Український кінематограф переживає свої найкращі часи за період 30-ти років від Дня незалежності. Ми запросили до розмови кінознавицю, щоб дізнатись, чи є популярною професія кінематографіста та поміркувати про особливості українських режисерів.

До теми 5 українських фільмів, за які не соромно: огляд до Дня Незалежності

Інтерв'ю з кінознавицею Іриною Патрон

З чого бере початок історія українського кінематографа?

Кіномистецтво – це таке унікальне, порівняно молоде мистецтво, яке має менш більш точну дату свого заснування – 1895 р. (Брати Люм'єри організували перший публічний платний показ фільмів у Парижі), на відміну від інших мистецтв. А все тому, що це мистецтво тісно пов’язане з розвитком науки і техніки. Ми не можемо назвати точної дати початку зародження, наприклад театру, чи музики, чи танцю, а от кінематограф має таку дату. Кінематограф "винаходили" неодноразово в різних країнах і українців цьому питанні "не пасли задніх", а навпаки були в перших рядах винахідників.

Власне відлік історії українського кіно можна вести з 1893 року (на два роки раніше, ніж у Франції) коли дослідник Йосип Тимченко в Новоросійському університеті в Одесі продемонстрував проєкційний ("снаряд для аналізу стробоскопічних явищ") і знімальний (кінетоскоп) апарати.

На жаль, винахід не було запатентовано. Рання історія українського кіно пов’язана з іменами таких режисерів як А. Олексієнко, Д. Байда-Суховій, Д. Сахненко… Хоча, більш усвідомлене українське кіно, на мою думку, почало розвиватись з середини 1920-х років, і пов’язане з появою ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) та власних кіностудій (Одеська, Ялтинська, згодом найпотужніша в Європі – Київська). Успішне раннє українське кіно не могло б відбутись якби не такі імена кінематографістів як Павло Нечеса, Олександр Довженко, Лесь Курбас, Павло Чардинін, Іван Кавалерідзе та ін.

Ексклюзив Кіно 24 "Кіно було загнане в ґетто етнокультури": інтерв’ю з кінознавцем до Дня Незалежності

Чим вирізнялось, на Вашу думку, українське кіно серед європейського та світового минулого століття?

Ознак є дуже багато, але найважливіше, на мою думку, це умови в яких кінематографу доводилось існувати. Адже функціонування кіногалузі в умовах тоталітарного контролю з боку держави однозначно залишає вагомий слід. Кіномистецтво не випадково у Радянському Союзі було названо найважливішим з усіх мистецтв, оскільки це було нове модернове мистецтво, яке можна було дуже легко контролювати і яке своїм впливом захоплювало великі маси людей. Кіно – було методом пропаганди, а теми цензурувались. Хтозна, яких висот би досягло українське кіно, якби не свідомі знищення талановитих українських митців в 1920-30-тих і згодом в 1950-60-тих роках?!

Хоча, з іншої сторони, такий знаний в цілому світі феномен як "українське поетичне кіно", став можливий, саме через те, що кіно існувало в "цензурних лещатах" і саме в цих умовах різними кінозасобами митцям доводилось доносити правду.

Успіх фільму "Тіні забутих предків", який зняв вірменин грузинського походження Сергій Параджанов, теж спровокований існуванням в умовах союзу різних країн.

Цікаво "Чорні брови, карі очі, я до Путіна не хочу": чим здивував Одесу фільм-кабаре про Dakh Daughters

Назвіть, будь ласка, п'ять головних трансформацій вітчизняного кіно протягом 30 років незалежності?

Перша зміна почала відбуватись в період "перебудови" і подеколи вона триває і досі. Ознаки: митці почали звільнятись від тиску ідеологічної цензури, відмовляються від кіностилістики радянської доби і намагаються розширити тематику фільмів.

