Повномасштабне вторгнення росіян застало Надію Парфан далеко від дому – в невеликому бедуїнському селі, що у Близькому Сході. Короткометражна стрічка "Я не хотіла робити фільм про війну" зображає її повернення додому, попри бойові дії.
Дізнавайтеся більше Вперше в історії: український фільм "Будинок зі скалок" номінований на Оскар-2023
The New Yorker опублікував фільм про війну української режисерки Надії Парфан
Одного разу режисерці приснився віщий сон. Вона ухвалила рішення повертатись до Києва, навколо якого все ще розгорталися бойові дії. Попри засудження близьких і довгу дорогу їй врешті вдалося переступити поріг рідного дому. Та сам дім тепер назавжди став іншим,
– йдеться в офіційно синопсисі до картини.
"Дуже дякую всім, хто зробив це можливим, і особливо моєму чудовому продюсеру Даніелю Ломброзо та команді", – написала Надя Парфан у своєму фейсбуці.
Окрім Надії Парфан, яка займалась режисерською роботою, продюсування Деніеля Ломброзо, над стрічкою працював Тарас Співак як монтажер.
Надія Парфан у фільмі "Я не хотіла робити фільм про війну" / Скриншот зі стрічки
Реакція мережі
- "Ох, Надю... Дякую тобі величезне за те, що ти робиш"
- "Надя, дякую тобі за фільм. Він дуже потрібний зараз"
- "Стільки людського і людяного в цьому кіно"
- "Чудове кіно, браво"
- "Дуже хороший фільм. Дякую тобі"
- "Круто! Вітаю!"
- "Дякую за цей відвертий фільм!"
- "Сміялася і плакала разом з вами весь фільм. Дуже чесне кіно, дякую що зафіксувала ці переживання місяців війни. І окремо за цей феномен зошитів, куди записують імена, щоб молитися за рідних, нагадало мені мою бабусю"
- "Подивилася, класний, зворушливий. Невже було якесь життя до війни?"
- "Надіє, дякую вам за фільм. Плакала, коли бабуся дістала листочок з іменами сім‘ї. Коротко, сильно, зворушливо".