Фільм має багато перемог. Серед 100 найкращих стрічок, список яких опублікував Довженко центр, "Атлантида", – на 11-й позиції. З нагоди перемоги на Венеційському кінофестивалі у програмі "Горизонти" вперше над островом Лідо підняли синьо-жовтий прапор. Пізніше, у 2020 році стрічку висунули від України на Оскар (однак, до шорт-листа премії фільм не потрапив).

Читайте також Коли в Україні почнуть знімати більше якісного кіно: інтерв'ю з продюсером "Мої думки тихі"

Інтерв'ю з Валентином Васяновичем

"Атлантида" став успішним українським сучасним фільмом, яким захоплюються, скажімо, метри світової кіноіндустрії. Що ви відчуваєте з цього приводу?

Зараз мені важко говорити про відчуття, бо вже пройшло багато часу, але попадання в принципі на один із найбільших фестивалів до Венеції – це вже перемога, це привертає увагу світової кіноспільноти. Це величезний плюс для фільму, скажімо так, й для біографії режисера та підтвердження того, що в Україні існує кіно. Це все дуже важливо навіть на індустріальному рівні. Звичайно, це приносить позитивні емоції не тільки режисеру, але й всім учасникам процесу, всім людям, котрі займалися створенням фільму, котрі його просували, котрі займаються продажем. Це все просто такий щасливий випадок, котрий робить режисера і команду щасливою. Ось так от (усміхається).

Я, коли проводжу інтерв’ю, наприкінці завжди питаю про найкращі українські фільми й часто згадують "Атлантиду". Це багато про що каже.

Це завжди приємно. Фестивальний успіх, оглядачі, бокс-офіси – це все, скажімо так, способи оцінки якості фільму. Якщо режисер робить глядацьке кіно, жанрове, то бокс-офіс – це його оцінка. Якщо авторське, складніше, підіймає більш травматичні питання, то його оцінюють критики, фестивальна аудиторія, фестивальне журі. У цих двох дуже різних напрямках – глядацьке та авторське кіно – є два таких способи оцінки якості фільму.

Коли тебе помічають, запрошують на фестиваль – це все: твій фільм відповідає певним стандартам якості,
– ділиться Валентин.

Розкажіть про історію створення фільму "Атлантида", як довго ви писали сценарій?

Річ у тім, що для мене в принципі сценарій – це привід почати роботу. Оскільки я людина, котра відштовхується більше від візуальної частини фільму, то для мене тексти – це не головне. Сценарій – це формальність, це привід почати працювати над фільмом. Робота над історією триває до кінця фільму, тому що я можу досить різко міняти розвиток історії, залежно від локації, героїв, документального ресерчу, який я проводжу до і під час зйомок. Мені важко визначити сам термін праці над історією, адже сценарій написати можна досить швидко якщо є бажання: за місяць, за два. Але, яке кіно з цього вийде? Те, що знову-таки було на початку, в паперовому вигляді, текстом і те, що я отримав через півтора роки на екрані – це геть різні історії.


Андрій Римарук та Валентин Васянович / Фото Кіноріуму

Я не можу пригадати українських фільмів, які показують майбутнє. Чому з’явилася ідея перестрибнути в часі та показати події вже у 2025 році?

Чому прийшла така ідея – не знаю, мені важко сформулювати. Якось так відбулося. Знову-таки під час роботи над історією, я мав декілька проблем, котрі намагався вирішити, та в певний момент прийшла ця ідея перестрибнути наперед. Ця ідея зробила мене вільним і щасливим, я відчув, що те, це воно. Чому?

Я хотів позбавитися місцевого політичного контексту протистояння України та Росії. Адже він не буде сприйнятий народною аудиторією, котра взагалі не в цьому. Вона живе в іншому світі, не розуміє, що у нас відбувається,
– розказує Валентин.

Тому мені було б важко їм пояснити, хто хороший, а хто поганий, розумієте? А коли ти стрибаєш вперед, ти працюєш на результат війни. У мене титром позначено, що це такий-то рік, після закінчення війни Росії проти України. Питання є? Нема. Поїхали далі, все (усміхається). Тому я оминув цю складну ситуацію і це мене зробило щасливим (усміхається).

Чи думаєте Ви, що "Атлантида" змогла повпливати на свідомість людей, які ще досі говорять, що у нас немає війни?

