"Кіно, якому треба віддатися": інтерв’ю з Катериною Молчановою про фільм "Ми є Ми поруч"

"Ми є Ми поруч" – перша україномовна стрічка Романа Балаяна й перший його фільм після майже 12-річної перерви. ФІльм розповідає про раптову зустріч хірурга та загадкової дівчини, яка перевертає їхні життя та наповнює їх глибокими почуттями. Вони стають сенсом одне для одного та готові боротися за своє щастя проти всього світу.

До теми Війна починається з маленьких людей, – Наталка Ворожбит про фільм "Погані дороги"

Головні ролі у фільмі зіграли:

• Ахтем Сеітаблаєв ("Додому");
• Катерина Молчанова ("Гуцулка Ксеня", "Моя бабуся Фані Каплан");

Прем’єра фільму відбулася на Київському міжнародному кінофестивалі "Молодість" у 2020 році. Стрічка також представляла Україну в основному Міжнародному конкурсі Варшавського кінофестивалю 2020.

Інтерв’ю з Катериною Молчановою

Як ви стали актрисою? Як отримали свою першу роль?

Усе життя я займалась акторською діяльністю. Я працювала в садочку, у школі, грала на сцені, де зі мною працювали режисери. Потім я потрапила в дорослу театральну студію, де отримала неприємний досвід спілкування. Тоді я вирішила, що я не буду акторкою. Але мені ж усе одно було цікаво! Життя надалі "виносило" мене на якісь такі зустрічі, справи…

І я прийшла зніматися в масовці серіалу. Я довго сиділа, упродовж дня, допоки до мене дійшла черга увійти в кадр. Там до мене підійшла кастинг-директорка, познайомилася зі мною, запросила познайомитися з режисером, спитала, що я вмію, чи почуваюся я вільно перед камерою. Я кажу: "Так, звісно!". Раніше була реклама, наприклад, тампонів для дівчат. Був кастинг і всі туди ж (згадує).Там питали: "А що ви вмієте робити?". Одна дівчина каже: "Я вмію робити все" (усміхається). І я так кажу тепер: "Я вмію робити все!".

Катерина Молчанова / Фото Сергій Сараханов

І мою роль затвердили в серіалі. Мені було 15 років. Я в класі нікому не розповіла, окрім класної керівнички й сусідки за партою. У серіалі я знялася, то було цікаво, але потім я зробила перерву. А далі… "понеслось".

Фільм за фільмом?

Ні-ні, насправді не так. Я була на 5 курсі, навчалася на економіста, менеджера. Я зрозуміла, що я не можу бути топменеджером. Я переживала, диплом писала… Й ось якось мені дзвонить телефон, незнайомий номер, я піднімаю слухавку й далі все розумію. Мені сказали, що знайшли мою фотографію, яку треба оновити. Я оновила. І знялася в одному епізоді режисера Сергія Крутіна.

Далі я поїхала в Москву, Київ. У Києві мене прийняли, у Москві сказали: "В нас тут без освіти й своїх вистачає". Потім я майже два роки працювала асистенткою акторів: носила каву й так далі. Це було зовсім нелегко, тому що люди (актори – ред. 24 канал) втомлені, емоційні, вони зневажають, знецінюють твою роботу. Але це навчило мене багато чому, я подивилася на це з іншої сторони, зацікавилась. Потім мені подзвонили з Одеси, сказали, що бачили мою фотографію. Показали її режисерці Нані Джорджадзе, сказали, що хочуть зі мною познайомитися. Я приїхала, питаю: "Що за епізод?". Мені кажуть: "Який епізод? 30 знімальних днів, головна роль". Мені сподобалось.

Потім відзнятий матеріал показували на пітчингу, його побачила Катя Копилова, вона тоді була головою Держкіно. І коли Олена Дем’яненко шукала героїню на роль Фані Каплан, Катя порадила подивитися мене. Вони запросили мене на зустріч і все склалося,
– згадує Катерина.

У фільмі "Моя бабуся Фані Каплан" ваш персонаж емоційно зовсім інший, ніж у вашому дебютному фільмі "Моя русалка, моя Лореляй"?

Так, це був виклик для мене. Я дякую Олені, що вона повірила в мене. Це завдяки Олені, її чоловіку та всій команді. Вони не побоялися взяти мене такою, якою я є.

