Без сумніву, "Погані дороги" – це один із найбільш очікуваних українських фільмів у прокаті. І на це є чимало причин. Драма під іншим кутом покаже глядачам війну на Донбасі, відтак не варто очікувати типової стрічки на цю тему. Наталка Ворожбит зробила все для того, аби переосмислити та подати події у Східній Україні так, щоб люди задумались над стереотипами, які відклались у наших головах.

Читайте також Чого бракує українській кіноіндустрії: відверте інтерв'ю з режисером Любомиром Левицьким

Окрім цього, чималу цікавість фільм викликав через тріумфальну перемогу на Тижні критиків, що пройшов у рамках Венеційського кінофестивалю. Про цей успіх, майбутній реліз, непросту роботу над "Поганими дорогами" і головні меседжі у фільмі – читайте в інтерв'ю 24 каналу з Наталкою Ворожбит.

Ваша перемога на Венеційському кінофестивалі з "Поганими дорогами" стала гучною подією. Як гадаєте, в Україні публіка так само тепло зустріне фільм, як і за кордоном?

Я сподіваюсь, що глядач оцінить. Тут тема війни трішки під іншим кутом розглянута. Мабуть, фільмів з таким фокусом у нас ще не було. Не дивлячись на те, що тема складна, там багато гумору, парадоксальних ситуацій. Сподіваюсь, що глядач перегляне цей фільм. Але не можу нічого прогнозувати: як буде, так буде. Це шлях.


Наталка Ворожбит – режисерка фільму "Погані дороги" / Фото Володимир Шуваєв

Чи не у всіх ЗМІ наголошують, що "Погані дороги" – це Ваш кінодебют як режисерки. З якими челенджами Ви зіткнулись, коли очолили проєкт?

Я зовсім не розуміла технологічність процесу. Дяка тому, що перед цим я працювала шоуранеркою у "Спіймати Кайдаша", була присутня на майданчику, я хоч трішки орієнтувалась. Без цього досвіду, напевно, це взагалі був би жах.

Це були такі практичні курси початківця-режисера, де я вивчала кожен етап наживо, не теоретично. Тому труднощів було багато, починаючи з роботи з акторами, оператором, режисером монтажу, колективом на майданчику. Все було складно, все було вперше, але дуже цікаво.

Звісно, складно для людини, яка звикла сидіти за комп'ютером, писати тексти, завжди у комфортному середовищі, ти сам на сам, то тут від тебе залежить багато людей, і ти не десь біля комп'ютера, а на зміні в 12 – 14 годин, в якомусь полі або підвалі.

Коли це поле, зима, або Донбас, або підвал – радості чи легкості не додає. Але нічого, нова професія – вона така.


Зйомки фільму "Погані дороги" / Фото Пресслужба фільму

Перед зйомками "Поганих доріг" Ви звертались до колег режисерів, з якими працювали у попередніх проєктах сценаристом? І звідки черпали натхнення для такої творчої роботи?

Так, я читала різні інтерв'ю відомих режисерів. І, звичайно, багато дивилась кіно. Вже не як глядач, а як людина, яка готується до зйомок, шукала якісь референси. Не можу сказати, що якийсь однозначно знайшла. Зрозуміло, що фільми про війну Олексія Германа зараз я дивилась зовсім по-іншому, готуючись до зйомок.

Чіплялась до всіх знайомих режисерів: "Дайте поради, що мені робити?" І насправді якихось таких порад, які можна перерахувати, які додають якоїсь професійної впевненості, не було. Це все більше людські емоційні вказівки, не універсальні рецепти від режисерів по тому, як потрібно робити кіно.

Тут головне, хтось мені казав це з режисерів, пам'ятати, що було імпульсом, поштовхом для роботи над фільмом, ніколи про це не треба забувати. Бо люди, які довкола, кожен буде тягнути у свій бік, в кожного своє бачення цієї історії. Для режисера дуже важливо втримати у голові власну свою концепцію, цю головну лінію, і слідувати їй до кінця. Це дуже важливо.


Режисерський досвід Наталки Ворожбит / Фото Пресслужба фільму

Хтось казав: "Твоє завдання, щоб була хороша атмосфера на майданчику". Ось такі були поради. Це не те, з чим ти прийдеш і що тобі дуже допоможе у такій щоденній роботі.

