. Мені було десь 24 – 25 років на той момент, але це був дуже глибокий емоційний досвід. Я продав свій контрабас та тенор-саксофон, переїхав до Берліну, щоб піти до акторської школи. Це насправді була серйозна зміна в моєму житті.

У стрічці Пітер Похер має момент взаємодії з кришнаїтами. Вам доводилось захоплюватися східними практиками?

В мене є досвід Дзен-медитацій – дзадзен (японські медитації, – Кіно 24). Займаюсь цим майже 30 років. Я тоді жив у Баварії, це були десь 1983 – 1984 роки. Познайомився із цим через мою дівчину. Почалось з дуже інтенсивної кундаліні-йоги, яка мене шокувала. Потім я почав захоплюватись японською культурою та модою. Певний період я носив одяг виключно від Comme de Gaçons і Yohji Yamamoto. Ніяких джинсів, кросівок десь 20 років не носив. Почав вивчати дзадзен, коли мені було 26.


Кадр з бекстейджу зйомок / Фото пресслужби фільму

Багато людей, які захоплюються східними культурами. хочуть поїхати в Індію або на Балі. Вас таке не цікавило?

Ні, і хоча оригінальний буддизм має корені в Індії – Сіддгартха Ґаутама і все таке – це немає значення. Якщо ти розумієш суть – ти можеш опанувати Дзен в будь-якій культурі. Всілякі японські монастирі – це не потрібно.

Ви почали вивчати ці практики до того, як вирішили стати актором?

Майже водночас. Але це було важко, тому що акторство і дзадзен суперечили один одному. Я не розумів, як їх поєднувати. Тому що акторство було про взаємодію із зовнішнім світом, про екстравертивність – використовувати свій голос, плакати, коли не хочеш плакати, а дзадзен був про те, щоб стулити пельку і сидіти. Годинами.

Годинами?

Перші три роки практики я сидів годинами – 2 – 4 години. Дві години зранку, дві години ввечері.

Як справжнісінький монах!

Так, як справжнісінький монах. Але почалась акторська діяльність і я не розумів, як її поєднати з медитаціями. Зараз вже вмію, але тоді це було неможливо.

Ви багато імпровізуєте у своїх сценах. Деяким людям це подобається, деякі спантеличені, але ви, здається, отримуєте від цього чимало задоволення.

Це особливість Пітера Похера – коли я виходжу за межу і переходжу в режим рок-зірки. Тому що я не рок-зірка, мені доводиться його винаходити.

Ви не ексцентрична людина?

Ні! Звісно ні, я ж актор! Я невідома особа, не багатій. Я не живу як рок-зірка. Мені доводиться створювати цей образ з нуля.

Вам це гарно вдається.

Так, це відбувається саме через імпровізацію. Коли я виходжу поза межі своєї особистості. Це експеримент, який треба вміти контролювати, і це важка частина процесу – контроль. Тому що тобі треба себе відпустити, вийти за межі моральної поведінки, а з іншого боку ти маєш це контролювати, коли знаходишся на майданчику (Сміється). У тебе є партнери, реквізит, сценарій!

Багато людей називають Київ новим Берліном. Деякі люди вважають, що це певний, досить вдалий маркетинговий хід, деякі ж вважають таке порівняння шкідливим для індивідуальності міста. Як вам таке порівняння?

Я скажу – ні. Ні, тому що Берлін – це Берлін, а моє враження від Києва геть інше. Я, на жаль, не бачив нічного життя міста, тому що ми працювали дуже інтенсивно. Якби я бачив клубні тусовки, то міг би дати більш розгорнуту відповідь.

Якими мають бути найкращі вихідні?

Для мене це завжди взаємодія. Зустрічати людей, разом здобувати новий досвід. Я думаю, що наша стрічка якраз саме про це – культурний досвід через музику і зустрічі. Життя різних людей, з різним способом життя, які перетинаються. Тож, для мене, це і є майже ідеальна картина вихідних.