Я не вірю в те, що фільмом можна сильно повпливати на свідомість, трошки, можливо, можна, фрагментарно. Однак, я думаю, найкращим чином на них повпливає сама війна і ті події, котрі там зараз розгортаються, і загрожують можливим протистоянням. Саме вони мусять змінювати людей. А мистецтво – це так, добре, можливо, когось сенситивного й змінить, але, щоб це було масово – навряд чи.

Цікаво Український фільм вперше за 30 років потрапив до основної програми Венеційського кінофестивалю

Розкажіть про акторський склад. У вас грають непрофесійні актори. Зокрема Андрій Римарук. Як ви з ним зустрілися? Ба більше, у вашому новому фільмі "Відблиск" він також бере участь. Як проводили кастинг?

Ми з самого початку вирішили запрошувати на кастинг непрофесійних акторів, тих, котрі були на війні. Кастинг тривав досить довго, поки я не побачив на відеоматеріалі Андрія Римарука. Він у той час їздив з Володею Яценко і Сергієм Михальчуком, вони разом їздили та шукали локацію для якогось фільму, вже не пам’ятаю якого. Я побачив на відео Андрія, він був там провідником у них, він там влаштовував доступ до якихось певних територій на Сході України. Я його побачив, він мені здався органічним, типажно він відповідав моєму задуму і я запросив його на кастинг.

Я побачив, що він фантастично тримається в кадрі, гарно формулює тексти, не боїться камери та типажно відповідає тому герою, якого я собі уявляв,
– розповідає Валентин про Андрія Римарука.

Але сам кастинг тривав досить довго, може пів року.


Андрій Римарук купається в ескаваторному ковші / Фото Артхаус Трафік

Чи є різниця у роботі з професійним актором і ні?

Професійні актори просто швидше можуть досягти якоїсь поставленої мети і швидше можуть давати з дубля в дубль схожі результати. Непрофесійні актори так не можуть, вони кожен раз дають щось трошки інше. Для того, щоб отримати певний результат, який тебе задовольнить, потрібно просто провести більшу кількість репетицій, тобто більше часу присвятити до зйомок і під час. А так різниця не дуже велика. Просто треба більше дублів.

Під час перегляду вашого фільму відчувається якийсь такий внутрішній спокій, хоч тема важка. Цю атмосферу створює особливий і символічний звуковий ряд. Дощ, праска, звуки побуту і так далі. Розкажіть про це.

Не хочу вас обманювати, той звук ми вже робили після того, як фільм був знятий. Звісно, що зі мною працював Сергій Степанський, якого я вважаю одним із найкращих звукорежисерів в Україні й звісно, що ми під час зйомок накопичували все для того, всю звукову палітру для кожної сцени, щоб було потім над чим працювати. Але вже після монтажу, під час роботи над звуками, це все ретельно додавалося, укладалося, шукалося, балансувалося. Це величезний шмат роботи й все вийшло фантастично, як на мене.

Щодо історій – вони травматичні, важкі, але їх можна споглядати більш менш спокійно. Вони тебе не витискають із глядацької зали. Так, можливо, це тому, що я навмисне тримав дистанцію до цих страшних сцен, навмисне я не деталізував їх. Тому за цим всім можна спостерігати. Це все дуже непросто і травматично.

Так, я це теж відчула. Особливо, під час сцени, коли робили детальний опис трупа одного з героїв, який стрибнув у розпечений метал. Задумувалась, чи покажуть детальніше.

Звісно, детально не треба. Це вже було б занадто. Ситуація страшна. Цього мусить вистачити.


Медики описують труп у фільмі "Атлантида" / Фото Кіноріуму

Ось в одному інтерв’ю ви сказали: "У мене немає очікувань щодо моїх фільмів з українською аудиторією". Що ви мали на увазі?

Малося на увазі не те, що мені до одного місця, як реагує українська аудиторія, це не так. Насправді в мене немає якогось очікування, що мій фільм збере касу, великий бокс-офіс.

Я знаю, що українська аудиторія подібних фільмів: мій це, чи не мій, іншого режисера, – це приблизно 10 тисяч людей. Тобто чогось більшого я не очікував,
– наголошує режисер фільму "Атлантида".

Тобто я так розшифрую цю фразу: "У мене очікувань немає, тобто я й так знаю, що відбудеться". Тому що це формування аудиторії авторського кіно – це досить тривалий процес. Ця аудиторія збільшується, динаміка дуже позитивна, але дуже повільно все відбувається. Тим більше в часи пандемій. Тому, на жаль, зростання кількості загальмувалося.

У нас, на мою думку, неоднозначне ставлення до авторського кіно. Чому їх не сприймають так, як би хотілося?