У "Поганих дорогах" Ви – сценаристка і режисерка, що, як на мене, є рідкістю.

В авторському кіно, мені здається, завжди так. Тому воно так і називається, бо ти від початку і до кінця розповідаєш історію, без посередників. Мені це дуже багато дало. По-перше, розуміння, що я і надалі хочу працювати з власними історіями, мені подобається цей повний обсяг роботи. Ти відповідаєш за все і не можеш пред'явити комусь претензії, що хтось з режисерів щось зробив не так, неправильно трактував, чи не тих вибрав акторів, не з таким акцентом. Тобто ти відповідаєш і за помилки сама. Мені так легше.

Мені одного шкода, що я раніше не почала цим займатись. Звичайно, я побачила і свої помилки, як сценариста. Бувши режисером, зрозуміла, що для кіно багато діалогів – це не дуже добре, повинно бути більше дії. Я раніше цього не помічала.

Взагалі я вважаю, що дуже круто і корисно мати можливість попрацювати в кіно в різних якостях. Коли ти вже був сценаристом, актором, режисером, продюсером, тоді ти вже розумієш весь процес, а це тобі це дуже допомагає. Якби я мала ідеальну концепцію для кіновишу чи місця, де навчають спеціалістів кіно, то всі б проходили це коло (сміється).

Особисто я ще хочу навчитись монтувати і більше розібратись в операторській професії. Звичайно, я це не буду робити сама, але от просто хочеться більше розуміти, бо це дуже складно насправді.

Цікаво Ми стаємо сильнішими, коли переживаємо негаразди: ексклюзивне інтерв'ю з Анджеліною Джолі

До прем'єри залишаються лічені дні. У Вас не виникає відчуття, що хочеться ще якісь правки внести, щось дозняти чи перезняти?

Звичайно, є. Але вже нічого не поробиш, тому я розслабилась. Це у театральній виставі ти до останнього дня, навіть у ніч перед прем'єрою, будеш змінювати, що захочеш. А в кіно все вже знято.

Те, що мене вразило: яка кількість людей залучена у цьому процесі і як багато гвинтиків, від яких ти залежиш. Ці етапи постпродашену неймовірно складні і займають часу більше, ніж самі зйомки.

Ви вперше проводили кастинги до "Поганих доріг" і свідомо відмовились запрошувати акторів, які грають в однойменному спектаклі, і відомих кінозірок. Чи були якісь критерії, за якими Ви робили підбір акторів? Що ж мав зробити актор, щоб затвердили його кандидатуру?

На щастя, в мене був досвід кастингів на "Спіймати Кайдаша". Як і тоді, була важлива природність існування, органічність. І ще важливо, щоб ці актори не були медійними, не були впізнаваними. Не хотілось, щоб ця роль асоціювалась з іншими їхніми роботами.

Можливо, це не дуже було справедливо щодо наших кінозірок. Але в мене була така внутрішня установка. Мені дуже сподобалось знімати не відомих акторів.


Актриси "Поганих доріг" з Наталкою Ворожбит / Фото Пресслужба фільму

А загалом, дуже шкода наших українських акторів. Їх дуже багато талановитих і цікавих, але вони не залучені в проєкти, не мають особливого досвіду в кіно. Вони в театрах грають, а так хочеться їх розвивати і показувати світу. Вони не схожі на акторів, живучи у своїх маленьких містечках. І це чудово, бо вони схожі на реальних людей. Мої історії досить реалістичні, тому це було важливо.

Актори, які знімаються виключно у серіалах, звикають працювати у певному форматі, не можна їх переналаштувати. Можливо, і можна, але в мене не вистачило б професіоналізму це зробити. А з акторами, які взагалі не знімались, вони ж як чистий лист, це перший досвід і вони більш гнучкі.

Дуже важливо, щоб вони уникали театральності, бо починається ця подача на 20-ий ряд, щоб усі почули. І тут теж доведеться домовлятись, вмовляти, пояснювати, що це камерний простір, звук записується, а тому можна й пошепки говорити, як в реальному житті. Бо заходить актор, нормально розмовляє, кажеш: "Почали", і в нього одразу інший голос робиться (пародіює). А ти думаєш: "Боже, чому? Щойно ж нормально розмовляв" (сміється).