Катерина Молчанова в ролі Фані Каплан / Фото Кіноріум

Коли до вас прийшло відчуття, що ви – актриса, яку впізнають?

Сьогодні (привітно усміхається). Це насправді дуже дивно, бо ти нібито звичайна людина, у тебе є справи, рахунки, родина, емоційний стан, твоє життя. А з іншої сторони – ось ти йдеш і тебе впізнають.

Цікаво "Я піду в далекі гори": 5 незабутніх фільмів про Карпати від онлайн-кінотеатру Takflix

Але що ви маєте на увазі актриса? Можливо, зараз я усвідомлюю момент публічності. А щодо актриси я згадую момент, як я їхала на велосипеді, з фільму Нани Джорджадзе: "Я їду по вересневому порту, по Білгород-Дністровську, і там так добре, і тепло, а волосся… Я розумію, що лише мені можна на ньому кататися. Я їду й думаю: "Мені за це ще і гроші платять – за це перевтілення, коли ти можеш бути тим, ким завгодно". Тут я танцюю з Олегом Скрипкою, там я заграю з ним", – згадує Катерина Молчанова. Ось тоді я відчула момент цього перевтілення. І ще скажу: Актор – частина мови дієслово. І тому актор має розвиватися кожен день, хоча б лежати в тому напрямку. Ось я сьогодні медитувала (усміхається).

Як фільм "Ми є Ми поруч" з’явився у вашому житті?

Ой, слухайте, це цікаво. То було літо, три роки тому. Мені дзвонить моя подруга, продюсерка. Вона каже: "А я зараз дивлюся пітчинги онлайн і там Балаян заявляє тебе як головну героїню". Ну круто, подумала я.

Через декілька днів мені дзвонить кастинг-директорка Оля Клименко й питає: "Як твої справи? Чим зайнята?". А я кажу: "Що Балаян?". А вона мені: "А все ти знаєш",
– з посмішкою згадує Катерина.

Потім ми з Балаяном познайомилися в Будинку кіно, він нас пригощав. Він, до речі, така людина-застілля, тобто ти поряд із ним ситий, оповитий любов’ю, прийнятий. Втім, потім проєкт заморозили до весни. Сьогодні вже два роки, як ми його зняли.

"Ми є Ми поруч" 2020: дивіться зворушливий трейлер

Розкажіть про внутрішній світ героїні.

Мені щастить, я завжди граю якихось дивних.

В одному з інтерв’ю ви сказали, що хотіли б зіграти в драмі. Як би ви визначили жанр фільму?

Це (бажання зіграти в драмі – ред. 24 канал) було після фільму "Моя русалка, моя Лореляй". За жанром це артхаус. "Моя бабуся Фані Каплан" – то драма. Як на мене, "Ми є Ми поруч" – це таке атмосферне кіно, якому треба віддатися. Але я б не сказала, що воно складне, але воно не як усі.

Кадр з фільму "Ми є Ми поруч" / Фото Кіноріум

Ахтем Сеітаблаєв сказав, що все, що він знав у своїй професії – він не використовував на зйомках цього фільму. "Почував себе першокласником", – говорив актор. У вас був подібний досвід? Як ви проживали роль у фільмі?

Я приходжу до кожного режисера і приймаю умови знімального майданчика, те, як пропонує працювати режисер. Хтось пропонує імпровізувати, хтось працювати тільки за сценарієм, а хтось спільну творчість. Роман Гургенович нас направляв так, як йому потрібно. Мені було не складно підлаштуватися під нього. Ми з Ахтемом не завжди все розуміли, але довіряли режисеру. Ми йому віддалися, нам було спокійно, ми знали, що все добре. У нас був неймовірний оператор Юрій Король і взагалі класна команда. Завдяки Роману Гургеновичу була дуже приємна атмосфера на знімальному майданчику.

Чи немає у вас відчуття, що б ви хотіли б щось змінити у фільмі "Ми є Ми поруч"?

Є. Я б зробила кіно довшим. Мені не вистачило трошки, ще б якихось обставин між героями.

Для зйомок чорно-білого фільму оператор Юрій Король використовував особливу камеру, яких у світі є лише 4. Як вам ідея чорно-білого фільму? Який меседж несе картина крізь призму таких кольорів?