Друга трансформація: повернення митців до національної тематики, яка в радянський час була заборонена. Та збільшення кількості знятих україномовних фільмів (136 фільмів знятих в Україні в 1990-х роках, 82 було знято російською мовою й лише 54 — українською)

Третя: комерціалізація українського кіно і ознаки прибутковості (у 2018 році вперше за всю історію кінопрокату в Україні українські фільми увійшли у 20-ку найкасовіших фільмів: "Я, ти він, вона", "Секс і нічого особистого", "Dzidzio Перший раз", "Скажене весілля" та інше)

Четверта – розширення кіногалузі загалом : збільшення кількості кінотеатрів, поява незалежних кінофестивалів, активний розвиток короткометражного кіно, зйомки серіалів, участь українських фільмів на міжнародних кінофестивалях та їх перемоги

П’ята – державна підтримка кіно та поява відкритого конкурсного відбору фільмів (пітчинг), що спровокувало появу успішних у кінопрокаті українських фільмів і прихід молодих митців у кіно.

Які критерії успішності українського кінематографа Ви можете виділити?

Їх є три. По-перше, участь і перемоги на міжнародних кінофестивалях. По-друге, касові збори (боксофіс), кількість глядачів, кінопрокат. І по-третє, позитивні оцінки кінокритиків.

Успішне кіно – це те, про яке говорять, пишуть, думають, яке зачіпає, яке провокує, яке милує і тривожить, не залишає байдужим,
– пояснює Ірина.

Ну, і найзагальніші критерії успішного фільму: актуальність теми, оригінальність ідеї, суспільна значимість, креативність, творчий потенціал авторської групи, якісний сценарій, художня правдивість конфліктів та інше.

Не пропустіть Найкращі українські серіали за останні 30 років: добірка до Дня Незалежності

Сценаристи і режисери, оператори та інші кінематографічні професії : чи є популярними серед сучасних абітурієнтів ?

Так, ці професії мають попит і цікавлять студентів, але проблема в іншому. У вступній кампанії 2021 року за спеціальністю 021 "Аудіовізуальне мистецтво та виробництво" беруть участь лише 4 українські вузи, які мають акредитовані програми з кіногалузі (Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, Приватний заклад вищої освіти "Київський міжнародний університет", Харківська державна академія культури, Державний заклад "Луганський національний університет імені Тараса Шевченка"). А ще одна проблема – це відсутність належної технічної кінобази, яка дала б можливість молодим якісно реалізовувати свої творчі задуми.

Як би Ви описали сучасний стан українського кіно?

Цей стан звичайно набагато кращий у порівнянні із дев’яностими чи двохтисячними роками, але ще далекий до прогресивного. Українська кіногалузь перебуває на стації підйому. На щастя, ми вже маємо набагато більше випадків підтримки якісного українського кіно, як з боку держави, так і з боку приватного сектору, проте, дуже відчутним є недофінансування галузі і відсутність загальної стратегії її розвитку.

Дуже позитивним є прихід молодої генерації в кіно: режисери, актори, оператори, сценаристи – це люди, які вже народжені в період Незалежності, які готові підіймати важливі, потрібні, болючі теми для суспільства.

Як Ви думаєте, в українському кінематографі сучасності є режисери, за якими нас чекає майбутній розквіт вітчизняного кінематографа?

Так, звичайно є! Когось можливо ми вже знаємо – так, наприклад, молодий режисер Антоніо Лукіч ("Мої думки тихі"), Аркадій Непиталюк ("Припутні", серіал "І будуть люди…"), Наталя Ворожбит ("Погані дороги", серіал "Спіймати Кайдаша"), Валентин Васянович ("Рівень чорного", "Атлантида"), Марина Степанська ("Стрімголов"), Надія Парфан ("Співає Івано-Франківськ теплокомуненерго"), Наріман Алієв ("Додому"), Олена Дем’яненко ("Гуцулка Ксеня") та інші, а про когось, вір’ю, дізнаємось згодом.

До теми Сучасні українські фільми, які вразили весь світ: претенденти на Оскар, нагороди, відгуки

Без чого не можна уявити українське кіно?

Якщо говорити про минуле, то – без "Землі" Довженка, "Людини з кіноапаратом Дзиґи Вертова, "Тіней забутих предків" Параджанова, "Білого птаха з чорною ознакою" Іллєнка, "Довгих проводів" Кіри Муратової, "Вавілону ХХ" Миколайчука.

А якщо говорити про сьогодення, тоді – без українських авторів (режисерів, сценаристів, акторів, операторів, художників), які готові знімати успішне кіно; без зацікавленого глядача, який готовий дивитись, аналізувати, дискутувати, думати, витрачати гроші на українське кіно; без державної політики у сфері кіно, яка б сприяла розвиткові і підтримці національного кінематографа.