Великим відкриттям було й те, що я уявляла персонажів одним чином, а затверджували акторів зовсім протилежних зовнішньо чи навіть внутрішньо. Але вони робили таке чудо на пробах, що я готова була змінити концепцію свого персонажа, щоб цей актор чи актриса зіграли.

У "Поганих дорогах" був такий досвід? Чий образ довелось трішки переробити під актора чи актрису?

Так сталось з Оксаною Вороніною з новели "Курка". Ми її називали графинею, бо вона завжди грає витончених жінок через таку аристократичну зовнішність. На жаль, її не стало, вона не дожила до прем'єри. От вона була позитивна, наповнена. А моя героїня – повна протилежність. Це така темна сільська жінка із внутрішніми жахливими демонами, заземлена, побутова.

Відбувся такий фокус, бо я дуже переживала, чи затверджувати її. Чудо сталось насправді, вона поєднала темне і світле. Персонаж став глибшим, загадковішим, неоднозначним.


Оксана Вороніна у фільмі "Погані дороги" / Фото Пресслужба фільму

І з персонажем у "Підвалі" теж так сталось. Цього покидька я теж по-іншому уявляла. Він мені зовнішньо здавався іншим, просто протилежним. І тут зайшов Юра Кулініч, невисокий, досить тендітний чоловік із трішки східними рисами обличчя. Мені теж не хотілось додавати якихось зайвих асоціацій.

Це єдиний актор, який говорив так, що дійсно ставало страшно. Хоча він не кричав, говорив тихим голосом, не розмахував руками. Але трішки моторошно ставало чомусь. Ти вірив йому.

Я довго мучилась, до останнього дня не могла затвердити актора, а потім жодного разу не пошкодувала. Це особисте відкриття. І не тільки для мене.

Цікаво У "Скаженому весіллі 3" глибина більша, – Назар Задніпровський заінтригував розповіддю про фільм

З усіх персонажів "Поганих доріг" він, мабуть, найбільш виразний, яскравий.

Так, погоджуюсь. І дівчата, гримери чи костюмери, вони казали: "Дивитись на нього не можу. Він назавжди буде асоціюватись з цим злом". Хоча сам Юра абсолютно інший, дуже приємний (сміється). Але вони продовжували: "Якщо я його побачу на вулиці, злякаюсь, піду іншою стороною". Ось так переконливо він зіграв.

Здається, Юра із Запоріжжя. Він казав: "Я знаю таких людей. Це мої однокласники, мої приятелі". Було звідки черпати натхнення.


Актор Юрій Кулініч зіграв бойовика у "Поганих дорогах" / Фото Пресслужба фільму

У "Поганих дорогах" окупанти – теж люди зі своїми душевними травмами. Ви навмисно закладали цей меседж?

Тут завдання було показати людей не чорно-білими, і не ділити їх на наших і чужих, а показати драму людей, які опиняються в силу певних обставин по різні боки конфлікту. В кожного з них своя правда, в кожного є мотивація воювати проти іншої сторони, робити погані вчинки.

Я давно працюю з цими історіями, завжди треба ставати на місце негативного персонажа і через його логіку, передісторію, шукати пояснення його вчинкам. Я свого негативного персонажа так виправдала, що його почали жаліти

Після перегляду до мене підходили: "Навіщо ви з ним так вчинили? Він же ж виправився". Коли я писала, зрозуміла: є цей момент, коли хочеться його пожаліти і простити, тоді я й прийняла рішення його знищити. У житті ми прощаємо такі жахливі вчинки, а людина не змінюється і продовжує це робити. Хоча б у кіно я поставлю на цьому крапку.

Так що так, це було моїм завданням, щоб виникло співчуття до нього.

Чи не вбачаєте Ви у цьому своєрідну романтизацію образу окупантів?

Ще раз повторюсь: у кожного окупанта своя правда і своя мотивація. Якщо їх послухати, не всіх звісно, ви зрозумієте, що вам нема чого відповісти їм. Я стикалась з такими людьми, коли вони мене своїми аргументами не переконували, бо в моїй позиції вони не можуть мене переконати, але я розуміла, що мені немає, чого їм відповісти. Тому зустріч з такими персонажами хоча б в кіно підготують до зустрічі їх в реальному житті.