Нею знімали:

• "Рому";
• "Холодну війну";
• "Іду".

ЇЇ (камеру – ред. 24 канал) замовляли з Європи, я дуже задоволена картинкою. Ось беремо фото (Катерина показує на телефоні фото)… воно чорне-біле, але абсолютно передає це щастя. Це, як графіки, які пишуть одним кольором їхні графічні роботи. Наприклад, щоб подивитися, як працює сцена на кастингах, я вимикаю звук і дивлюся лише на картинку й мені здається, що це щось схоже. Навіщо колір? Там і так багато тонів.

Кадр з фільму "Ми є Ми поруч" / Фото Кіноріум

Продюсерка Іванна Дядюра сказала, що фільм варто дивитися на великих екранах. Які деталі фільму "Ми є Ми поруч" має побачити кожен глядач?

Ви знаєте, я дивилася фільм Валентина Васяновича "Атлантида" спершу на одеському фестивалі вдома онлайн, а потім мене запросили на прем’єру. І те ж саме з "Поганими дорогами": я вдома дивилася як кіноакадемік і проголосувала, а потім я теж була на прем’єрі. Так от ти бачиш більше на великому екрані, ніж на маленькому! І все ж таки це більше такий візуальний ефект, який просто приносить задоволення.

"Ми є Ми поруч" – це кіно для великих екранів,
– наголошує акторка Катерина Молчанова.

Читайте На що піти в кіно: Олександр Ткаченко порекомендував українські стрічки

Який момент зі знімального майданчика запам’ятався найбільше?

По-перше, ми знімали в центрі Києва. Я в кожному інтерв’ю наголошую, що, завдяки цьому фільму, я полюбила Київ. Тому що це насправді був такий травневий Київ, весняний. Було пусто, потім тепліше ставало. І то було кохання.

Але не з першого погляду?

О, 10 років буде в цьому році, як я переїхала до Києва. Ось той момент мені найбільше запам’ятався. А ще ми знімали в зоопарку: я не знаю, як би я зайшла туди, якби я була просто відвідувачкою. Це через запах. Тоді був дуже холодний травневий день.

Кадр з фільму "Ми є Ми поруч" / Фото Кіноріум

Ви – мама донечки Віри. Як ви поєднуєте роль мами та роботу актриси?

Я собі уявляла, що ось я народжу дитинку і все буде, як раніше. Я, як хотіла подорожувати з маленькою дитиною по майданчиках, так у мене це і сталося. Я їздила в Німеччину, знімалася з Вірою. Мені привозили Віру на годування на знімальний майданчик "Гуцулки Ксені". Потім я відвозила її мамі. Ось зараз Віра в мами в Одесі. Їй 4 з половиною рочки.

Я завжди на це питання відповідаю так: "Два роки тому Жульєт Бінош отримала нагороду від Європейської кіноакадемії за досягнення. Вона сказала: "Дякую всім людям, які сиділи з моїми дітьми, поки я знімалася в кіно". До речі, Катрін Деньов сказала, що неможливо розділити кар’єру та батьківство.

Ось на знімальному майданчику я актриса, а вдома – мати. То, звісно, складніше, ніж без дітей. Але з іншої сторони, батьківство збільшило мій діапазон акторських почуттів!,
– говорить Катерина.

Чи хотіли б ви знятися у фільмі в ролі мати?

Чому б ні? Я грала жінку, яку б’є чоловік і вона не може піти, бо "куди ж я піду, бо діти". В мене також був кастинг в ситкомі на роль мами з трьома дітьми. Це дуже зручно: ти приходиш, тобі дають трьох дітей – 15, 10 і 5 років – ти з ними зіграв три дублі і їх забрали. Дуже зручно (усміхається).

Важливо 5 серіалів про материнство, фінал яких неможливо передбачити

Кожен фільм – новий досвід. Кожного разу ви проживаєте нові емоції та вони різні. Чого вас навчив фільм "Ми є Ми поруч"?

З кожного проєкту ти щось береш. Мені дарують деталі костюму, колір помади, блокнот. Це, як частина життя, твій досвід, який залишається з тобою і змінює тебе. Це, як двічі в одну річку не ввійдеш. Це робота з режисером, з партнером, навіть окремо вихоплені якісь фрази – та це вже щось нове.