Це нормально, слухайте. Це загальна культура наших громадян. Я не хочу нічого поганого сказати. Це праця: авторські фільми, книги, саморозвиток. Це все треба робити зусиллями, перемогти себе, не всі хочуть це робити. Це не тільки в Україні. Так у всьому світі. Є певний сегмент і він зростає. Це вже плюс.

Якщо ви пропустили 5 українських фільмів, за які не соромно: огляд до Дня Незалежності

Ви були експертом у комісії Держкіно. Вам доводилося переглядати глядацьке та жанрове кіно. Що ви можете сказати про той час, як все відбувалося, і сьогодні?

Як сьогодні все відбувається я не знаю, якщо чесно, бо я зараз взяв невеличку паузу, не беру участь у пітчингах. Раніше були різні проєкти, я мусив все дивитися, подобається тобі жанрове кіно чи ні. Але я хочу сказати, що жодного тиску на мене під час оцінювання проєктів не було. Також я не чув від моїх колег, щоб взагалі такі розмови відбувалися. Я вам точно можу сказати, що все було досить відкрито, демократично. Я бачу, в принципі, й зараз там є трансляції, є все. Тобто коментувати, як зараз відбувається, мені складно, але раніше все було по-чесному. Звісно, завжди є люди, які за якістю сценарію, наприклад, не проходили, то часто потім кажуть: "Ну канєшно, там корупція, там відкати, там ще щось".

Тобто, щоб виправдати свій невдалий експеримент, завжди легше звинуватити весь світ навколо себе. Це треба зрозуміти,
– ділиться Валентин.

Це не дуже гарно, але так є (усміхається).


Знімальна команда "Атлантиди" / Фото Кіноріуму

Інколи фільми, які подаються на пітчинг, показують потенціал, їм ставлять високі бали, а в кінцевому результаті не вражають. І навпаки. Це теж нормально?

Це теж нормально. Взагалі те, як ти пітчиш свій фільм, не стосується того, яким він буде вийде. Є люди, які фантастично пітчать фільми, котрі готують презентації просто досконалі. Але з цього виходить трошки інше кіно. Ви знаєте, завжди у великій кількості треба роздавати гроші, щоб, побачивши фільм, зрозуміти потенціал автора. Тому що презентація цього не дасть, тизер того не дасть, поки ти не побачиш взагалі, як автор працює з матеріалом, як він розповідає історію, яка його кіномова. Це може проявити автора, а все інше ні, на жаль. Але така умова гри. Ти мусиш зробити презентацію, пройти пітчинг, зробити це якісно, переконати експертів у необхідності створення твого фільму. Так, це всі умови гри, але це не стосується якості фільму. Тобто спрогнозувати дуже важко (усміхається).

Чи можемо ми зараз говорити про те, що після Революції Гідності з’явилося більше глядачів, які хочуть побачити українське кіно?

Я думаю, що взагалі агресія Росії проти України змінила світ для українців, принаймні для мене. Відтоді, з часів агресії, не сприймаю будь-що російське.

Я декілька раз я намагався дивитися авторське російське кіно, але все, я від’єднався від цього, для мене це чужий світ. І я взагалі зараз його не сприймаю,
– каже Валентин.

Я думаю, так з багатьма людьми відбулося. У нас російське кіно досить активно промотувалося і мало велику аудиторію, а потім це зникло і виникла потреба цю пустоту чимось заповнити. Завдяки підтримці Держагенства з питань кіно ця ніша була занята саме українським кіно. Доля цього сегменту весь час зростає. Це теж супер.

Назвіть свої найулюбленіші фільми.

Мені дуже імпонують роботи Роми Боднарчука, зокрема стрічка "Вулкан", його документальні фільми. Мені подобається творчість Нарімана Алієва. Він фантастично будує драматичні історії. Антоніо Лукіч теж талановита людина, знімає цікаве кіно. Всі сучасні молоді режисери і не молоді, автори старшого покоління, котрі знімають сучасне кіно, – я їх всіх обожнюю, тому що взагалі знімати кіно – це фізично і психологічно дуже важко, якщо людина ще й при таких складностях дає непоганий результат. Я їх всіх люблю, правда (усміхається).

"Атлантида" 2019: дивіться трейлер до фільму

Хто такий Валентин Васянович?

Режисер, сценарист, продюсер. Працював над такими фільмами: "Присмерк", "Плем’я", "Рівень чорного", "Відблиск" та інші. Український Оскарівський комітет двічі висував його проєкти на Оскар: "Рівень чорного" у 2017 році та "Атлантиду" у 2020 році.