Ми маємо мати сильні аргументи, щоб йому теж не було чого відповісти. Також треба розуміти: ми не знаємо, якби ми народились в тому регіоні, прожили таке життя, на якому боці ми б зараз були, за кого б зараз "топили" і якій правді вірили. Немає жодних гарантій.

В нас родичі у Центральній Україні живуть, і в них немає чіткого розуміння, хто вони, чого хочуть. Вони всі ностальгують за Радянським Союзом. А що говорити про тих, хто живе там і кого зомбують зранку до ночі, хто дивиться російське телебачення?

Це не ідеалізація зовсім. Мені здається, ні.

Ви створили сценарій для фільму "Кіборги", який кардинально відрізняється від "Поганих доріг". Там є заслужена героїзація українських військових. Це було своєрідним ходом: не продовжувати цю тему у "Поганих дорогах"?

Так, я маю "Кіборги" за плечима. У тому фільмі не стояло завдання героїзувати їх, але віддати належне українським військовим. Звичайно, коли ти робиш такі фільми, розумієш, для якої аудиторії ти їх створюєш.

Дивіться також Фільми про українських воїнів, які варто побачити кожному

Повинні бути стрічки, як "Кіборги", про героїв. Головним посилом було – дивітья, яких людей ми втрачаємо і як це боляче. Я розуміла, що це кіно будуть дивитись військові, їхні родичі, дружини, матері. Повинна бути інтонація. Це не означає, що я мала прикращати, ідеалізувати – цього теж варто уникати. Хочеться, щоб вони були живі, непрості персонажі зі своїми недоліками.

Коли ти розумієш, що майже всі вони загинули, а ті, що вижили – які вони мають наслідки – це одна річ. А коли ти робиш авторське кіно, і не про військових, а взагалі людей, акцент тут зовсім на іншому

У "Поганих дорогах" немає політики, ідеології, акцент не на тому, хто з ким воює, а на історіях і почуттях людей, які опинились у драматичній ситуації війни. Не важливо, на якому вони боці.

Коли ти робиш не локальний продукт, а розраховуєш на закордонного глядача – треба дуже тонко це робити. Уникати однозначності, політики, ідеології.

Не впевнена, що мені вдалось, але я старалась у будь-якому випадку, щоб без тиску і маніпуляцій таких відвертих було все ж зрозуміло, що в нас тут відбувається і де правда. Саме це робить можливість, відкриває шлях українському кіно і мистецтву на міжнародний рівень.

Ніяке відверто патріотичне кіно ні на якому фестивалі ніде не прозвучить. Де ми говоримо, що ми хороші, а всі вороги – це ніде не спрацює.

Цікаво, коли представники культури рефлексують і аналізують конфлікт з різних сторін, коли вони мають сили піднятись над і спробувати зрозуміти й іншу сторону – це говорить про зрілість.

І, в першу чергу, побачити людські історії. Бо ти приїжджаєш туди і спілкуєшся з підлітками, в яких у голові що попало, вони з російськими прапорцями ходять. Але коли ти з ними спілкуєшся не про це, а про побутові речі, розумієш, що це просто діти, дуже налякані, які пережили великий стрес. Вони так само закохуються, як інші, вразливі, так само люблять своїх батьків.


Підлітки у фільмі "Погані дороги" / Фото Пресслужба фільму

Ви багато їздили на Донбас, пишучи сценарій до "Кіборгів". Власне, ці історії і стали основою для "Поганих доріг". Яку ситуацію побачили Ви там? Чи є історія, яка зачепила найбільше?

Одну історію я точно не можу виділити, бо їх дуже і дуже багато. Ми говоримо, а це вже минуле – ці мої поїздки. Останній рік я взагалі там не була, ще зі зйомок минулої зими.