Я люблю свою роботу,
– впевнено каже акторка.

Кадр з фільму "Ми є Ми поруч" / Фото Кіноріум

Меріл Стріп, щоб краще "увійти" в роль героїні, прийняти її характер – "носила" її в собі навіть поза знімальним майданчиком: вдома, під час зустрічі з друзями, з родиною. В неї після такого експерименту була депресія.

Ми з Ахтемом були якісь загублені посеред міста, як наші герої. Мені взагалі щастить на такі проєкти, де ти заходиш, занурюєшся з головою, живеш у цьому. Зараз, наприклад, я працюю в українсько-болгарському проєкті, я граю там німу. У нас ось 25 червня була репетиція і там ти приймаєш цю героїню такою, якою вона є, ти її носиш у собі. В мене трохи розриви і я не кожен день із нею, на знімальному майданчику. Але якщо ти впродовж місяця носиш її кожен день – це важко.

Це цікаво "Диявол носить Prada": депресія Меріл Стріп після зйомок та актуальність фільму сьогодні

Одного дня в мережі ви поділилися думкою, що "українське кіно треба не підтримувати, а треба дивитися". Обґрунтуйте її.

Це сказала Романа Батрак, піар-директорка фільму "Мої думки тихі". Я була на її виступі на фестивалі "Молодість". Я запам'ятала, як вона сказала: "Та не треба нас підтримувати – ви прийдіть і подивіться". Як народилася дитина, я часто почала їздити в таксі. І спілкування з таксистами завжди закінчувалося темою кіно. І ти розумієш: це той зріз людей, які дивляться, а які не дивляться. Деякі кажуть: "Та що там ті "Кіборги". От на торенті з’являться, тоді й подивлюся".

А сьогодні я приїхала для чого? Для того, щоб запросити людей у кінотеатри. А вони скажуть: "А ми дочекаємося на торенті". Потім дивляться результати бокс-офісів і кажуть: "А кому воно потрібно? І не знімають",
– розказує Катерина.

Нещодавно Довженко Центр оприлюднив рейтинг 100 найкращих українських фільмів. На жаль, увійшов лише один мій фільм із Васяновичем, але 100 фільмів! І насправді з нових фільмів там – 10, може, 20. Я розумію, щоб знімати гарне кіно – має бути фінансування. Якщо буде фінансування і кіно будуть знімати – його буде все більше і більше. Балаян каже, що будь-який режисер має право на одну помилку коштом держави. Тобто люди мають якось знімати. І акторів у нас багато, вони мають зніматися і вони хочуть це робити!

У якій ролі ви почували себе найкомфортніше?

Те, що некомфортно – воно й не складається. Бувають такі кастинги, що я думаю: "Що я тут роблю?". Ще залежить від матеріалу. Буває, що знімаєшся там непомітно в 155 серії серіалу "Полюби й забудь" (усміхається). Однак, буває, що ти знімаєшся в якомусь проєкті, який готується роками й ти в ньому працюєш теж роками – це ж зовсім інше. І який меседж? Перше – це жуйка, яку глядач пожує і виплюне, а друге буде змінювати життя людей на краще.

Традиційно, на завершення бесіди пропоную вам невеличкий бліц.

Зніматися в кіно чи в серіалі?

Кіно. Але так багато, як знімаються в серіалі (усміхається).

4 поради акторам-початківцям.

• розвиватися;
• пробувати все;
• мріяти;
• не падати духом.

3 найцікавіші українські фільми.

• "Земля блакитна, ніби апельсин" (Ірина Цілик, 2020);
• "Атлантида" (Валентин Васянович, 2020);
• "Погані дороги" (Наталія Ворожбит, 2020).

До теми Золота Дзиґа 2021: хто отримав престижну українську нагороду

Ваші емоції, коли вас впізнають.

Залежить від ситуації. Буває, що надихає. Пам’ятаю, як вийшла вся Молдаванка дивитися, як ми знімаємо кіно, в Одесі це було.

Я режисерці кажу: "Нана, Нана, на мене всі дивляться, як я їм і фотографують". А вона каже: "А ти вдавай, що ти їх не помічаєш, але не забувай тримати підборіддя", – щасливо згадує Катерина Молчанова.