Люди звикають до війни, це мене продовжує вражати. Кожної моєї поїздки я бачила, як люди адаптуються, прилаштовуються. З одного боку, в цьому є життєстверджувальний момент, бо вони, не дивлячись на те, що там стріляють, а там розруха, щось будують, планують, не ставлять на собі хрест. А з іншого боку, звичка до війни, апатія, загальний посттравматичний синдром у військових і населення, яке там перебуває – це не хороший фон для країни. Воно розповсюджується: військові повертаються, переселенці приїжджають, цей депресивний стан заразний. Це атмосфера нашої країни, печально.

Вразило і те, що тільки там ти відчуваєш себе по-справжньому живим, наче тебе розбудили з якогось комфортного сну. Цю жагу до життя, гостроту емоцій, моментів ти відчуваєш саме там. Дуже близько момент втрати, тому більше бажання жити, радіти.

Цікавий феномен: може, люди підсвідомо для цього влаштовують війни, щоб перезавантажитись, відчути нові реалії чи адреналін, який для чоловіків такий важливий? Це страшно, що в них є така потреба: не іншим способом це отримувати, а саме через війну.

Жінки, які в перший рік війни закохувались у військових, була така романтизація і героїзація, підйом емоційний. Так, ми йдемо боронити країну, кордони, це правильно, але не завжди чоловіки, які там, йшли з цієї причини на фронт. Вони часто потрапляли туди через романтизацію і героїзацію з боку суспільства, або йшли за гострими почуттями.

На Вашу думку, "Погані дороги" можуть змінити думку про Донбас, зруйнувати стереотипи щодо русифікації областей?

Про це завжди потрібно говорити, не варто замовчувати, особливо зараз, коли спостерігається така тенденція. Я сподіваюсь, перегляд таких фільмів вчить співчувати всім, незалежно від того, який у нього прапорець десь в голові. Не можна відокремитись від частини країни, треба шукати шляхи для розуміння, і співчуття – це перший крок.

Історія про бабусю та онуку, де в них різні ідеологічні переконання. Як її можна в чомусь звинувачувати, коли вона вже людина похилого віку, наскрізь радянська? Вона пропрацювала все життя на цьому заводі, їй не вистачає широти мислення, щоб осягнути все, що відбувається сьогодні. Її просто шкода.

Які ще меседжі Ви вкладали у фільм "Погані дороги"? На що варто звернути увагу глядачам?

На стереотипи. Ми залежимо від того, в що ми віримо. От військовий і директор школи, які стикаються на блокпосту, вони ж жертви складених стереотипів про цю війну і про росіян та українців. Вони транслюють це, за цю ідею хапаються, вірять в неї. І тут вони потрапляють у ситуацію, коли потрібно зробити крок на зустріч, або не робити його. Але щоб зробити це, потрібно відмовитись від цих стереотипів, і наскільки це важко.

Коли ти перебуваєш у "сірій зоні", де відбувається незрозуміло що, особливо для цивільних, хапаєшся за Радянський Союз, віриш у розп'ятих хлопчиків та інше. Але щоб було порозуміння, від цього треба відмовлятись. Щоб вижити у цій реальності, треба бути більш гнучкими, ширше мислити. На це хочеться звернути увагу.


Головні герої драми "Погані дороги" / Фото Пресслужба фільму

Кожен сам свої висновки зробить. Але те, що я закладала, в останній новелі – сказати, що війна починається не з політиків чи обстрілів, а вона часто починається з маленьких людей, побутових вчинків, спокуси якоїсь. Війна – це все-таки зона безвідповідальності, місце, де ти можеш дегуманізуватись швидко і робити те, що ти хочеш.

Все це починається швидше у голові людей, в наших сім’ях, селах чи містах. І питання прощення: "Чи варто прощати чи ні?" У високому сенсі, завжди треба, а в реальності? І до чого приведе це прощення? Немає відповіді на це питання, я тільки розмірковую про це.

Раніше Ви говорили: "Я багато років працюю лише над тим, чим мені б хотілося пишатися". Ці слова стосувались серіалу "Спіймати Кайдаша". "Погані дороги" – фільм, яким Ви можете пишатись?

Все, чим я починаю займатись, я б хотіла цим пишатись. Наскільки це вдалось – це вже інше питання, бо не на 100% задумане реалізувалось. Але мій поштовх і задача – щоб не було соромно, щоб з повною віддачею і мінімальною кількістю компромісів робила те, що я хочу.

"Погані дороги": дивіться трейлер